Архіви: Новини

Інститут світової політики з 11 червня 2012 року дав старт першому Євро екзит-полу, який на замовлення Інституту проводить компанія GfK в рамках проекту «М’яка сила Україна в ЄС та за його межами».Футбольні вболівальники різних європейських збірних у Києві, Харкові, Львові та Донецьку поділяться своїми враженнями від України в політичному та зовнішньополітичному контексті. За допомогою масштабного соціологічного опитування, буде визначений рівень обізнаності європейських гостей України з внутрішньополітичною ситуацією в Україні, її зонішньополітичними пріоритетами. Євро екзит-поли проводяться на виходах зі стадіонів в українських містах, приймаючих фінальну частину чемпіонату.\
Результати опитування з коментарями експертів Інститутут світової політики буде презентовано в Києві після фіналу Євро-2012. Проект «М’яка сила Україна в ЄС та за його межами» реалізується за підтримки проекту «Об’єднуємося заради реформ (UNITER)», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact Inc.

Інститут світової політики презентував проект «Глобальний віртуальний форум жінок-лідерів», який ІСП реалізував за підтримки “Інтерньюз”.Презентація відбулася у вигляді відеоконференції з послом США з особливих доручень у справах жінок Мелан Вервієр. Під час відеомосту пані посол наголосила: що більше жінок представлено на найвищих щаблях влади й бере активну участь в ухваленні стратегічних рішень, то менш корумпованою та ефективнішою є держава. Такі ж закономірності спостерігаються і на рівні окремих компаній: якщо у правлінні є жінки, то проблеми вирішуються оперативніше й підвищується ефективність роботи. «Українським жінкам бракує змоги виявити свої таланти. Рівність жінок та чоловіків – це досить практична річ і спосіб поліпшити життя всіх людей, – вважає американський посол. – Можна засумніватися в демократії, де немає рівної змоги і для жінок, і для чоловіків брати участь у прийнятті рішень».
Мелан Вервієр закликала нове покоління українських політиків взятися до вирішення проблеми гендерної рівності в Україні. Вона також розповіла, що в США входження жінок у політику, зокрема у Конгрес, відбувалося поступово. Україна має йти таким же шляхом встановлення гендерної рівності.

В Інституті світової політики відбулась відеоконференція з Мелан Вервієр у рамках нового проекту ІСП «Глобальний віртуальний форум жінок-лідерів», який здійснюється за підтримки Інтерньюз.Мелан Вервієр – фігура добре відома в Україні для всіх, хто вникає в тонкощі американської політики щодо України. Офіційно вона в Держдепі США виконує функції посла з глобальних жіночих питань. Неофіційно пані Вервієр є дуже близьким радником Хілларі Клінтон і великим другом сім»ї Клінтонів загалом. Посол Вервієр – українського походження. У Вашингтоні говорять, що все, що Клінтони знають про Україну, вони знають завдяки Вервієр.

Вашій увазі – стенограма заходу.
{1}
Наталія Королевська, лідер партії “Україна – Вперед!”, Альона Гетьманчук, директор ІСП, Ірина Бережна, Народний депутат України

Альона Гетьманчук, модератор: Вітаємо вас, посол Вервієр. Для Інституту світової політики велика честь розпочати наш новий проект «Глобальний віртуальний форум жінок-лідерів» саме з вас, людини, для якої питання гендерної рівності є одночасно і місією, і щоденною професійною діяльністю. Вітаю також присутніх у київській студії політиків, громадських діячів та журналістів. І дякую за підтримку «Інтерньюз», який підтримав цей проект.
Для початку, пані Вервієр, хотілось би почути від вас, як працює рівність чоловіків та жінок в американській політиці, а потім, з вашого дозволу, перейдемо до питань та відповідей.

{2}
Альона Гетьманчук
Мелан Вервієр, посол США з глобальних жіночих питань:
Коли ми говоримо про рівність чоловіків та жінок, то йдеться про владу, про перебирання владних повноважень. Водночас, ми наголошуємо: важливо, щоб було прагнення з боку жіноцтва брати участь у вирішенні важливих проблем у суспільному житті кожної країни. Мені здається, що сьогодні маємо нагоду суттєво поліпшити стан справ в Україні в цьому питанні. Починається нова доба з новою стратегією, новим стилем керування, потрібно адаптовуватися до цих нових реалій. Ви є великою надією для вашої країни. Такою великою надією була Помаранчева революція. Ми тоді дізналися, що в Україні є громадянське суспільство, яке має демократичні прагнення. Для нас дуже важко бачити певний відступ від того, що ми хотіли розвивати.
Я хотіла б сказати насамперед, що гендерна рівність – це надзвичайно важлива ділянка. Йдеться не про те, що жінки ліпші за чоловіків, а про визнання потреби в рівній участі чоловіків і жінок в усіх громадських справах. Чоловіки й жінки мають разом реалізовувати власний потенціал, спираючись на свій досвід, закладати підвалини майбутнього. Бракові такої рівноваги, такої спільної участі колись не надавали належного значення. Так було і в нашій країні. У США жінки поступово входили до політичного, законодавчого життя. Лише сьогодні ми наблизилися до справдження наших надій. Роль жінок в управлінні стає вагомішою, вони мають брати участь у вирішенні проблем на будь-якому рівні: національному, штатів, місцевому. Мають долучатися до вирішення проблем, які непокоять кожного. Згідно з результатами досліджень Світового Банку, що більшу участь жінки беруть у суспільно-політичному житті, то менше корупції. Жінок треба висувати на вищі посади. Не можна сказати, що є безпосередній вплив, що жінки не можуть бути корумпованим. Але це факт: що більше жінок на вищих щаблях влади, то менше в суспільстві корупції. Є певна залежність. Я би хотіла на цьому закінчити, послухати ваші запитання.

