Публікації

Блог Катерини Зарембо, заступника директора Інституту світової політики для видання KyivPost.Моє покоління не може уявити Європу без Європейського Союзу.\
Коли ми народилися, він вже був – за залізною завісою або за Шенгенською стіною, у складі 27-ми чи менше країн, близько чи трошки далі.

Складно собі уявити, що одного дня цього утворення, яке в Україні асоціюється з добробутом, якістю і надійним життям, може не стати.

Втім, останнім часом як в західних, так і в російських експертних колах і медіа подейкують про імовірні загрози існуванню ЄС.

Навряд чи є підстави хвилюватися про зникнення чи розпад ЄС вже зараз. Поки що Європейський Союз все ще непогано порається зі своїми функціями: підтримкою миру в Європі.

18 квітня 2011 року ЄС святкував 60-річний ювілей, якщо вважати днем його народження дату створення Європейського об’єднання вугілля та сталі.

Своїм довголіттям та терміном виконання покладених обов’язків він перевершує Лігу Націй, яка дала Європі тільки 21 рік миру, проте поки не дотягує до Віденського конгресу, результатом якого став мир впродовж 99 років.

Можливо, секрет успіху ЄС полягає якраз у тому, що, на відміну від його попередників, його основою стала економіка, а не політика, а також те, що до цього «мирного договору» можна було приєднуватися. Таким чином, список «творців миру» розширювався, а не належав кільком переможцям.

Проте наявні ознаки того, що Євросоюз переживає еволюційну кризу. Це виявляється у двох ознаках: внутрішні фінансові проблеми Євросоюзу та «втома від розширення». Таким чином, дискредитується як економічна основа, у якій полягає потужність Союзу, так і його «м’яка сила» – поширення демократичних цінностей та високого рівня життя за допомогою приєднання нових членів.

Жорсткі умови кредитів Греції та Ірландії є не такими страшними самі по собі, як те, що Греція, наприклад, могла б бути змушена покинути Єврозону. Це стало б прецедентом та аргументом для тих, хто пропагує думку, що в ЄС все вирішують кілька сильніших країн.

У свою чергу, процес розширення ЄС також потребує перезавантаження. Наразі система «підвисла»: в ЄС поки не називають дати вступу навіть Ісландії, яка вже глибоко інтегрована в ЄС на законодавчому та економічному рівні, що мало б означати необхідність мінімального терміну для передвступних переговорів та адаптації національно законодавства.

У черзі стоять ще сім балканських країн і Туреччина, процес вступу якої до ЄС, до речі, триває вже 24 роки і дискредитує сам процес розширення.

Аргумент про те, що розширюватися потрібно не вширш, а вглиб, також не витримує критики. Прикладом цьому є Європейська служба зовнішньої дії (ЄСЗД), створена внаслідок Лісабонського договору. Інституція поки що не може похизуватися бездоганною ефективністю.

Спроба країн-членів підвести зовнішню політику ЄС під спільний знаменник мала сумнівні шанси на успіх вже тоді, коли головою європейського зовнішньополітичного відомства стала леді Кетрін Ештон. Бюрократ із слабким зовнішньополітичним портфоліо, вона відразу заявила про те, що чекати на значні звершення у міжнародних відносинах від неї не доведеться.

Це при тому, що ще до призначення баронеси у євросоюзівських колах наголошували, що у формуванні ролі Високого представника з питань зовнішньої та безпекової політики ЄС головну роль відіграє саме особистість людини, яка обійме цю посаду.

Як наслідок, Франція та Великобританія керують операціями в Лівії, а на Ештон зокрема та ЄСЗД взагалі сиплються критичні зауваження з Брюсселю, Німеччини, Австрії, країн Бенелюксу та її рідної Великобританії.

До речі, завдяки Лісабонському договору вперше в історії Євросоюзу країни-члени визначили процедуру виходу з об’єднання.

Поки що жодна з держав-членів не виявила такого бажання, проте прецедент був: 1975 року Великобританія провела референдум щодо виходу країни з (тоді) Європейського економічного співтовариства.

Відомий єврооптиміст, фінський міністр закордонних справ Александер Стубб вважає, що Євросоюз впорається з екзистенційною кризою. Політик переконаний: уся історія ЄС – це історія криз, до яких Союз завжди знаходив шляхи подолання.

Сподіваюся, що він правий, і процитую слова його колеги, іспанського прем’єра Хосе Луїса Родрігеса Запатеро: «[ЄС] не ідеальний, але це найкраще, що ми маємо».