Новини

1 грудня у Києві Інститут світової політики презентував експертний рейтинг «Топ-10 лобістів України у світі».Перше місце з 334 балами посів Комісар Європейської Комісії з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле. Саме він, на думку експертів, зробив цього року найбільше для відстоювання інтересів України за кордоном.\
У першій трійці також – один із провідних українських меценатів та фундатор Ялтинської Європейської Стратегії Віктор Пінчук, який набрав 290 балів. Третє місце розділили брати Клички, що послідовно творять позитивний імідж України за кордоном. Їхні зусилля експерти оцінили в 193,5 балів.

Головним трендом цьогорічного рейтингу став стрімкий прорив на провідні позиції закордонних представників. За результатами дослідження, з десяти позицій три дісталося українцям, тоді як п’ять – полякам, по одному місцю здобули чех та швед. Імовірно, це пов’язано з переорієнтацією українських діячів на внутрішні справи у політично бурхливий рік.

{1}

«Якщо проаналізувати цьогорічну десятку, то її з легкістю можна було б перейменувати на «Топ-10 лобістів України в Європі», – розповіла Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук. – Понад половина персоналій у першій десятці – це люди, які з’явилися в рейтингу саме завдяки бажанню сприяти європейській інтеграції України. Тому символічним є й ім’я переможця – Комісара Європейської Комісії з питань розширення та європейської політики сусідства Штефана Фюле».

Інститут світової політики укладає щорічний рейтинг методом опитування 50 українських та закордонних експертів, які оцінюють лобіювання інтересів України за десятибальною шкалою.

{2}

Повний склад першої десятки рейтингу:

1. Штефан Фюле, Комісар Європейської Комісії з питань розширення та європейської політики сусідства – 334 бали
2. Віктор Пінчук, меценат, засновник міжнародної інвестиційно-консалтингової групи EastOne – 290 балів
3. Віталій Кличко, голова політичної партії «Український демократичний альянс за реформи» («УДАР»), лідер депутатської фракції Блок Віталія Кличка у Київській міській раді, боксер, чемпіон світу за версією WBC, та Володимир Кличко, боксер, чемпіон світу за версіями WBO, IBF, IBO та WBA у суперважкій вазі – 193,5 балів
4. Алєксандер Кваснєвські, Президент Республіки Польща (1995 – 2005) – 118 балів
5. Павел Залевські, депутат Європейського Парламенту – 107 балів
6. Карл Більдт, міністр закордонних справ Швеції – 88 балів
7. Юлія Тимошенко, голова партії «Батьківщина» – 85 балів
8. Радослав Сікорські, міністр закордонних справ Польщі – 78 балів
9. Броніслав Коморовські, Президент Республіки Польща – 58 балів
10. Марек Сівець, депутат Європейського Парламенту – 51 бал

Повний текст публікації “Топ-10 лобістів України в світі”

Щорічний експертний рейтинг Інституту світової політики «ТОП-10 лобістів України в світі» – це своєрідна оцінка діяльності людей, які 2011 року доклали найбільше зусиль, аби Україна не зникла з міжнародних радарів. Півсотні експертів з України та з-за кордону рейтингували понад сотню громадських та політичних діячів, які своїми діями намагалися донести до світу не тільки інформацію про Україну, але й фактично формували її імідж за кордоном та сприяли її європейській інтеграції.

Рейтинг ІСП передусім націлений на визначення непрофесійних лобістів – тих, хто змушує світ говорити про Україну на волонтерських засадах, а не на замовлення державних органів чи політичних сил. Звісно, більшість закордонних лобістів України так чи інакше пов’язані з певними українськими бізнес-групами чи фундаціями, зокрема – Ялтинською європейською стратегією. Але це не применшує їх ролі у важливому процесі формування міжнародного образу України.

Головний тренд нинішньої десятки – різкий вихід на перші позиції закордонних представників. Для порівняння: якщо у минулому році українці посідали п’ять із десяти позицій в «ТОП-10 лобістів України в світі», то в нинішньому – лише три. Серед тих, хто залишились у десятці – Віктор Пінчук, брати Клички та Юлія Тимошенко. Можливо, відповідь на це запитання лежить у площині нинішньої непростої ситуації в самій Україні. Адже більшість потенційних лобістів у цей політично турбулентний для України рік вимушені були зосередитись на вирішенні внутрішніх українських питань, а не на формуванні сигналів «назовні». Такий дисбаланс також можна пояснити ще й тим, що іноземним політикам та експертам – особливо англомовним – зазвичай набагато легше зрозуміти, як краще інтегрувати слово «Україна» в міжнародний контекст. Чи принаймні контекст європейський. Адже якщо проаналізувати цьогорічну десятку, то її з легкістю можна було б перейменувати в «ТОП-10 лобістів України в Європі».