Наталя Королевська:
Сьогодні у нас в Україні гендерна ситуація справді складна. Для того, щоб українським жінкам прийти в політику чи бізнес, потрібно бути, як мінімум, удвічі розумнішою та сильнішою за чоловіків і добиватися свого місця під політичним сонцем , докладати вдвічі більше зусиль. Сьогодні мене, як жінку-політика, який з великою повагою ставиться до Юлії Тимошенко, звісно, непокоїть ситуація, коли лідер опозиційної партії перебуває у в’язниці, жінка-політик знаходить за ґратами. {7}
Наталія Королевська
Ми готові почути ваші поради. Що б ви порекомендували робити, щоб така ситуація більше не повторювалась, щоб проблема Юлії Тимошенко була вирішена якомога швидше в нашій країні. Дякую.
Мелан Вервієр. У нас усіх викликає великий жаль, що Юлія Тимошенко перебуває в ув’язненні, я зустрічалася з її донькою, з членами її партії. Всі ми погоджуємося: Юлію Тимошенко треба звільнити, щоб вона могла лікуватися, щоб не було тиску на опозицію і перебіг подій був суто демократичним. Безперечно, не може бути жодного поступу в будь-якому напрямку без вирішення цього питання. Ви перебуваєте напередодні виборів, ми бачимо, як небо над вами захмарюється. Всі хочуть висловитися з приводу того, що значить таке становище для демократичного суспільства, що то за правосуддя, яке намагається витіснити опозицію з належного їй місця, не дати змогу їй виступити повноправно. Я думаю, що це несумісна річ з демократією. Треба наголошувати на тому, що всі політичні партії мають грати за демократичними правилами. Ідеться про засадничі речі для демократичного суспільства. По всьому світу підносилися голоси, дуже багато їх лунає. Що більше їх буде, то легше буде подолати ізоляцію цього важливого питання. Це стосується процвітання демократії скрізь. Ці питання мають стояти на порядку денному, всі мають розуміти, про що тут ідеться і що це значить для майбутнього української демократії.
Ірина Бережна:Ми бачимо, що третій Державний секретар поспіль у США – це жінка: Мадлен Олбрайт, Кондоліза Райс і зараз уже Гілларі Клінтон. {3}
Ірина Бережна
Тож скажіть, будь ласка, чи не є це непрямим доказом того, що жінки є ефективнішими за чоловіків у дипломатії, а також у налагодженні міждержавних відносин? І ще у мене до вас запитання: у чому відмінність між жінками-політиками в США і в Україні, як це виявляється на практиці?
Мелан Вервієр: Я працювала в Білому Домі, коли президент Білл Клінтон призначив Мадлен Олбрайт першою жінкою Держсекретарем. Я пам’ятаю, як тоді запитували: хто сприйматиме її серйозно, це ж зовнішня політика? Ті люди помилялися. Часто-густо було справді потрібно, щоб жінки обіймали ті посади, щоб їх було видко, чутно, і вони могли виявити свою волю та здібності, показати, як важливо, щоб було представництво жінок на призначених, виборних посадах. Ми знаємо, що жінці часто важко буває на високій посаді змінити своє оточення, атмосферу, в якій доводиться працювати. До тридцяти відсотків керівників корпорацій у США жінки. Там, де дві-три жінки засідають у раді директорів, процес ухвалення рішення значно жвавіший, мудріший, ефективніший. Ми бачимо кореляцію між якістю представництва жінок та інтересами компаній, тобто це спрацьовує в приватному секторі. Там це точно не є ідеологічно зумовленим. Є, взагалі, багато досліджень, які доводять, що достатнє представництво жінок у приватному та державному секторах гарантує кращі управлінські результати.
Я знаю, що Інститут світової політики проводить ґрунтовні дослідження. У ваших дискусіях ви можете якраз спиратися на такі дані: там, де більше жінок, там ефективність вища. Всесвітній економічний форум – це не жіноча організація, а велика платформа для лідерів. Однак і їх цікавлять питання життя жінок, тому що вони визнають певні переваги від їхнього представництва у владі. Ідеться про те, щоб і жінки, і чоловіки будували разом спільне майбутнє. Річний звіт Форуму оцінює доступ жінок до політичного, економічного життя і освіти. Що більша рівність, що більший доступ, то заможніші країни, то кращу якість життя мають там люди. Мені здається, про це треба нагадувати.
У моїй країні, коли Мадлен Олбрайт пробила стіну і показала, що стримати зростання жінки, її кар’єру не можливо, бо вона може впоратися з різними завданнями так само, як чоловік, коли потому Держсекретарем стала Кондоліза, а сьогодні – Гілларі Клінтон, усі сумніви розвіялися. Ми бачимо зміну уявлень про те, що є можливим, а що ні. Я не думаю, що є якась істотна відмінність між українськими жінками-політика та американськими. Ми маємо певні культурні розбіжності. Ви вийшли із системи, яка десятиріччями проголошувала на папері рівність: чимало жінок засідало у верховних радах радянських республік, але вони не мали реальної влади. Тепер відбувається перехід до демократичної системи. І, знаєте, демократія без повнокровної участі жінок – це суперечлива річ. Не можу сказати, що вона є життєздатна, якщо у жінок не має рівної можливості брати участь у владі. Ви маєте чимало труднощів у процесі переходу від однієї системи до іншої. Уже 15-20 років ви намагаєтеся це зробити. Але думаю, що ви будете поколінням змін, тому що вас ніхто вже не стримує застарілим способом мислення, старою культурою, несвоєчасними уявленнями. Ви маєте бачення, нові ідеї, є освіченими, можете вести вперед свою країну. Єдина проблема – брак відданості цій справі, натхнення. Це не за вас, присутніх в аудиторії, я кажу. Цим можна дорікнути комусь іншому.
Альона Гетьманчук: Багато гендерних питань не можливо вирішити без участі чоловіків. І дуже приємно, що я можу зараз передати слово чоловікові-політику, народному депутату від БЮТ пану Остапу Семераку.
Остап Семерак:
Для людини, яка приймає рішення, дуже важливий власний досвід. Що мене спонукає брати активну участь в обговоренні гендерної рівності і які мотиви в мене є? Я більше виходжу не з мотивів захисту прав жінок, вибачте, а із захисту балансу, який існує в суспільстві. Це продиктовано моїм досвідом: в сім’ї моїх батьків є два сини – я і мій брат, – якщо додати батька й мати, то в нас не було балансу. У нас у сім’ї – мама єдина жінка плюс три чоловіки. Я створив сою сім’ю: в мене є дружина, є син і дочка – тому в нас два на два. У нас є баланс. Порівнюючи ті дві сім’ї, розумію, що, очевидно, в такому напрямку треба рухатись.

