Публікації

Стаття першого заступника директора ІСП Сергія Солодкого в газеті “День”Днями угорська журналістка в мене запитала, а чому у вас називають сьогоднішні події на Майдані «революцією». Масові протести – це ще не революція. Навіть якщо зміниться ім’я високопосадовців унаслідок цих протестів –це не революція. Революція перезавантажує систему, приносить новий порядок денний.\
В українському контексті події на Майдані можна називати революцією авансом. Революцією, яка має принести наскрізну європеїзацію – і в питанні політичної відповідальності, і в питанні захисту гідності людини, і в питанні економічної інтеграції.

Виходить, що українська революція може стати європейською революцією. Унікальність подій сьогоднішньої України полягає в тому, що вона повертає до переосмислення ролі місії самих європейців. Ми повертаємо їх до віри, яку вони почали потроху втрачати. Віри в їхні ж цінності. Не секрет, що фінансова криза, яка грянула в 2008 році, почала розширювати коло євроскептиків: легко любити Європу, коли вона тебе спроможна підкупити. Молоді французи, італійці, греки дуже часто нарікають на Євросоюз – а що він нам дає?! І забувають про головне: він дав мир, якого Європа не знала століттями; він приніс захищеність кожному громадянину; він дав рівні можливості. Те, що є в них; те, чого немає у нас, у більшої частини людства.

До хорошого швидко звикаєш. Громадяни ЄС сприймають як належне те, за що іншим доводиться ще боротися. Українці нагадали всій Європі, в чому її цінність. Україна надала додатковий аргумент «за об’єднану Європу» високим євробюрократам, французьким, німецьким чи іспанським політикам, пересічному поляку, фіну, португальцю.

Але зараз важливо, аби ЄС не зупинився на цього самолюбуванні власного значення. Тепер потрібна допомога і українцям. І зовсім не на рівні декларацій, похвали за європейський вибір.

Ситуація в Україні з кожним днем стає дедалі більш непередбачуваною і неконтрольованою. Європейська революція може стати кривавою. І не факт, що переможемо в цьому кровопролитті ми, самі українці. Не факт, що переможуть європейці.

Майдан в Україні – це місце перетину інтересів глобальних акторів, це платформа, на якій непомітно грають стратегічні партнери країни. Дуже важливо, аби в боротьбі світла і тьми всередині України не перемогла тьма ззовні країни. Звісно, я не маю на увазі західні держави.

В Україні – патова ситуація. Ситуація підійшла до крайньої межі – або вони нас, або ми їх. Можливо, настав час для «старих» і «нових» європейців показати вищий клас і мудрість власної дипломатії для «найновіших» європейців. Почати переговори можна з того, що можна вирішити швидко: незалежне розслідування подій ночі 30 листопада з обов’язковим покаранням винуватих; припинення переслідування усіх, хто уже потрапив під каток репресій за участь у протестах; ширші переговори сторін конфлікту за посередництва представників ЄС, підсумком цього круглого столу має стати підписання Угоди про асоціацію.

Радикальний сценарій виглядає наразі безальтернативним. Влада, м’яко кажучи, наламала дров. Безперечно, саме їй належало б зробити перший крок. Проте при закликах до позаполітичного вирішення кризи варто пам’ятати, що часто той, хто починає терор, сам і потопає в крові. Робесп’єр, обличчя Французької революції, навряд чи міг підозрювати, що лишень за чотири роки він сам стане жертвою машини терору, за яку ж спочатку виступав. Роками пізніше історики будуть писати: Франція досягла б своїх демократичних цілей і без кровопролиття. Французька революція стала символом усього світу. Український Майдан стає символом новітньої Європи. Від того, які рішення ми (кожен із нас, пересічних українців; українські політики всіх кольорів; урядовці США і ЄС) прийматимемо в наступні дні, залежить, яким він стане для історії – втраченим шансом чи ключовою віхою. Моє рішення – бути, безперечно, з Майданом, куди зараз після написання і вирушаю.

Фото: dpa