Більше половини персоналій, представлених у першій десятці – це люди, які з’явилися в рейтингу саме завдяки бажанню сприяти європейській інтеграції України. Досить символічним є ім’я переможця нашого рейтингу – комісара ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства Штефана Фюле. Крім того, у рейтингу – президент Польщі Броніслав Коморовські, два міністри закордонних справ ЄС (Швеції Карл Більдт та Польщі Радослав Сікорські), два депутати Європарламенту (Павел Залевські та Марек Сівець) і колишній президент Польщі, який паралельно очолює правління Ялтинської Європейської Стратегії (YES) Фонду Віктора Пінчука, Александер Квасьнєвські. Та й сам Віктор Пінчук у цьому році основні свої зусилля спрямовував саме на європейський фронт, організувавши кілька важливих комунікаційних майданчиків для представників української влади з представниками Євросоюзу.

Щодо походження закордонних лобістів, то питома вага належить представникам Польщі, що у 2011 році цілком виправдано з огляду на поточне головування Варшави в Євросоюзі.

Рейтинг Інституту світової політики – своєрідна спроба висловити вдячність тим, хто розуміє стратегічну важливість України для Європи. Тим, хто докладає максимум зусиль, щоб пом’якшити за кордоном відчуття втоми від України. І це – попри складні внутрішньополітичні трансформації, які сьогодні відбуваються в країні.

1. Штефан Фюле, 334 бали
{3}
Комісар Європейської Комісії з питань розширення та європейської політики сусідства

Штефан Фюле – безсумнівно, головний герой цьогорічного рейтингу «ТОП-10 лобістів України в світі». Він не просто єдиний представник виконавчих органів Євросоюзу, хто потрапив до десятки – він відразу зумів набрати найбільшу кількість балів українських та закордонних експертів.

І в цьому немає нічого дивного: незважаючи на те, чим закінчиться історія з парафуванням, підписанням та ратифікацією Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, Європейський Комісар зробив за останній рік усе можливе для того, аби Київ та Брюссель завізували новий етап у своїх відносинах, попри несумісні з євроінтеграцією антидемократичні конвульсії в самій Україні.

Як подейкують у дипломатичних колах, прийшовши на посаду, він розповідав колегам щось на кшталт: «Я не хочу просто відбути свій термін. Я хочу в кінці свого перебування на цій посаді побачити реальний прогрес». Фюле підключився до створення цього прогресу з небаченим драйвом. За короткий час він не лише став неформально головним відповідальним у Євросоюзі за Україну, але й практично замінив Александра Квасьнєвського у ролі головного модератора між Януковичем та Євросоюзом. Його тривалі зустрічі з українським президентом стали предметом для детального аналізу ситуації в Україні з
боку європейських політиків та дипломатів різного рівня. Щоправда, сьогодні деякі колеги Фюле в Євросоюзі закидають йому те, що він неправильно інтерпретував окремі сигнали, які єврокомісару надсилав президент України під час вищезгаданих зустрічей. Мовляв, Фюле примусив багатьох в ЄС повірити, що Янукович готовий вирішити справу Тимошенко з допомогою декриміналізації відповідної статті Кримінального кодексу.

На контакті між представником Чеської Республіки Фюле та українською владою особливо не позначилось і напруження, яке виникло між Прагою та Києвом після надання притулку для колишнього міністра економіки України Богдана Данилишина та подальшого «шпигунського скандалу». Це при тому, що в навколо дипломатичних колах здійснювались неодноразові спроби розповсюдити інформацію, що рішення з приводу притулку для українського чиновника схвалювалось чеським урядом ледве не в прямій координації з єврокомісаром.

Уважність і розуміння Фюле виявив і в спілкуванні не лише з українською офіційною стороною. Він неодноразово ініціював зустрічі і з представниками громадянського суспільства України. Від протокольних зустрічей з іншими представниками ЄС вони відрізнялись тим, що єврокомісар демонстрував завидне розуміння тонкощів внутрішньополітичної ситуації, інколи навіть вступав у досить жорсткі й емоційні дискусії.

Імовірно, все це стало можливим завдяки тому, що Фюле як ніхто в Євросоюзі уособлює поняття людини на своєму місці. Важко уникнути спокуси підкреслити те, як змінився підхід ЄС до так званої «нової Східної Європи» з приходом на зміну німцю Гюнтеру Ферхойґену та фінові Оллі Рену чеха за національністю. Безперечно, Фюле не з оповідок знає, що значить – почуватися у Брюсселі чоловіком «зі Сходу». Бездоганне розуміння місцевих еліт в самій Україні – як і порозуміння з ними – забезпечує й вільне володіння російською. А це, як доведено раніше Александром Квасьнєвським, більш ніж серйозний козир для будь-якого західного комунікатора з українською владою.

«Труднощі перекладу» незнайомі Фюле і там, де йдеться про психологію українського політика: свого часу у 80-х роках майбутній провідник процесу розширення об’єднаної Європи вчився у «МГІМО», а кілька років, проведених в компартії Чехії, допомагають йому як нікому розуміти цінності, спосіб мислення і культуру пострадянських еліт. Напевне, серед брюссельських топ-спеціалістів зі Східної Європи (за винятком, можливо, Мірослава Лайчака, керівного директора європейської дипломатичної служби з Росії, східних сусідів ЄС і Західних Балкан) навряд чи можна знайти когось, хто перевершував би Фюле одночасно і в розумінні того, як потрібно вести мову з Україною, і в бажанні робити це на всіх рівнях.