Тому, коли український парламент нещодавно розглядав законопроект про забезпечення гендерної рівності під час виборів до парламенту, я голосував за нього. У ньому було передбачено, що в кожній п’ятірці партійного списку повинен бути хоча б один представник іншої статі від тієї, до якої належать решта чотири. На жаль, цей закон був провалений, за нього голосували дві опозиційні фракції, а ось парламентська більшість нас не підтримала. Я думаю, що з часом цей законопроект або подібний до нього буде прийнятий, тому що в Україні існує насправді потрійна проблема. Коли ми проаналізуємо гендерну статистику членів Парламенту, то в Україні більшість депутатів становлять чоловіки, але коли ми будемо спускатися на місцевий рівень, то чим нижче рада, то більше там жінок – і на найнижчому рівні чоловіки перебувають в меншості. Це, вочевидь, є проблемою або зародком якоїсь проблеми, яку потрібно обговорювати й вирішувати.

Хотів би також підтримати вашу думку щодо співвідношення представництва жінок у владі й корупції в суспільстві. Для України корупція є однією з найбільших або й найбільшою проблемою, це є гальмо в розвитку України і поступі в імплантації західних стандартів. Всі рейтинги показують, що сьогодні корупція після уряду, який очолювала жінка, збільшилася. Статистика Європейського Союзу, зокрема скандинавських країн, де жінки очолюють уряди, свідчить, що там корупція також існує, але її рівень суттєво нижчий, ніж у нас.
Остап Семерак
{11}

І, завершуючи дискусію, мені здається, що дуже важливою є позиція державних керівників, коли президент країни чи прем’єр-міністр дозволяють собі на міжнародних форумах виступати з явно дискримінаційними закликами і поясненнями. Ну, наприклад, президент Янукович, запрошуючи гостей на Євро-2012, говорить: приїжджайте, бо жінки в Україні влітку роздягаються, і це дуже гарно. Чи прем’єр-міністр Азаров твердить, що в нього немає жінок в уряді, бо вони не можуть робити реформ, чи міністр освіти України Дмитро Табачник говорить, що жінки не спроможні бути успішними у політиці. На мою думку, такі заяви суттєво впливають на формування громадської думки. І мені здається, що коли ви будете спілкуватися з очільниками нашої держави, то маєте теж чинити тиск на них за ті меседжі, які вони надсилають в українське суспільство. І запитання: я хотів би, щоб Ви більш детальніше розповіли про вплив гендерного балансу чи кількості жінок у верхніх ешелонах політики на її якість. О, це дуже важливе питання. Дякую.

Мелан Вервієр: Мені здається, що влада чоловіків і їхня участь у такій дискусії дуже потрібні. Безперечно, жінки не можуть мати поступу, якого вони варті, без таких голосів, як ваш. І ви говорите з погляду здорового глузду, це зрозуміло кожному. Ми можемо сказати, що, як тіло має дві половини, так і суспільство спирається на обидві свої половинки. Ви дуже красномовно про це сказали. Ми не можемо бути повноцінними як суспільство, якщо тільки половина нашого соціального організму бере участь в ухваленні рішень. Разом жіноцтво і чоловіцтво можуть створити набагато привабливішу версію політики і економіки та забезпечити загальне благо. Мені здається, що чоловіки мають залишатися критично важливим елементом у будь-якій стратегії поглиблення гендерної рівності. Це не лише для жінок пропонується.

Ви говорили про ваших політичних провідників, що правлять за приклад ретроградного мислення щодо жінок. Це невід’ємне право жінок брати участь в управлінні. Ми часто і густо кажемо, що це і розумно, і стратегічно, і мудро, щоб жінка брала участь у всьому житті держави. Але і чоловіки не мають залишатися осторонь. Ми інколи засуджуємо якісь заяви. Чоловіки мають сказати іншим чоловікам, що говорити таке – це річ неприйнятна. Талант дається людині незалежно від її приналежності до статі, і я думаю, що українським жінкам якраз бракує змоги виявити свій талант і прочинити двері для свого хисту, для наснаги. Якщо це вдасться, дуже багато буде творчих починань. Мені здається, що це одразу позначиться на вашому житті. Треба робити все можливе, щоб спрямувати суспільство саме в цьому напрямку, тому що це майбутнє країни, майбутнє України.

