Публікації

Стаття Сергія Солодкого, першого заступника директора Інституту світової політики для easternpartnership.orgНа двадцятому році своєї незалежності України опиняється перед складним вибором. Російське керівництво намагається заманити країну до Митного союзу. У той же час Україна як ніколи опинилася близько до того, щоб зробити реальний крок на шляху своєї євроінтеграції. Яке рішення Київ прийме у підсумку? Яким увійде в історію України 2011 рік – це буде рік, який ознаменував початок реального зближення Києва з Євросоюзом, або ж рік, який запам’ятається входженням країни в зону абсолютного політичного впливу Росії?\
Історія відносин України і ЄС
Вперше уряд України заявив про своє бажання інтегруватися в ЄС ще в 1994 році, коли і був підписаний перший серйозний документ між сторонами – Угода про партнерство та співробітництво. Із року в рік офіційний Київ повторював про своїй фундаментальній вектор зовнішньої політики, спрямований на отримання повноправного членства країни в ЄС. Проте великих успіхів на цьому шляху державі не вдалося досягти. Багато урядів країн ЄС не готові навіть визнати європейської перспективи Україні. Єдиний послідовний виразник європейських прагнень в ЄС – наразі лише Європейський Парламент.

Але проблемою невдач України в контексті євроінтеграції є не тільки політичний страх країн ЄС допустити 46-мільйонну країну до своїх лав, головна проблема полягає в невідповідності декларацій України та її дій. Україна до цих пір не провела важливих реформ у сфері економіки; згідно з дослідженнями відомої організації Transparency International Україна посідає 134 місце з 178 за рівнем корупції; середня заробітна плата становить лише 2300 гривень ($258).

Проте у 2007 році Євросоюз вирішив розпочати з Україною переговори про укладення Угоди про асоціацію – документа, який у Києві розглядають як стартовий майданчик на шляху до членства в ЄС. Мова йде не тільки про політичну складову, а й про економічні питання. Угода передбачає створення між Україною і ЄС поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі. Після чотирьох років напружених переговорів двом сторонам вдалося досягнути багатьох компромісів, хоча в окремих моментах делегації досі не можуть знайти порозуміння. Станом на квітень 2011 відбулося 18 раундів переговорів з підготовки Угоди про асоціацію. Створення зони вільної торгівлі зайняло у сторін 16 раундів непростих зустрічей. Президент України поставив завдання перед українською делегацією – завершити переговори вже в цьому році. Таким чином, підсумковий документ може бути підписаний під час саміту Україна-ЄС, який запланований на грудень 2011 року в Києві.

Є, звичайно, ризик, що бюрократія ЄС не встигне завершити всі процедурні питання, пов’язані з перекладом документа, однак це не настільки принципово. Українські дипломати запевняють, що вони налаштовані на те, щоб завершити переговори вже в цьому році – і неважливо, що слугуватиме доказом цього завершення: сам факт закінчення переговорного процесу; парафування проекту угоди або ж підписання документа. 99,9% – таку цифру називають українські дипломати, говорячи про можливість завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію в цьому році. Під час останнього раунду переговорів Україна пішла на поступки з ключових суперечливих положень: в тому числі, України взяла зобов’язання більше не випускати продукцію під назвою «коньяк» або «шампанське». Не вирішеними поки що залишаються питання про квоти на українські зернові (Україна хотіла б їх збільшити). А також про те, щоб в українському бюджеті була передбачена компенсація на той випадок, якщо українські компанії зірвуть постачання енергоносіїв до країн ЄС (український уряд відкидає таку вимогу, оскільки подібної практики немає у жодної країни світу). Ці питання, як очікується, можуть бути вирішені протягом травня-червня.