Ірина Геращенко, народний депутат України, голова підкомітету з питань інформаційного забезпечення інтеграційних процесів Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції.

«Штефан Фюле як комісар із розширення щиро хоче, щоб нинішній рік став роком успіху для України в сенсі її інтеграції до ЄС. Він прагне досягти позитивного результату з підписанням Угоди про асоціацію з ЄС, тому намагається переконати Україну, що м’яч на її половині поля. Слід окремо відзначити, що Фюле, випускник «МГІМО», блискуче володіє російською мовою, тому в нього ніколи не було мовного бар’єру у спілкуванні з українськими урядовцями, а особисті контакти завжди дуже важливі в такого роду переговорах. Він дуже комунікабельний, має контакти і в українській владі, і в опозиції, щиро симпатизує Україні і робить усе, щоб допомогти їй на шляху до Європи».

Оксана Тороп, кореспондент з міжнародних питань інформаційного агентства «Інтерфакс Україна»

«Своїми заявами Фюле неодноразово наголошував на тому, що Україна – європейська держава, а двері ЄС для України відкриті за умови дотримання європейських стандартів. Кілька разів протягом цього року приїжджав в Україну, аби зрозуміти ситуацію. Під час зустрічі з Януковичем в Ялті фактично намагався переконати українського президента не відходити від курсу на євроінтеграцію і відмовитися від практики «політичних в’язнів».

2. Віктор Пінчук, 290 балів
{4}
Меценат, засновник міжнародної інвестиційно-консалтингової групи EastOne.

Віктор Пінчук за роки існування рейтингу лобістів України в світі стійко закріпився у трійці лідерів. Нічого дивного в цьому немає. Відбрендований Пінчуком протягом багатьох років щорічний міжнародний майданчик під назвою «YES» (Ялтинська Європейська Стратегія) вигідно вирізняє його на фоні інших олігархів України: жоден з них не може забезпечити проведення подібного форуму на такому високому представницькому рівні. Не випадково в Ялту до Пінчука їде переважна більшість лобістів України, представлена у нинішньому рейтингу, а частина з них навіть входить в керівні органи YES. Бренд Ялти у 2011 році не змогла похитнути навіть історія з відкриттям кримінальної справи проти тестя Пінчука Леоніда Кучми. Більшість топових представників української влади, включно з президентом Януковичем, так само були присутні на цьогорічній конференції в Ялті, як і на попередній. Не відлякала справа Кучми й важливих міжнародних учасників на кшталт президента Ізраїлю Шимона Переса чи екс-прем’єра Великобританії Тоні Блера.

«Західні» зв’язки Пінчука, як подейкують, досі підкріплюються «фінансовими контрактами» з впливовими західними фондами та аналітичними центрами. Очевидно, що цей факт є відмінним компенсатором президентства Леоніда Кучми. Свої нинішні зв’язки Віктор Пінчук вміло конвертує у політичний вплив. А соціальні ініціативи (зокрема, проекти Фонду дружини – Олени Пінчук – «АнтиСНІД») допомагають Пінчуку позбутися ореолу «прагматичного пострадянського бізнесмена». Благодійні концерти зірок світової сцени рівня Елтона Джона та меценатські проекти на кшталт підтримки обдарованих українських та іноземних молодих митців (організовані PinchukArtCenter) тільки доповнюють цей образ.

Показово, що Пінчук не пригальмував євроінтеграційні зусилля свого Фонду навіть попри можливі втрати для власного бізнесу через створення Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС та анонсовані російським прем’єром Путіним торгівельні санкції щодо України, якщо такий режим вільної торгівлі між Києвом та Брюсселем запрацює. За інформацією «Forbes», до Росії йде третина трубної продукції компанії Пінчука «Interpipe».

Геннадій Удовенко, міністр закордонних справ України (1994 – 1998 роки)

«На жаль, Пінчук залишається єдиним українським олігархом, який постійно запрошує в Україну політиків, вчених, журналістів та бізнесменів світового рівня»

Ольга Шумило-Тапіола, запрошений експерт Європейського центру Карнегі

«Навіть у важкі економічні часи та в період, коли Європа дедалі більше розчаровується в Україні, Віктор Пінчук знаходить сили та можливості провести зустріч Ялтинської Європейської Стратегії – майданчику, де українці та європейці говорять відверто»

3. Віталій Кличко, 193.5 балів
{5}
Голова політичної партії «Український демократичний альянс за реформи (УДАР), лідер депутатської фракції Блок Віталія Кличка у Київській міській раді, боксер, чемпіон світу за версією WBC.

3. Володимир Кличко, 193.5 балів

Боксер, чемпіон світу за версіями WBO, IBF, IBO та WBA у суперважкій вазі.