Наталя Королевська: Дякую дуже за змістовні рекомендації, цілком з вами погоджуюся. Доки жінки виконують виключно роль статистів, а не ухвалюють рішення і беруть участь у вирішенні глобальних питань, доти в країні дисбаланс. Остап правильно згадав висловлення як президента, так і прем’єра. Це відкрито демонструє ставлення чоловіків-політиків як до жінок-політиків, так і до жінок взагалі в країні. Для нас дуже важливими є підтримка ваша, ваша активна участь, ті рекомендації, які ви можете дати жінкам-політикам та жінкам, яким потрібна сьогодні додаткова мотивація, щоб залишати свої сім’ї та реально йти боротися, щоб побудувати нову Україну. І в нашому поколінні, і в тому, яке йде за нами, жінки займають все активнішу роль, це дає нам додатковий оптимізм і перспективи, тому що Україна сьогодні потребує змін якомога швидше. Ми сподіваємося, що в жовтні, коли пройдуть парламентські вибори, склад Верховної Ради буде більш жіночим, і почнеться іншої якості політика в Україні. І тут ми просимо вашої підтримки. Дякую вам дуже за участь.
Мелан Вервієр: Я хотіла б відгукнутися на сказане. Пан, який виступав, сказав, що дедалі більше жінок бере участь у місцевому врядування. Є нагода взяти за основу таке починання. Вони можуть накопичити важливий досвід. Ми бачили це в нашій країні. Жінки починали зі шкільних рад, з міських і сільських рад і піднімались вище щаблями політики й суспільного життя. Талант до громадської діяльності має дістати опертя в досвідові, щоб можна було дійти до парламенту.
Ви сказали промовисто, що вибори до Верховної Ради – це велика нагода. Але ви також знаєте, що вас чекають труднощі, вам це краще відомо, ніж мені. Я знаю, що нинішній час доволі тяжкий для вас. Але це і привід для гуртування всіх, у майбутньому треба більше думати про те, яким чином ви захищаєте свою точку зору, як би ви могли показати, що хочете покращити життя для всіх, щоб кожен міг пишатися своєю країною. Це нагода, щоб усіма ресурсами не розпоряджалася купка людей, щоб не буяла корупція, щоб політика була розумною і зваженою. Тут є зв’язок, і всім нам це відомо.
Мені здається, що часом бракує таких публічних висловлювань на підтримку гендерної рівності. Коли ми звертаємося до народу, то забуваємо сказати, що це не просто аргумент у політичній боротьбі. А дуже практична, розумна річ і спосіб вирішення проблем, поліпшення життя. Хотілося б наголосити, як важливо, аби ви всі гуртувалися, щоб жінки могли спиратися на чоловіків, скажімо, жінки в політиці могли б спиратися на чоловіків у своїй партії. Жінки можуть працювати в громадянському суспільстві, домагатися змін, до них можуть приєднуватися свідомі, працьовиті чоловіки. Саме разом вони спроможні багато що змінити.
Ви знаєте значно краще за мене,що спрацює у вашій країні, але мисліть стратегічно, зосереджено, зважуйте свої аргументи , як ви можете вибудовувати свою дієспроможність, як ваші кандидатки можуть виступати промовистіше, щоб висловити ту істину, яку ми всі усвідомлюємо, як достукатися до суті того, що нас усіх турбує, як зробити так, щоб демократичні можливості для України не були втрачені. А така ймовірність існує. Навіть за всіх тих негараздів, що ви переживаєте в Україні, існує велика надія. Мені здається, що всі, хто підтримує Україну за її межами, всі ми маємо показати, що майбутнє залежить від таких людей, як ви. Ви й самі знаєте, що це великий тягар, але напоготові підставити своє плече. Ви б не зібралися в цій аудиторії, якби не переймалися такими питаннями. Вас багато, ви показували це вже в минулому й сьогодні та завтра покажете, що досі разом. Робіть все, що змога, намагайтеся поліпшувати свою діяльність, вчіться й не здавайтеся. Все розгортається поступом, не можна одним помахом добитися всього. Так, ми знаємо з історії США, що треба поступово рухатися вперед. Я би хотіла поговорити довше з вами. Восени приїду до вас в Україну, сподіваюсь, матиму радість багатьох з вас побачити, згодом скажу точніше, коли це буде – у вересні чи жовтні. Я всім бажаю добра, дайте знати, яка підтримка від нас потрібна.
Альона Гетьманчук: Дуже дякую пані посол, я зі свого боку сподіваюсь, що США теж не лише матимуть, а й втілюватимуть стратегічну візію щодо України. Дякую, що вболіваєте за Україну. І не лише за рівне представництво в ній чоловіків та жінок, але й загалом за її демократичний розвиток. Дякую, що ви сьогодні знайшли час, аби поспілкуватися з нами наживо. І я думаю, що це не остання нагода. Тим більше, що ми це спілкування розцінюємо як благословення нашого цілого проекту, який Інститут світової політики реалізує спільно з Інтерньюз, за що їм велика подяка.
Мелан Вервієр: Я хочу побажати нам усім щасливої зустрічі восени.
Альона Гетьманчук: Так, щасливої зустрічі.
Зараз у нас є час зробити деякі заключні ремарки. Хотіла б також додати, що у нас є опитувальні анкети для журналістів, які сьогодні завітали на цей захід. Ми хочемо зрозуміти з допомогою цих анкет, яким чином зацікавити медіа більше писати на подібні теми. У нашій залі є представник Національного демократичного інституту (NDI), що фактично благословив інший гендерний проект – в парламенті. Йдеться про міжфракційне обєднання «Рівні можливості». Будь ласка, Олено, вам слово.
Олена Єнакерівник програми «Жінки-Лідери» Національного демократичного інституту в Україні:
{6}

Хочу насамперед подякувати Інституту світової політики, Інтерньюз і всім тим, хто в Україні займається питаннями підвищення залученості жінок до політики. Я погоджуюся з усіма коментарями, які робилися нашою аудиторією, з тим, що сказала пані посол, якій ми також дуже вдячні. Нещодавно ми проводили великий круглий стіл у Верховній Раді України з приводу участі жінок у наступних парламентських виборах. Там пролунала така річ: завжди коли ми бачимо успішного чоловіка в політиці, то за ним обов’язково стоїть сильна жінка, а коли ми бачимо успішну жінку в політиці, то за нею стоять два чоловіки, які намагаються її зупинити. Це жарт, але українські реалії доводять, що, мабуть, так воно є. Я вдячна нашим політикам, що ви прийшли й дбаєте про те, щоб в наступному парламенті було більше жінок. Але аби так було, повинні бути запроваджені певні механізми й потрібно вживати певних заходів, зокрема в політичних партіях, з їх допомогою жінкам важко потрапити до політики.
На цих виборах жінкам буде ще важче, ніж на попередніх. Як вам відомо, було змінено виборчу систему – жінки, які змагатимуться за свої місця в парламенті в одномандатних округах, мають менший доступ до незалежних ресурсів, ніж чоловіки. NDI та інші організації працюють з політичними партіями над тим, щоб створити в Україні систему підтримки жінок-кандидатів. Ми є відкритими для співпраці, можемо ділитися своїм досвідом. Інститут, який я представляю, працює в 25 країнах світу, щоб жінкам-політикам, як про це говорила пані посол, полегшити шлях у політику. Тому запрошуємо до співробітництва. Давайте разом думати про те, як, пройшовши успішно парламентські вибори, ми всі разом можемо допомогти тим жінкам, які братимуть участь у місцевих виборах. Хоча в селищних радах у нас ситуація близька до швецької, жінок там близько 50 %. Але це тому, що там більше роботи, менше є що ділити й чоловіки у селах не доживають до старшого віку. У цьому сенсі потрібна величезна підтримка.
Альона Гетьманчук. Дякую, пані Олено. Дійсно, якщо у США налагоджена система, коли з місцевих органів влади жінки запросто можуть дійти до вищих рівнів і сягнути того ж Конгресу, то у нас ця хода блокується на певному етапі, і, як наслідок, дуже мало жінок дістаються вищих посад. Це питання, над яким потрібно працювати.
Олена Суслова, голова правління Інформаційно-консультативного жіночого центру
Дякую дуже за цю ініціативу. Це мені здається дуже цікавим і перспективним. Але у мене виникає питання. Наскільки я зрозуміла, ви плануєте відеоконференції з жінками з інших країн.
{10}
Олена Суслова
Як на мене, а я 20 років займаюся темою, на яку ми сьогодні говоримо, було б дуже цікаво мати подібний проект і для України. Мені, як людині, яка представляє, скажімо так, іншу когорту – тих, хто аналізує, процентує, робить зовсім інші речі, – хотілося б, щоб це почуло не тільки таке маленьке коло людей, а і ті, хто цю політику бачить зовсім з іншого боку і знає зовсім інше ставлення. Я розумію, наскільки нам важливо перебирати міжнародний досвід, але дуже хотілось би, щоб і ті політики, які сьогодні такі слова говорять, і ті фігури, які говорять зовсім інші слова, відповідали на наші запитання. Тобто щоб була також відеоконференція або інший захід комунікації, в рамках яких можна було б поговорити на цю тему перед виборами. Це теж буде один з аргументів, коли українці робитимуть свій вибір.

