Публікації

Голос АмерикиСкоро минає рік, як Україна підписала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Чи стала за цей рік Україна ближчою до Європи? Поки одні про це сперечаються, інші працюють на реальне зближення. Інститут світової політики заснував свого роду «український Валдай» — міжнародний дискусійний клуб, що організовує ознайомчі візити європейських «володарів думок» в Україну. Багато хто з візитерів – провідних аналітиків, дослідників, журналістів – побачивши Україну на власні очі, перетворюється на її відданих лобістів.\
Краще один раз побачити, аніж сто разів почути. Замість їздити по Європах, розказуючи, чим є Україна і чим вона не є, краще покликати європейців до себе у гості. Так вирішили в Інституті світової політики і створили проект «Європейські лідери думок в Україні». Ось уже другий рік десант європейських аналітиків, дослідників, моральних авторитетів висаджується у Києві – аби скласти власне уявлення про те, що тут відбувається.

«Більш ефективно, коли вони їдуть сюди. Коли вони їдуть до Києва, ходять вулицями, відвідують Майдан. Відвідують Межигір’я, колишню резиденцію Януковича, і бачать, яких масштабів була корупція. І тоді в них уже не виникає запитання, чому відбувся Майдан. І що в Києві, виявляється, немає жодної хунти, і немає ультранаціоналістів у владі, про яких пишуть деякі європейські медіа», – каже директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук.

На недоброзичливців, які дивляться на Україну очима Москви, Інститут світової політики воліє не витрачати зусиль. Запрошують тих європейських експертів і журналістів, які до України прихильні, але ще не готові публічно виступити на її підтримку – у пресі, на ток-шоу, перед своїми урядами. У Києва, на відміну від «Валдайського клубу» Путіна, ресурси обмежені – ані шалених гонорарів для колишніх канцлерів та прем’єрів, ані чорної ікри. Скептиків на лобістів «перековують» враженнями від побаченого.

«Ми фактично хочемо створити мережу аналітиків і політичних оглядачів в країнах ЄС. І щоб ця мережа стала нашими безкоштовними лобістами, якщо можна так сказати, в країнах ЄС. І такі люди вже є. Багато з них були «совєтологами», досліджували Радянський Союз. І те, що відбувається тут в Україні, вони сприймають через призму Росії, яку вони знають набагато краще, ніж Україну. І коментують теж через призму Росії. Ми хочемо, щоб це змінилося», – пояснює Гетьманчук.

Найбільший виклик з-поміж впливових країн ЄС – Італія, де про Україну знають найменше. Утім, не лише в Італії, а всюди в Європі діють «корисні ідіоти Кремля». Ті, хто ретранслює міфи російської пропаганди – про те, нібито в Україні скасований закон про регіональні мови; про те, начебто тут заборонено спілкуватися російською; про розгул антисемітизму і націоналістичну загрозу, яка буцімто існує в Україні. Чому так сталося, що в далекій Америці більше знають про Україну і цікавляться нею, аніж у Європі, де й досі стільки інерції й скепсису? На думку Альони Гетьманчук, справа почасти в енергетичній залежності, а почасти – в історичній традиції. Європейським русофілам бракує усвідомлення того, що Росія сьогодні це не Достоєвський, Росія сьогодні – це Путін.

«Плюс є дуже великий рівень антиамериканізму в окремих європейських країнах, несподівано великий. Те, що ми для себе виявили й відкрили, це дуже багато навіть освічених людей у тій же Німеччині чи Франції просякнуті тим вірусом антиамериканізму. І дуже важко їм пояснювати, що Сполучені Штати не відігравали жодної ролі в тому, що розпочався Майдан, розпочалася революція. Дуже важко пояснювати про вплив Сполучених Штатів на Україну, який абсолютно перебільшений в країнах-членах ЄС. Тому є дуже багато пояснень скептичного ставлення і дистанційованого ставлення до того, що відбувається в Україні. Але принаймні ми маємо зробити все можливе, щоб ті люди, які формують громадську думку в ЄС, були на нашій стороні», – каже Альона Гетьманчук.