Володимир і Віталій Клички досі залишаються чи не єдиним спортивним символом України. Навіть попри намагання старшого брата поєднувати кар’єру у спорті з політичною кар’єрою, на політичному ринзі він поки що залишається середньоваговиком, а не важковаговиком, як у боксі. Спортивні ж успіхи приносять братам Кличкам світове визнання та важливі міжнародні контакти. Чим Клички і користуються.
«Саме спорт дав мені можливість отримати певний багаж знань, контактів та досвіду, познайомитися з багатьма впливовими політиками Європи та США, дізнатися секрет успіху колишнього губернатора Каліфорнії Арнольда Шварценегера, запросити до Києва багаторічного мера Нью-Йорка Роберта Джуліані та вислухати поради щодо реформ у Києві від мера швейцарського Берна Олександра Чаппета», – написав Віталій Кличко у одному зі своїх блогів, роблячи підсумки своєї багаторічної кар’єри на професійному рингу. Адже саме цього року брати Клички відсвяткували 15-річчя своєї кар’єри. Популярність братів Кличків у світі настільки велика, що їхні бої тепер проходять на футбольних стадіонах, які інколи все одно не можуть вмістити всіх охочих.

Геннадій Удовенко, міністр закордонних справ України (1994 – 1998)

«Раніше брати Клички привертали до себе увагу своїми кулаками. Тепер Віталій робить це ще й за допомогою політичної діяльності, а також благодійності, до якої залучається і Володимир».

Дмитро Видрін, позаштатний радник Президента України

«Брати Клички добровільно взяли на себе тягар постійного позитивного нагадування про Україну в світі».

Анджей Шептицькі, аналітик Інституту міжнародних відносин Варшавського університету

«Люди у світі мало знають про Україну, але брати Клички – це той впізнаваний український бренд, який є добре відомим будь-де. Особливо зараз, коли політична влада в Україні працює не на користь позитивного іміджу України в світі, досягнення Кличків є тим аполітичним джерелом позитивного іміджу України, який зараз їй так потрібен»

4. Алєксандер Кваснєвські, 118 балів
{12}
Президент Республіки Польща (1995 – 2005)

Екс-президенту Польщі Квасьнєвському можна впевнено присудити звання почесного довічного лобіста України. Навіть якби Квасьнєвські просто час від часу навідувався до своїх друзів в Україну, за інерцією його все одно продовжували б називати одним з головних промоутерів України в світі. Він у свій час створив настільки потужний фундамент в українсько-польських відносинах, що, здавалось би, жодна зміна влади чи то в Києві, чи у Варшаві не здатна зруйнувати лінк між Варшавою та Києвом. Як зазначив один з експертів нашого рейтингу, якщо за рівнем уваги Сполучених Штатів Україна так і залишилась країною Буша, то за рівнем уваги до себе Польщі Україна є одночасно країною Квасьнєвського, Качиньського та Коморовського. Після того ж, як колишній президент Польщі став головою правління Ялтинської Європейської Стратегії Віктора Пінчука, Україна ще більше стала для нього і бізнесом, і місією одночасно.

В «українському» досьє Кваснєвського за останній рік – постійні спроби тримати українську тематику в полі зору на різних міжнародних форумах і на шпальтах світової преси (від European Voice до Financial Times), посередництво в організації перших контактів між Віктором Януковичем та Броніславом Коморовським, спроба вчергове відіграти роль медіатора між Києвом та Брюсселем під час двогодинної зустрічі екс-президента Польщі з нинішнім президентом України напередодні останнього форуму Ялтинської Європейської Стратегії.

Володимир Кравченко, міжнародний оглядач видання «Дзеркало тижня»

«У Кваснєвського є не тільки тактичне, а й стратегічне бачення України. Він використовує свій авторитет у світі, щоб трансформувати ставлення до України. І хоча можливості його сьогодні не дуже серйозні, бо він не в органах влади, але за ним, як за Тоні Блером, є авторитет, тому хоча до нього й не завжди можуть дослуховуватися, його завжди будуть слухати»

Геннадій Удовенко, міністр закордонних справ України (1994 – 1998)

«Навіть за сучасних умов внутрішньополітичного становища в Україні Александер Квасьнєвські беззастережно продовжує обстоювати право України на асоціацію з Євросоюзом»

Анатолій Луценко, директор GMT Group

«Кваснєвські – важливий лобіст України насамперед тому, що це людина, яка сприймається в Євро-пі й США. До того ж, він не тільки впізнаваний як політичний діяч, а й чудово поінформований про події в Україні. Він є постійним комунікатором, який також підтримує зв’язок з усіма групами української еліти»

5. Павел Залевські, 107 балів
{13}
Депутат Європейського Парламенту

Павел Залевські, потрапивши до Європарламенту, гарно засвоїв золоте правило американського піару: «Недостатньо бути гарним хлопцем, потрібно, щоб всі про це дізнались». Щоб не робив пан Залевські на українському напрямку, все відбувається з максимальним залученням як не теле- чи фотокамер, так соціальних мереж.

Така суміш активності з публічністю за останній рік фактично повністю реабілітувала ім’я Павла Залевського в політичних та експертних колах як одного з ініціаторів резонансної резолюції Європейського Парламенту, яка містила різку критику щодо присвоєння Степану Бандері звання Героя України. Причому реабілітувався він настільки, що один з опитаних нами експертів навіть зауважив, що українській владі час уже подумати про медаль для Залевського.