{5}

{9}
Наталія Новак, депутат Київради від партії “УДАР”
{4}
Варвара Жлуктенко, прес-секретар представництва МОМ в Україні

{8}
Наталія Королевська

Фото Наталії Сагалатої

В Інституті світової політики 30 травня 2012 року відбудлася відеоконференція зі Збігнєвом Бжезінським, відомим американським політологом та державним діячем, колишнім Радником президента США з питань національної безпеки.Під час відеоконференції доктор Бжезінські презентував свою нову книгу «Стратегічне бачення: Америка та криза глобальної сили» та обговорив з українськими експертами своє бачення місця України у сучасній Європі.
Збігнєв Бжезінськi, відомий американський політолог та державний діяч, колишній Радник президента США з питань національної безпеки

Альона Гетьманчук, директор ІСП
Зокрема, він зауважив, що Україна не може розраховувати на членство в ЄС, оскільки має політичних ув’язнених. За словами Збігнева Бжезінського, жодна країна, що вступила в Європейський Союз, не мала політичних ув’язнених, в той час як в Україні члени колишнього уряду потрапили за грати. «ЄС – це в першу чергу союз демократичних держав, де правосуддя не буває вибірковим», – підкреслив Збігнєв Бжезінські.
На його думку, згідно з обвинуваченням, озвученим обраним українським політикам, можна було б відправити до в’язниці більшість лідерів Україні, які очолювали країну за двадцять років незалежності. «Проте, як ми бачимо, засуджені політики обрані згідно певного періоду, під час якого вони були при владі. А це свідчить про вибіркове правосуддя», – підкреслив американський політолог.
Він зазначив, що на початку свого президентства Віктор Янукович подавав на Заході великі надії, вміло лавіруючи між Заходом і Сходом. Але в силу особистісних причин і зведення рахунків з політичними конкурентами, він зумів розгубити довіру і на Заході, і на Сході
Окрім того, відповідаючи на запитання експертів, Збігнєв Бжезінські зауважив, що українцям не вистачає волі для відстоювання своєї незалежності, яку вони вважали «подарунком після розпаду СРСР».
«Уже двадцять років Україна має незалежність. Але не так багато українців переймаються нею, активно борються за те, щоб вона стала справжньою», – зазначає американський експерт. – «Більшість українців політично пасивні, байдужі, лише невелика меншість бореться за незалежність, втручається в конфлікти для того, щоб відстояти її».

В Інституті світової політики 6 червня 2012 року відбувся Медіа-клуб на тему українсько-американських відносин. У ньому взяли участь чотири американські посли: Стівен Пайфер, Вільям Міллер, Роман Попадюк, колишні посли США в Україні та Кейт Сміт, колишній посол США в Литві, який наразі займається питаннями нових європейських демократій у Центрі стратегічних та міжнародних студій.Учасники обговорили актуальні питання американо-українських відносин. Дипломати поділилися своїм баченням зовнішньої політики України.\

{2}
Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики
{3}
{4}
Віталій Портников, Тві
{5}
Стівен Пайфер, колишній посол США в Україні
{6}
Вільям Міллер, колишній посол США в Україні
{7}
Михайло Погребинський, директор київського Центру політичних досліджень та конфліктології
{13}
Роман Попадюк, колишній посол США в Україні
{8}
{9}
Кейт Сміт, колишній посол США в Литві

{10}
Володимир Фесенко, голова Центру прикладних досліджень “Пента”
{11}
Сергій Шевчук, Народний депутат України, БЮТ
{12}
Олександр Палій, експерт
{1}
Фото: Наталя Сагалата

В Інституті світової політики стартував довготерміновий, масштабний проект «Як позбутися пострадянськості?» ІСП реалізує його в партнерстві з Грузинською фундацією стратегічних та міжнародних студій (Тбілісі, Грузія) та Інститутом розвитку й соціальних ініціатив «Viitorul» (Кишинів, Молдова) за підтримки Чорноморського трасту регіональної співпраці Фонду Маршалла.Над проектом працюватимуть національні експертні команди з Грузії, Молдови та України. 31 травня 2012 року в його рамках відбувся перший захід – експертна дискусія («мозковий штурм») щодо методології проекту та індикаторів пострадянськості в політиці й соціумі, у якому взяли участь експерти країн-учасниць.
Українську сторону представили професор кафедри української мови Києво-Могилянської академії Лариса Масенко; заступник директора Інституту соціології НАН України з наукових питань Євген Головаха; директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, завідувач відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України Олена Злобіна та оглядач відділу «Політика» газети Дзеркало тижня Володимир Кравченко. Від Грузії та Молдови участь у дискусії взяли голови їхніх національних експертних команд: голова грузинської експертної команди, грузинська фундація стратегічних та міжнародних студій Теймураз Канчелі та заступник директора Інституту розвитку й соціальних ініціатив «Viitorul» Леонід Літра.
{1}
Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики
{2}
Леонід Літра, заступник директора Інституту розвитку й соціальних ініціатив «Viitorul»
{3}
Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАН України з наукових питань
{4}
Оксана Пилявець, аналітик Інституту світової політики
{5}
Жанна Безп’ятчук, аналітик ІСП
{6}
Олена Злобіна, соціолог, завідувач відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України
{7}
Теймураз Канчелі, голова грузинської експертної команди, грузинська фундація стратегічних та міжнародних студій

