Публікації

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукРано чи пізно це мало статись. Коли політична воля рухатись до ЄС така ж вибіркова, як боротьба з корупцією, правосуддям та інші речі, євроінтеграція в якийсь момент впирається в стелю. Рано чи пізно наступає момент, коли симулювати бурхливу євроінтеграційну діяльність стає дуже складно. І наступає момент, коли для конкретних людей у конкретних кабінетах євроінтеграція загрожує більшими ризиками, аніж вигодами. Чи то в плані збереження і примноження своїх капіталів, чи то в плані особистої безпеки, чи в плані електоральної підтримки.\
В Україні занадто забагато людей, яким є занадто багато чого втрачати від реального зближення з ЄС. Євроінтеграція, як і зміни, легко дається бідним і слухняним (як це було в тій же Литві), але надто важко дається багатим (читай корумпованим) і неслухняним, як це наразі відбувається в Україні.

Чого я не очікувала, що цей момент наступить так швидко і з вини України. Ще на етапі виконання Плану дій з лібералізації візового режиму. Безвізовий режим з ЄС чомусь отримати сусідня Молдова, і я майже на 100% впевнена, що його отримає в наступному році Грузія. Вони просто засукали рукава і зробили те, що від них вимагали. Так, ЄС не був настільки вимогливий до Молдови, як до України, але до Грузії цілком. Так, окремі українські стратеги кажуть, що деякі з цих країн просто “під козирьок” виконували те, що їм казали з Брюсселя. Мовляв, жодної гордості. Зате громадяни цих країн, на відміну від українців, почувають себе навіть дуже гордо, коли пересікають кордон Шенгену без візи.

Та й які ми насправді горді, якщо у нас дискусія про безвізовий режим на верхах теж звелась до одного питання “ЄС насправді цього вимагає чи прокатить і так?”. Тобто, ми хочемо рухатись до ЄС, але зберегти статус-кво у тому, як в нас працює Генпрокуратура і суди, і як у нас борються з корупцією. Хочемо виїхати на німецький автобан з культурою водіння, як на одеській трасі.

Ну чому так важко зрозуміти: безвізовий режим – наш унікальний шанс зламати статус-кво. Це на сьогодні, можливо, єдиний важіль запустити реальну боротьбу з корупцією. Реальну реформу прокуратури. Причому тут “вимагає чи не вимагає ЄС”? Це має бути вимога всіх, хто втомився дивитись, як українська влада намагається рухатись вперед, але при цьому постійно дивиться у дзеркало заднього виду.

Саме тому сьогодні в Україні і в ЄС сформувалось два табори: ті, хто хочуть безвізового режиму з ЄС вже “тут і зараз”, бо це важливий політичний сигнал, і ті, хто хочуть безвізового режиму, але спочатку бажають з його допомогою запустити процес системних зрушень. Мені особисто ближча позиція другого табору. Бо перший табір вже переміг у Молдові: дали безвізовий режим “пошвидше”, бо потрібно було надіслати політичний сигнал, і після цього з молдовського бюджету зникло 15% ВВП країни. Я належу якраз до останнього табору. Як на мене, краще їздити до ЄС з візою, але з гордістю, що в країні нарешті розпочалась справжня, а не вибіркова євроінтеграція зі справжньою, а не вибірковою боротьбою з корупцією, і справжнім, а не вибірковим правосуддям.