В українських справах депутат Європарламенту від Польщі – не нова людина. Саме пан Залевські після набуття Україною незалежності ініціював створення українсько-польської групи у польському Сеймі. Проте впродовж останнього року активність євродепутата в українському напрямку набрала небачених обертів. Його особиста сторінка в соціальній мережі Facebook, доступна українською, польською та англійською мовами, засвідчує: його депутатська діяльність майже цілковито присвячена українським справам.

На відміну від інших євробюрократів, Павел Залевські регулярно відвідує Україну. Причому, не лише Київ. Впродовж останніх років він також став постійним учасником форуму Ялтинської Європейської Стратегії. Він підтримує активний діалог як з українським урядом – наприклад, став координатором міжнародних відносин Консультаційної Ради при Міністерстві аграрної політики України – так і з українським громадянським суспільством. У вересні в польському посольстві у Києві він організував круглий стіл з представниками українського громадянського суспільства. Напередодні прийняття Європарламентом резолюції по Україні у листопаді 2011 року, яка мала безпосередній вплив на перспективу парафування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, Залевські ініціював акції на підтримку європейських прагнень в Україні одразу у трьох містах – у Києві, Варшаві та Страсбурзі. Крім того, запросив кількох українських експертів та активістів з питань європейської інтеграції до Страсбургу, аби вони з власних вуст могли донести важливість підтримки європейського вектору України попри наявність антидемократичних процесів у Києві. У списку досягнень європейського чиновника – створення групи підтримки України в Європейському парламенті, відкриття контактного офісу у Києві, регулярні інтерв’ю та коментарі у ЗМІ на тему європейської інтеграції України. Хоч би що спонукало євродепутата опікуватись українськими справами, пан Залевські фактично став неофіційним «спікером» Європарламенту з питань України та продовжувачем «української місії» інших польських євродепутатів – наприклад, Павела Коваля та Міхала Камінського.

Сергій Сидоренко, кореспондент з європейської тематики газети «Коммерсант»

«Залевські – далеко не єдиний депутат у ЄП, який лобіює інтереси України, але останнім часом він найактивніший. Що б ним не керувало – щира любов до України чи бажання збільшити власну популярність серед польських виборців – його зусилля йдуть Україні на користь»

Вікторія Гуменюк, керівник Європейської програми громадської організації «Центр UA»

«Павел Залевські дуже активно співпрацює з громадським сектором в Україні, регулярно ставить питання України у Комітеті міжнародної торгівлі ЄП, у якому він віце-головує»

6. Карл Більдт, 88 балів
{6}
Міністр закордонних справ Швеції

Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт – єдина особа у цьогорічному рейтингу лобістів, хто не є ані українцем, ані вихідцем із країн Центрально-Східної Європи. Відчуття відповідальності за ініціативу «Східне партнерство», ініційовану у свій час Швецією та Польщею та вдало встановлена комунікація з Фондом Пінчука не дали змогу Більдту випустити Україну з власного поля зору. Його активна участь у заходах Фонду Пінчука (в Давосі та Ялті), неформальні візити до України зі своїм польським колегою Радославом Сікорським, які вже перетворюються на традиційні і включають не лише спілкування з топовими українським політиками, а й топовими українськими олігархами, а також публікації на українську тематику в міжнародній пресі – так стисло виглядає український доробок Карла Більдта у 2011 році. Деякі з його тез – зокрема про те, що Україна за своїм потенціалом повинна претендувати на роль такого собі європейського Китаю – стали вже крилатими в профільній експертній та дипломатичній тусовці.

Особливо гучно почав лунати голос міністра Більдта, коли кримінальні справи, відкриті проти опозиційних політиків в Україні, стали загрожувати її наближенню до ЄС. Відразу після арешту екс-прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко статтю Більдта «Україна не має зійти з дороги до Європейського Союзу» передрукували ключові медіа світу. Навіть у жовтні 2011 року, коли настрої у ЄС щодо України сягнули критичної позначки нерозуміння та несприйняття, шведський міністр в інтерв’ю українському «5-му каналу» закликав своїх європейських колег дати Україні час на подолання внутрішніх проблем, чітко притримуючись свого коронного месиджу: «Україна має бути у європейській спільноті». Дозволимо припустити, що тримати подібну лінію щодо України Більдту сьогодні дуже непросто навіть у своїй власній країні, не кажучи вже про партнерів з Євросоюзу: Швеція є принциповою та невблаганною не лише у підтримці європейських намірів України, але й у захисті демократичних цінностей та прав людини.