Фото Наталії Сагалатої

В Інституті світової політики відбулась відео- конференція з відомим американським політологом, радником президента США з питань національної безпеки (1977-1981) Збігнєвом Бжезінським. Пропонуємо вашій увазі стенограму дискусії.{8}Збігнєв Бжезінськi, відомий американський політолог та державний діяч, колишній Радник президента США з питань національної безпеки: Сьогодні я хотів би говорити про майбутнє місце України в світі, зокрема, як ваша країна себе бачить. Водночас, маємо ставити запитання, яким буде майбутнє міжнародної стабільності в нинішньому столітті. А це століття може бути турбулентним і непередбачуваним у своїх наслідках у той час, як попереднє було доволі передбачуваним. У 20-му столітті ми спостерігали боротьбу за світову гегемонію, внаслідок цієї боротьби пережили три великі протистояння: першу світову, другу світову й «холодну війну». І щоразу ми бачили непрогнозовані наслідки цих подій. Але дуже малоймовірно, що в 21-му столітті побачимо боротьбу за світове домінування між двома великими силами. Дуже багато складнощів, стурбованості й всіляких запитань виникає, як нам діяти в цьому новому контексті. У своїй новій книзі я написав, що є правдива потреба у формуванні більшого Заходу з Росією і Туреччиною, і що це мав би бути процес, який охопив би і Україну. Безперечно, важливим є Далекий Схід, де Китай має материкове панування, США там теж задіяні, адже близько підступають до Тихоокеанської території, до Азії. Тут має бути близьке партнерство з Китаєм, важливим є китайсько-японське замирення, а також посередництво у можливих конфліктах між Китаєм та Індією. На Далекому Сході США відіграватимуть роль схожу на ту, що мала Велика Британія у 19-му столітті в тогочасній Європі, не прямо втручаючись, а збоку врівноважуючи.
Безперечно, на сьогодні значно важливіша перша частина нашої пропозиції, тобто більший Захід, що включатиме в себе Росію, Туреччину і Україну згодом. Ваша країна надто потрібна для майбутніх зв’язків між Заходом та Росією. Вона потрібна незалежною, демократично, що може успішно підтримувати зв’язки з Росією, водночас стаючи дедалі зв’язанішою обопільно з Європою . Це також посутня річ. Якщо сказати по щирості, я найбільше переймаюся, що Україна втрачає можливість відігравати таку роль. Вона є незалежною вже 20 років, однак не так багато українців переймаються незалежністю, активно борються за те, щоб вона стала справжньою. Патріотичні, свідомі українці, що хотіли незалежності в інші часи, виконали свою місію. Більшість українців політично пасивні, якісь байдужі, лише невелика меншість бореться за незалежність і втручається в конфлікти, щоб відстояти її. Незалежність – це дар, пов’язаний із розпадом СРСР. Ви мали 20 років, щоб її зміцнити. Як я дивлюся на Україну збоку, мене непокоїть, що поступово втрачається якість національного лідерства, тобто воно не поліпшується, а поступово втрачає свою дієздатність. Я не називаю прізвищ, імен, але ви знаєте про кого йдеться.
За нинішнього свого президента ви встряли в таку політику, що одночасно зменшуєте вашу незалежність щодо Росії і вашу можливість стати частиною Європи. Росія, зважаючи на її геополітичне становище, має інтерес стати частиною більшого Заходу. У цьому сенсі вона є джерелом центрального стратегічного врівноваження для майбутнього Росії на додачу до визначення власного майбутнього. Я сподіваюсь, що на парламентських виборах в Україні більшість ваших громадян прийдуть до глибшого усвідомлення того, що на кону їхнє майбуття. Ви можете стати залежною країною, що наштовхується на всякі труднощі вдома й за кордоном і поступово втрачає свою незалежність, або країною, що має 45 млн людей, заможних у перспективі, творчих, які можуть показати, що вони можуть встановити конструктивні зв’язки із Заходом і водночас заохотити Росію мати такі зв’язки. Це виклик для водночас. Я дивлюсь, що в аудиторії багато молодих людей. Ви маєте чудовий шанс, щоб Україна стала справді успішною європейською країною. По суті, ви не є цим тепер, але маєте зробити вибір і триматися його завзято, з історичним баченням.
Отже, я сказав більше, ніж треба, може, когось розлютив із тут присутніх. Але сподіваюсь на конструктивну дискусію.

{4}

Альона Гетьманчук, модератор, директор Інституту світової політики: Доктор Бжезінські, ви, дійсно, у своєму вступному слові встигли відповісти на деякі з тих питань, які, впевнена, були вже в цій студії. Я би хотіла уточнити: ви сказали, що Україна втрачає нагоду відігравати ту роль, яку могла б. Ви завжди вірили в потенціал нашої країни більше, ніж чимало самих українців і представників наших політичних еліт. У чому, на ваш погляд, головна причина того, що Україна втрачає нагоду відігравати роль, яку вона могла б відігравати у регіоні, й досі не змогла зблизитись з ЄС, про що ви теж говорили?
Не називаючи конкретних прізвищ, найбільша проблема, на мій погляд, полягає у низькому рівні патріотизму у вищих політичних елітах України. Вони найбільше переймаються власною заможністю, збагаченням, внаслідок цього бачимо дуже заплутані хаотичні зв’язки й брак стратегічного бачення для вашої країни, попри те, що маєте потенціал заможної, успішної нації в серці Європи. Подивіться на свою сусідку Польщу, скільки полякам вдалося зробити. Вони не ліпші за українців, але річ у тім, що мають почуття національного скерування і провідників, які борються за заможність, добробут, незалежність, а не набиваються собі кишені за рахунок оборудок в інтересах того чи іншого олігархічного клану, що перебуває при владі.
{6}
Павло Жовніренко, голова правління Центру стратегічних досліджень:
Пане Бжезінські, буквально одну фразу скажу на захист українців. У Польщі не було цілеспрямованого знищення різних еліт в 1920-1930 роки. Я маю на увазі і церковну, і наукову еліту, не було Голодомору. В Україні ж була винищена найактивніша частина суспільства, вона не змогла народити таких же активних дітей. Це репліка щодо Польщі, моя точка зору.
У середині 1990-х років за вашої ініціативи було створено Українсько-американський консультативний комітет. Його діяльність не залишилась непоміченою, але була результативною для України, і для США. Чи не має можливості для відновлення цього комітету? Моє друге запитання: чи існує можливість для співіснування України та Росії як рівноправних партнерів, якщо це можливе, то за яких умов? Дякую.
Збігнєв Бжезинські: Справді, Україна винищувалась фізично сталінізмом, її еліти були ліквідовані, багато схожого траплялось в Польщі. І від Сталіна, і від Гітлера потерпала ця країна, комунізм сорок років там панував, тобто ця країна мала схожі труднощі, негаразди, але там було набагато більше свідомості, відданості незалежності, для чого було глибше підґрунтя в історичній традиції. На превеликий жаль, Україна була частиною царської імперії, ваш національний розвиток був затриманий, тепер маєте надолужити. Мені здається, що ви на такому етапі, коли можете це надолужити: вперше у вашій історії Україна має молоде покоління, що 20 років живе за умов незалежності. Це створює цілком іншу формацію інтелектуальну, інше почуття ідентичності, це мені дає надію щодо України.
В цьому контексті українсько -російські відносини повинні стати добросусідськими. Ви маєте дуже багато спільного, багато спільної історії, з жахами, але не все було таким. Тепер можете бути добрими сусідами, як США і Канада. Хоча є певна диспропорція між потугами двох країн, але ця диспропорція між вами і Росією значно менша: ви маєте приблизно третину населення Росії і певний поступ у своєму розвитку. Ви політично старший брат, а Росія – молодший, оскільки Київська Русь була прообразом України. І ви маєте ближчі зв’язки з західним світом, ви можете допомогти Росії стати частиною демократичного Заходу і відігравати там важливу роль. Отже, ваше стратегічне розташування й історичний досвід дають вам нагоду бути творчим рушієм світової стабільності, тому що євразійський континент в іншому разі розбалансується. Потрібні спільні зусилля, треба гуртом наполягати на тому, що Україна повинна отримати свою історією успіху. Ваше покоління має сказати нинішньому проводу, що ви вже втомились від корупційних ігор, від таємних оборудок, від опортуністичних рішень, браку стратегічного бачення, політичної помсти. Це не та Україна, яку ви заслуговуєте, не та Україна, якої прагнете ви і весь світ.
Альона Гетьманчук: Пропоную зібрати два-три питання, щоб ви могли на них відреагувати.