Росія включається в гру
Але такий успіх переговорів, схоже, не дає спокою російському керівництву. Чи не кожного тижня в інформаційному просторі з’являються сигнали з боку Москви про те, що Україні не варто поспішати із зоною вільної торгівлі з ЄС. У України вже двічі за останній час побував віце-прем’єр Росії Ігор Шувалов, умовляючи українську влада розвернути свій зовнішньополітичний вектор і приєднатися до Митного союзу, до якого входять Росія, Казахстан і Білорусь (11 квітня також рішення про вступ до Митного союзу прийняв Киргизстан). Вінцем цих спроб став візит в Україну прем’єр-міністра Володимира Путіна до Києва 12 квітня. Раніше він вже висловлювався на рахунок переговорів українців і ЄС. Він заявив жорстко: як тільки України приєднатися до зони вільної торгівлі, відразу ж Росія буде змушена зміцнювати власні кордони. Це звучало як звичайний шантаж.

Нинішня поведінка Росії показує, що Москва готова піти на будь-які заходи, аби не дозволити українцям здійснити свій незалежний вибір. Росія раніше вже застосовувала методи агресивної дипломатії, коли йшла мова про можливість приєднання України і Грузії до Плану дій щодо членства в НАТО. Сьогодні Москва вирішила не допустити зближення Києва і ЄС.

Тиск Росії на Україні нагадує лавірування між жорсткими та м’якими важелями. Спочатку звучать погрози, що Росія буде зводити економічні бар’єри проти українського виробника у разі інтеграції України в ЄС. Потім Москва пропонує Києву «пряник». Таким «пряником» стали озвучені прем’єр-міністром Росії Володимиром Путіним цифри під час його перебування в Києві. «Якщо подивитися на розрахунки експертів, то при просуванні по цьому шляху прямий виграш Україні становитиме, за нашими даними, від 6,5 до 9 млрд. доларів на рік », – сказав він. Путін також зазначив, що зростання українського ВВП від участі в Митному союзі становитиме 1,5-2%. Пропозиції російського керівництва виглядали досить привабливо.

Гостроти і загадковості ситуації додають кілька факторів, які змусили серйозно понервувати багатьох спостерігачів як в Україні, так і в ЄС. Першим негативним сигналом стало інтерв’ю уповноваженого українського уряду щодо співпраці з Росією Валерія Мунтіяна, який виступає за приєднання України до Митного союзу і, як виявилося, вів про це вже певні консультації. Проте ніхто в Україні досі не може зрозуміти, що це за посада «уповноважений»? Ніхто не може відповісти, хто дозволив цій людині виступати від імені уряду країни? Схоже, що Мунтіян висловлював свою особисту точку зору, яка не має нічого спільного з реальними пріоритетами зовнішньої політики. Виходом з ситуації, що склалася, могло б стати розпорядження про відставку Мунтіяна, проте українські керівники навряд чи на це підуть, щоб не сваритися з Росією.

Другий привід для занепокоєння – звернення Президента України Віктора Януковича в українському парламенті від 7 квітня. Лідер країни пообіцяв, що Україна буде співпрацювати з Митним союзом у форматі «3 +1». Багатьох ця новина здивувала і налякала, хоча в ній немає нічого нового. Ще в 2003 році чотири президенти України, Росії, Білорусі та Казахстану ухвалили рішення про створення так званого Єдиного економічного простору (фактично в рамках цього проекту створюється зараз Митний союз). Вже тоді Київ зайняв жорстку позицію: Україна братиме участь у реалізації тільки тих положень Угоди про Єдиний економічний простір, які не суперечать Конституції і міжнародним договорам країни. Українські дипломати пояснюють, що саме в цьому і полягає суть формату «3 +1». Очевидно, український президент не хотів провокувати конфлікт із російським керівництвом, а тому і вирішив обрати саме такий варіант: Україна начебто не відмовляється від співпраці з Митним союзом, проте не хоче йти на прийняття таких рішень, які будуть суперечити як Конституції країни, так і досягнутим домовленостям з Євросоюзом. Хоча Росія дала зрозуміти, що часткова участь України в Митному союзі її не влаштовує – йдеться тільки про повноправне членство.

Чому Україна завершить переговори з ЄС?
Усе зводиться до того, що Україна прагне вже цього року закінчити переговори з Євросоюзом, але при цьому в Києві не хотіли б конфліктів з Росією. Чи вийде? Президент України, очевидно, налаштований підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Він керується як мінімум двома міркуваннями.