Томас Вайє, заступник Голови Правління з міжнародного співробітництва Фонду Віктора Пінчука

«Карл Більдт протягом багатьох років постійно пояснював громадянам та політикам у ЄС, чому Україна важлива для Європейського Союзу. Він дав чітко зрозуміти, що це стратегічне питання ніколи не має загубитися серед щоденних політичних справ. Як один з найактивніших та найсучасніших європейських політиків з незвичним даром пояснювати глобальні зміни та їхнє значення для Європи, він дуже успішно передав це повідомлення»

Володимир Фесенко, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента»

«Карл Більдт – не лише шведський, а й європейський політик. На відміну від багатьох дипломатів, він не боїться публічно висловлювати свою думку, активно користуючись не тільки традиційними майданчиками, а й соціальними мережами на зразок Twitter»

7. Юлія Тимошенко, 85 балів
{8}
Голова партії «Батьківщина»

«Колишня принцеса Помаранчевого майдану», «Жанна Д’Арк», «жінка з косою»… Образ колишнього прем’єр-міністра, яка цього року опинилася за гратами, не сходив зі сторінок впливових закордонних часописів, які інколи, можливо, аж надто прихильно для колишньої прем’єрки писали про ситуацію, у якій вона опинилась. Часто не вникаючи в деталі судового процесу, на Заході (зрештою, як і в Росії) тепер окремим життям живе міф про Юлію Тимошенко, яку все частіше порівнюють з «російським Ходорковським». «Фактор Тимошенко» уже давно вийшов за межі банальних «господарських розбірок» у суді, він став суттєвим чинником у просуванні/непросуванні України в бік Європейського Союзу. І від позиції української влади, зокрема, і щодо подальшої долі колишнього прем’єр-міністра, залежить те, чи матиме цей процес перспективу.

Власне, враховуючи такий взаємозв’язок, чимало експертів, опитаних ІСП, зізнавались, що мали серйозну дилему з баченням Юлії Тимошенко у нашому рейтингу. З одного боку, ніхто стільки в цьому році, як вона, не зробив для того, щоб до України була прикута постійна увага світу. З іншого боку, йдеться про увагу з негативним зарядом, хоча вина самого екс-прем’єра в цьому мінімальна. Зрозуміло також, що деякі бали, віддані за Юлію Тимошенко, насправді є балами на підтримку Тимошенко як «політичного в’язня», а не промоутера України в світі. За що належить віддати належне найпопулярнішому опозиційному лідеру, так це за звернення екс-прем’єра до Європейського Союзу укласти Угоду про асоціацію з Україною, незважаючи на її власне перебування за гратами.

Віктор Чумак, директор Українського інституту публічної політики

«У порівнянні з іншими політичними силами в Україні, партія Юлії Тимошенко має особливо тісні відносини як із європейськими лідерами у Брюсселі, так і з західними політичними партіями на зразок ХДС у Німеччині чи СНР у Франції»
Видео по теме
Полное видео избиения водочного магната Евгения Черняка

Александер Рар, директор програми «Росія-Євразія» при Німецькій раді з міжнародних відносин

«З усіх українських політиків ім’я Тимошенко згадується у західній пресі найчастіше, особливо в останні три місяці. Той факт, що Євросоюз по суті ставить Угоду про асоціацію з Україною у залежність від вирішення її долі, демонструє, скільки ваги має її постать для Європи»

8. Радослав Сікорські, 78 балів
{9}
Міністр закордонних справ Польщі

Для польського міністра закордонних справ Радослава Сікорського, інтелектуально та політично сформованого на Заході, Україна навряд чи колись була головним предметом зацікавлення. Як і загалом все, що знаходиться на Схід від Польщі. Проте Сікорські як вкрай амбіційний та прагматичний політик відразу зрозумів: без «історії успіху» на українському напрямку навряд чи можна створити «історію успіху» і улюбленого дітища польської зовнішньої політики «Східного партнерства», за яке Сікорські як міністр закордонних справ несе пряму відповідальність. Без успіху на українському напрямку навряд чи вважатиметься успішним і польське президентство в Євросоюзі. Успіх зовнішньої політики Польщі – це і успіх Радека Сікорського: міністра з амбіціями президента. Такий прагматичний підхід грає лише на руку Україні.

Зокрема й у тому, що стосується її зближення з ЄС. Саме на час головування Польщі у Раді міністрів Європейського Союзу припадає саміт Україна-ЄС, на якому, як очікувалося, буде парафована багатостраждальна Угода про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Для того, аби це стало можливим, Сікорські спробував задіяти всі можливі механізми зовнішньої політики Польщі. Саме польський міністр, за його власним зізнанням, попросив Александра Квасьнєвського вирушити з місією до Києва, аби провести необхідну роз’яснювальну бесіду з Віктором Януковичем на тему взаємозв’язку української євроінтеграції та арешту Юлії Тимошенко. Сам він ще на саміті «Східного партнерства» у Варшаві зрозумів, наскільки важливо з боку Євросоюзу не перейти «червону лінію» у публічній критиці Януковича, зосередивши увагу у своїх виступах на перевагах, які отримає Україна в результаті підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, а не на справі Тимошенко. Це зовсім не означало, що Сікорські втратив надію вплинути на українську владу у справі засудженого екс-прем’єра. Його візит на матч «Шахтаря» у Донецьк разом з Карлом Більдтом – красномовний доказ того, що молодий польський політик не був серйозно інфікований «втомою від України». А про те, наскільки навіть йому складно протистояти цьому розповсюдженому в ЄС «вірусу», свідчить не по-дипломатичному сформульована і явно адресована українському президенту репліка польського міністра про те, що коли з кимось торгуєшся, можеш і переоцінити свої сили.