{9}
Анатолій Луценко, директор Інституту політичних технологій:
Ви знаєте, очевидно, як людина яка стежить за українськими і європейськими справам в цілому, що на сьогодні парафовано угоду про асоціацію України та ЄС, і майже на фінішній прямій угода про вільну торгівлю з ЄС. У цьому контексті досвід Польщі, країн Балтії, Румунії, Болгарії говорить про те, що чим швидше вони потрапляли в зону відносин з ЄС, тим швидше вони політично й структурно почали відповідати цивілізаційним запитам Європи. Чи не вважаєте, що в цьому контексті США мають здійснювати гнучкішу й хитрішу політику з урахування політичної ситуації, що, на жаль, склалась в Україні, і яка б відповідала інтересам і США, і ЄС, і України?
{10}
Остап Кривдик, аналітик:
У 2008 році була війна між Росією і Грузією, зараз таке враження, що її не було. Росія має нині всі ті ж важелі на міжнародній арені, що й раніше, а Україна ослаблюється. Що може заважати Росії зробити те саме, що вони зробили з Грузією, з Україною? Наскільки вірогідним є такий сценарій, і що може зробити міжнародна спільнота, щоб цього не сталося?
Збігнєв Бжезінські: З приводу прецеденту інших країн, що вступили в ЄС. Жодна з цих країн не мала політичних в’язнів, особливо колишніх провідників, за ґратами, коли входила до ЄС. Євросоюз – це спільнота демократичних країн, вони не тримають за ґратами своїх колишніх політичних лідерів. Стандарти законності мають бути суцільно вживаними в Україні. Тепер ми бачимо, що існують обрані. Це спотворює обличчя України, підриває до неї довіру. Президент Янукович починав роботу на президентській посаді за великою повагою до нього на Заході. Він приємно здивував багатьох тим, як він працював стабільно між Заходом і Росією, як правильно орієнтувався між ними. Але переслідування особистих ворогів все зіпсувало. Країна, що має політичних в’язнів, не може бути кандидатом для асоціації з ЄС.
Щодо того, як Україна може запобігти тому, аби з нею не трапилося того, що з Грузією. Ви 45-мільйонний народ, ви люди з чуттям територіальної єдності, і я дуже сумніваюсь в тому, що навіть найамбітніша версія російського імперіалізму призведе до спроб викликати такий конфлікт, як це було з Грузією. Там це зупинилося, коли стало зрозуміло, що НАТО переймається ситуацією. Якщо уявити, що цього разу 20-літня незалежна держава за безпосередньої військової загрози розпочне конфлікт з непередбаченими наслідками, то для всіх це буде дуже погано. Цього не буде.
{15}
Олексій Семеній, заступник директора з міжнародних питань фонду «Єдиний світ»:
Ви зауважили, що існує потреба в креативній політиці, зважаючи на середовище, що змінюється. Чи є членство в НАТО та ЄС умовою української історії успіху, чи все ж таки не варто прив’язуватися до членства в тій чи іншій організації?
{16}

Олександр Палій, політолог:
Шановний пане Бжезінські, у вашому виступі пролунала така думка, що Росія може бути інтегрована до Європи. З нашої точки зору та точки зору російських еліт та з огляду на ті цінності, які там панують, мені здається, що Росія радше погодиться на те, щоб бути молодшим партнером Китаю, ніж рівним ЄС. І друге запитання: сьогодні, з одного боку, зменшується частка США в світовій економіці; з іншого, збільшується їхній геополітичній вплив в деяких царинах, як-от: протиракетна оборона, сланцевий газ, який дуже важливий для нас і змінює тренди на енергетичних ринках. Це було важко спрогнозувати. Американські інвестиції в науку можуть обумовити нові зміни?
Збігнєв Бжезінські: Перше питання щодо членства в ЄС та НАТО. Я думаю, що справді для України аж так не потрібно бути членом там чи там, але потрібно бути частиною Великого Заходу. Норвегія не є членом ЄС, Швеція не є членом НАТО. Це бажано, воно дає перевагу, але, зрештою, це вільний вибір демократичної України, чи хоче вона бути членом там чи там, чи в обох організаціях. Але це не умова, на мою думку, це додаткова перевага, якщо надумаєте це зробити. На відміну від Варшавського договору, членство в цих організаціях є не примусовим, а вільним для незалежної, демократичної країни.
Інше запитання стосовно того, що Росія хотіла б бути молодшим партнером Китаю, а не учасником Західного світу. Я би хотів, щоб вона була членом цього світу, але це її вибір. Якщо вона надумає бути молодшим партнером Китаю, то їй потрібно задуматись над питанням, а де буде кордон між нею та Китаєм: чи він буде там, де й тепер, чи, може, трохи ближче до Європи? У часи Шарля де Голля багато говорили про бачення вільної, єдиної Європи з Росією. Французький президент підсвідомо хотів сказати, що Далекий Схід – це ще не достатньо Росія. Це знелюднені простори. Якщо Росія хоче застерегти за собою Східний Сибір, то було б значно безпечніше це зробити, прив’язавшись до Заходу. Я не маю на увазі, що зараз треба пропагувати щось антикитайське, якісь альянси. Але я хочу сказати, що стабільність і рівновага на євразійському континенті можуть зберегтися значно краще,якщо буде демократичний Захід із Росією, Україною, Туреччиною і стабільний Далекий Схід, де Америка підтримуватиме замирення між Китаєм та Японією та виступатиме посередником у конфліктах між Китаєм та Індією. Це було б дуже добре для всього континенту. У нинішньому столітті цей велетенський континент мав би більше стабільності. Це також важливо для майбутнього України, Росії, Туреччини, всього Заходу і для конструктивної американської ролі на Далекому Сході.
Для мене була приємна нагода з вами поспілкуватися, дякую, що послухали мене і поставили цікаві запитання.
Альона Гетьманчук: Дякую вам, пане Бжезінські, за чергову можливість поспілкуватись і з вами. Можливість, яку ми в Інституті світової політики розцінюємо як своєрідну геополітичну звірку годинників.