По-перше, цей крок має для нього політичне, репутаційне значення: таким чином, Янукович зміг би хоча б частково позбутися іміджу «проросійського» політика, до того ж, він увійшов би в історію країни як людина, що заклала серйозний фундамент для подальшої інтеграції України в ЄС. Але є і другий мотив, який, звичайно, враховують в Адміністрації Президента України. Якщо Україна піде до Митного союзу, то автоматично будуть зірвані переговори про зону вільної торгівлі з ЄС. Чотири роки складної, копіткої роботи підуть нанівець! Можна тільки уявити, яке приниження відчують ті європейські політики, які довіряли Україні, українським керівникам. Це можна буде порівняти з розривом дипломатичних відносин: можна тільки гадати, які наслідки чекають Президента Януковича, якщо він стане винуватцем зриву переговорів. Найімовірніший сценарій – негласна ізоляція, небажання вести розмову з непередбачуваними українськими політиками. Звідси випливає і третій мотив: у разі такої негласної ізоляції з боку ЄС, Янукович може потрапити в кремлівську пастку, він втратить поле для будь-якого зовнішньополітичного маневру, він стане простою маріонеткою в руках російського керівництва.

В Україні згадані ризики розуміють, тому і пішли на багато поступок під час останніх переговорів з Євросоюзом. Все це говорить про те, що є дуже велика ймовірність: вже цього року, дійсно, будуть завершені переговори. Питання лише в тому – чи зупиниться Росія, чи не буде вона і далі робити спроби тиснути на Україну? Схоже, що сьогодні Україна, як ніколи раніше, потребує підтримки впливових країн Євросоюзу. Було б дуже несправедливо, якби Україну на її шляху до Об’єднаної Європи не підтримала жодна країна цієї самої Європи. У цьому плані велику роль можуть зіграти три країни – Польща, Франція, Німеччина. Ці країни мають вагу в Євросоюзі, з керівниками цих країн у керівництва Росії склалися хороші стосунки. Ангела Меркель, Ніколя Саркозі, Броніслав Коморовський (або Дональд Туск) могли б провести як мінімум неформальні переговори з російським керівництвом і виступити на захист України.

Врешті-решт, схоже, зараз настав серйозний момент замислитися над тим, щоб внести в Угоду про асоціацію давно бажане в Києві положення про «перспективу членства України в ЄС». Ця теза зняла би з порядку денного масу питань, дозволила б зробити більш підзвітним українське керівництво. Нижче наведені деякі з переваг внесення Україні до порядку денного розширення ЄС:

– До українського керівництва можна пред’являти більш жорсткі вимоги щодо дотримання демократичних принципів, з виконання широкого набору реформ. Це питання набуває особливої важливості, оскільки наступного року в Україні відбудуться парламентські вибори; Україна, крім того, потребує політичному реформуванні, що має убезпечити її від сповзання до авторитаризму;

– Будуть знешкоджені ті євроскептики в Україні та Росії, які кажуть: Україна не повинна йти в ЄС, тому що її там не чекають, а в Росії – навпаки, чекають. В Україні є чимало політиків, які можуть підштовхувати Президента Януковича до того, щоб приєднатися до Митного союзу і отримати економічні дивіденди вже в найближчому майбутньому. Тим більше це може бути актуальним для української влади через посилення соціальної напруги;

– Росія, нарешті, почне усвідомлювати безперспективність своїх намірів щодо України. Це дозволить уникнути безлічі конфліктів між Україною і РФ, а також між РФ і ЄС;

– Перспектива членства в ЄС назавжди поставить крапку в тривалій дискусії – куди йде Україна.

Особливу роль в цьому відношенні може зіграти Польща, яка головуватиме в ЄС з 1 липня. Саме на період головування Польщі випадає саміт Україна-ЄС, на якому, очевидно, буде оголошено про підписання (або ж про завершення переговорів) Угоди про асоціацію. І цей документ мав би набагато більшу цінність, якби у нього були внесені слова про майбутнє членство в ЄС. Україна не могла б мріяти про кращий подарунок у свій 20 день народження.