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007 – 2009 роки)

«Радослав Сікорські знайшов баланс особистих, національних та стратегічних європейських інтересів, зрозумівши, що Україна в Європі – плюс для самої України, плюс для Польщі та плюс для Євросоюзу. Вже давно він активно підтримує не тільки європейську, але й євроатлантичну інтеграцію України»

Інна Підлуська, заступник виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження»

«Радослав Сікорські – один з пропонентів реформування Європейської політики сусідства (ЄПС), розмежування «східного» і «південного» векторів на «європейських сусідів» і «сусідів Європи», та посилення «ідеологічного» навантаження ЄПС»

9. Броніслав Коморовські, 58 балів
{10}
Президент Республіки Польща

Було б, мабуть, дивно, якби серед десятки провідних лобістів України не було чинного президента Польщі – країни, яка сама по собі є промоутером позитивного сприйняття України в світі та, зокрема, її європейської інтеграції. З одного боку показово, що саме Броніслав Коморовські, а не прем’єр Дональд Туск, увійшов до нашого рейтингу, хоча останній перебуває на своїй посаді довший час і мав більше можливостей себе зарекомендувати. Можливо, зіграла свою роль відстороненість Туска від справ зовнішньополітичних та акцент на останній передвиборній кампанії в самій Польщі. А можливо, спрацював новітній стереотип в українських експертних та політичних колах про недостатнє розуміння Туском того, що в дуеті Росія-Україна остання для Польщі має обов’язково йти на першому місці.

З іншого боку, показово й те, що Коморовські перебуває у нашій десятці лише на дев’ятому місці. Такий стан справ деякі українські експерти пояснюють тим, що, на відміну від попереднього польського президента, у Коморовського немає відчуття особливої місії Польщі щодо України.

Тим не менше, саме Коморовські відіграв головну скрипку в тому, аби пауза в українсько-польських відносинах, яка мимоволі утворилась після трагічної загибелі Лєха Качиньського, не затягнулась. Він зробив перші кроки для налагодження контакту з українським президентом, кілька разів відвідавши Україну після обрання президентом. І це незважаючи на той факт, що запрошення відвідати Польщу сам Янукович реалізував фактично через рік після вступу на посаду президента.

Головування Польщі в ЄС збіглося з вирішальним моментом переговорів між Україною та ЄС про зону вільної торгівлі та асоціацію з Україною. Варшаві довелося вдаватися до чудес дипломатії і в спілкуванні з українськими партнерами, і з європейськими, аби анонсоване зближення між Києвом та Брюсселем у вигляді парафування Угоди між Україною та ЄС все-таки відбулось за польського головування. У колах, наближених до польського уряду, подейкують, що навіть можливі ідеї виходу з ситуації, яка склалась навколо судового процесу над Тимошенко (зокрема – декриміналізація відповідної статті Кримінального кодексу), є також польським креативом.

Коморовські активно намагався промотувати Україну не лише на європейському напрямку. У минулому році відбулась щонайменше одна, але дуже показова його спроба налагодити важливий комунікаційний майданчик між президентом України та президентом США Бараком Обамою. Це відбулось на саміті країн Центрально-Східної Європи у травні в Варшаві. Президент Польщі майже в буквальному сенсі підвів українського президента за руку до американського, аби ще раз відрекомендувати Януковича Обамі та наголосити на необхідності діалогу з Україною.

Віктор Небоженко, директор Соціологічної служби «Український барометр»

«Польща повинна довести свою потрібність для Європи, і для цього їй треба позбутися амбіцій адвоката України і взяти на себе функцію посередника. Адже офіційний Київ постійно дає Брюсселю приводи почуватися некомфортно, ставить Європейський Союз в незручне становище. У таких умовах виникають і нові формати співпраці й комунікації, як-от остання зустріч президентів Польщі, Німеччини та України у Вроцлаві. Комусь треба виконувати цю роботу, і хто як не Польща найкраще підходить для неї. Великі зусилля тут належать насамперед її президенту Броніславу Коморовському»

Юрій Онишків, міжнародний оглядач видання «Kyiv Post»

«Протягом останніх місяців Броніслав Коморовські всіляко намагався залучити Віктора Януковича до неформальних переговорів, результат яких дозволив би усунути головні перешкоди для євроінтеграції України включно зі справою Юлії Тимошенко. Це стосується і зустрічі, яка відбулась на балтійському узбережжі Польщі наприкінці серпня, і нещодавньої зустрічі у Вроцлаві. Євроінтеграція України входить до зовнішньополітичних пріоритетів Польщі, тому поляки намагаються також впливати на позицію інших європейських країн, зокрема, Німеччини»