{2}
Максим Костенко, Рада національної безпеки і оборони України

{3}
{1}
Збігнєв Бжезінськi
{5}
{7}
Зенон Завада, аналітик

{11}
{12}
Ярополк Тимків, експерт з питань публічної політики, проект UNITER

{13}
Олег Кокошинський, віце-президент аналітичної ради України
{14}
Микола Сірук, редактор міжнародного відділу газети «День»

{17}
Володимир Фесенко, Голова Центру прикладних політичних досліджень “Пента”

{18}
Олег Кокошинський та Володимир Фесенко

Фото: Наталія Сагалата

У Бухаресті відбувся 1-й Румунсько-Український форум на рівні громадських організацій. Організатором форуму з українського боку виступив Інститут світової політики, з румунського – Румунський центр європейської політики.{1}Октавіан Арон, менеджер по звязкам з громадськістю, Департамент міжнародного територіального співробітництва
{2}
Тудор Кожокаріо, менеджер проектів румунського Центру європейської політики

{3}
Іоана Авадані, директор Центру незалежної журналістики

{4}

{5}

{6}Наталія Беліцер, експерт Інституту демократії им. П. Орлика

{7}
Сорін Молдован, представник МЗС Румунії

{8}
Віолета Олександрy, директор Інституту суспільної політики
{9}
Драгош Діну, координатор громадського сектора румунського Центру європейської політики

{10}
Катерина Шинкарук, старший науковий співробітник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій

{11}Сорін Іоніта, директор Експертної групи Румунії

{12} Іонут Пуріка, директор Центру консультацій енергетики та навколишнього середовища

{13}
Наталія Беліцер та Олексій Гарань

{14}
Олександр Щерба та Катерина Шинкарук

{19}
Драгош Діну та Віктор Шлінчак
{15}
Альона Гетьманчук та Крістіан Гінея
{17}
Оксана Пилявець
{18}
Роберт Узуна, афілійований експерт CRPE
{16}
Альона Гетьманчук та Олександр Щерба

{20}
Крістіан Гінея

У Бухаресті відбувся 1-й Румунсько-Український форум на рівні громадських організацій. Організатором форуму з українського боку виступив Інститут світової політики, з румунського – Румунський центр європейської політики.{2}Віктор Шлінчак, голова Наглядової ради Інституту світової політики

{3}
Богдан Ауреску, представник Міністерства закордонних справ Румунії

{4}
Оксана Пилявець, аналітик ІСП

{5}
Єсим Орудж, в.о. постійного представника ПРООН

{6}
Теодор Бакончі, колишній міністр закордонних справ Румунії

{7}
Драгош Діну, координатор громадського сектора румунського Центру європейської політики

{8}

{9}
Ніку Попеску, старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин

{11}
Марек Щигель, посол Польщі в Румунії

{12}
Павло Жовніренко, голова правління Центру стратегічних досліджень

{13}Віорел Котик, представник посольства України в Румунії

{14}
Сорін Молдован, представник МЗС Румунії

{15}
Ніку Попеску, Оксана Пилявець та Альона гетьманчук, директор ІСП

{16}
Альона Гетьманчук
{17}
Крістіан Гінея, директор румунського Центру європейської політики

{18}

{20}
Олексій Гарань, директор Школи політичної аналітики

У Бухаресті відбувся 1-й Румунсько-Український форум на рівні громадських організацій. Організатором форуму з українського боку виступив Інститут світової політики, з румунського – Румунський центр європейської політики.{2} Володимир Фесенко, голова Центру прикладних політичних досліджень “Пента”

{3}
Олександр Палій, незалежний експерт з міжнародних питань

{4}
Наталія Беліцер, експерт Інституту демократії им. П. Орлика

{5}
Віктор Шлінчак, голова Наглядової ради ІСП

{6}
Арманд Гошу, професор Бухарестського університету

{7}
Серджиу Челак, колишній міністр закордонних справ Румунії, Володимир Фесенко та Станіслав Секрієру, залучений експерт румунського Центру європейської політики

{8}
Альона Гетьманчук

{9}Ніку Попеску
{10}
Павло Жовніренко, голова правління Центру стратегічних досліджень

{11}
Віталій Бала, політолог, директор “Агентства моделювання ситуацій”

{12}
Анатолій Луценко, директор GMT Group

{13}
Віорел Котик, представник посольства України в Румунії, Альона Гетьманчук та Віктор Шлінчак

{14}
Юрій Корольчук, Віталій Червоненко, журналіст інформаційного агентства “Главком” та Оксана Пилявець

{15}
Георгіан Поп, член румунського Парламенту, президент комітету зі співробітництва Румунії та України

{16}
Хорія Георгеску, президент Національного Нацагентства з питань непідкупності

{17}
Юрій Корольчук
{1}
Альона Гетьманчук

{18}

{19}
Володимир Фесенко та Анатолій Луценко

{20}Анатолій Луценко та Мар’яна Кузьо
Фото Наталії Сагалатої