10. Марек Сівець, 51 бал
{11}
Депутат Європейського парламенту

Марек Сівець навряд чи доклав особливих зусиль для промотування України в світі саме в цьому році. Швидше за все, експерти, опитані ІСП, продовжують згадувати депутата Європарламента Сівця дещо за інерцією. І з огляду на певні зобов’язання поляка. Сівець є членом Комітету парламентської співпраці зі співробітництва Україна-ЄС. Ім’я депутата часто з’являється у медіа у зв’язку з українськими справами завдяки не тільки коментарям, а й власним блогам на сайті європейського інформаційного агентства EurActiv та статтям у польській пресі. Плюс – він спілкується російською, а це забезпечує вільний доступ також до українських ЗМІ. Але головне – Марек Сівець є членом правління Ялтинської Європейської Стратегії. Це означає, що для нього, як і для інших пов’язаних з Фондом Пінчука зарубіжних політиків та експертів, Україна перетворилась на хоч і не щоденну, та все ж роботу. Вони змушені орієнтуватись у внутрішньополітичних процесах України, відвідувати її, спілкуватись як з представниками влади, так і представниками експертного середовища, захищати її право на перспективу членства в Європейському Союзі.

Інна Підлуська, заступник виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження»

«Марек Сівець докладає зусиль до процесу європеїзації Партії регіонів України через її співпра-цю з «Прогресивним альянсом соціалістів і демократів»».

Експерти, опитані Інститутом світової політики

1. Балануца Олександр, заступник директора Міжнародного фонду «Єдиний світ»

2. Безсмертний Роман, екс-посол України в Білорусі

3. Вайє Томас, заступник Голови Правління з міжнародного співробітництва Фонду Віктора Пінчука

4. Василик Мирон, старший віце-президент компанії PBN

5. Вересень Микола, журналіст, телеведучий

6. Вілсон Ендрю, старший аналітик Європейської ради з зовнішніх справ

7. Видрін Дмитро, позаштатний радник Президента України

8. Гетьманчук Альона, директор Інституту світової політики

9. Геращенко Ірина, народний депутат України, голова підкомітету з питань інформаційного забезпечення інтеграційних процесів Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції

10. Гуменюк Вікторія, керівник Європейської програми громадської організації «Центр UA»

11. Емерсон Майкл, експерт Центру європейських політичних досліджень

12. Жовніренко Павло, голова правління Центру стратегічних досліджень

13. Зарембо Катерина, заступник директора Інституту світової політики

14. Іонова Марія, радник Віталія Кличка з міжнародних питань

15. Каратницький Адріан, старший науковий співробітник Атлантичної Ради США

16. Климпуш-Цинцадзе Іванна, директор «Ялтинської Європейської Стратегії»

17. Ковач Роланд, директор проекту «Об’єднуємося заради реформ» (UNITER)

18. Кожара Леонід, народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах

19. Кравченко Володимир, міжнародний оглядач видання «Дзеркало тижня»

20. Кузнєцов Борис, директор російського Центру міжнародної і регіональної політики

21. Лациба Максим, керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень

22. Лимар Юлія, шеф-редактор інформаційно-аналітичного видання «Главком»

23. Луценко Анатолій, директор GMT Group

24. Марциновський Анатолій, оглядач видання «Газета по-українськи»

25. Михальнюк Тарас, директор Фонду «Open Ukraine»

26. Небоженко Віктор, директор Соціологічної служби «Український барометр»

27. Нємцов Борис, співголовуючий російського Об’єднаного демократичного руху «Солідарність», екс-радник Президента України

28. Огризко Володимир, міністр закордонних справ України (2007 – 2009 р.р.)

29. Онишків Юрій, міжнародний оглядач видання «Kyiv Post»

30. Підлуська Інна, заступник виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження»

31. Попеску Ніку, аналітик Європейської ради з зовнішніх справ

32. Рар Александер, директор програми «Росія-Євразія» при Німецькій раді з міжнародних відносин

33. Рябов Андрєй, член Наукової ради Московського центру Карнегі

34. Северінсен Ханне, співдоповідач з питань України Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи (1995 – 2007 р.р.)

35. Сірук Микола, редактор міжнародного відділу газети «День»

36. Сидоренко Сергій, кореспондент з європейської тематики газети «Коммерсант»

37. Солоненко Ірина, директор Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження»

38. Стачетті Каріна, голова відділу з питань Росії, України та Євразії, директорат стратегічних питань, Міністерство оборони Франції

39. Сушко Олександр, науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва

40. Тороп Оксана, кореспондент з міжнародних питань інформаційного агентства «Інтерфакс Україна»

41. Фесенко Володимир, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента»

42. Філіпчук Василь, директор департаменту політики та безпеки, Міністерство закордонних справ України

43. Удовенко Геннадій, міністр закордонних справ України (1994 – 1998 р.р.)

44. Умланд Андреас, політолог, доцент кафедри політології НаУКМА

45. Чумак Віктор, директор Українського інституту публічної політики

46. Шептицький Анджей, аналітик Інституту міжнародних відносин Варшавського університету

47. Шлінчак Віктор, голова Наглядової ради Інституту світової політики

48. Шумило-Таппіола Ольга, запрошений експерт Європейського центру Карнегі

49. Щерба Олександр, посол з особливих доручень, Міністерство закордонних справ України

50. Яценюк Терезія, голова Наглядової ради Фонду «Open Ukraine»