Новини

11 лютого Інститут світової політики провів публічну дискусію “Досвід врегулювання конфліктів у світі. Уроки для України”.ІСП вивчив міжнародний досвід врегулювання конфліктів з метою з’ясування найкращих практик та вироблення рекомендацій для України стосовно безпекових та політичних аспектів врегулювання конфлікту на Сході. Експерти ІСП зосередили свою увагу на найбільш дискусійних етапах врегулювання конфлікту — відрядження миротворчої місії, роззброєння та демобілізації, амністії та проведення виборів на постконфліктній території.\
На дискусії 11 лютого експерти ІСП презентували свої рекомендації, щоб обговорити їх за участі експертів, дипломатів та безпосередніх учасників переговорного процесу у Мінську.

Переглянути публікацію “Досвід врегулювання конфліктів у світі. Уроки для України”

{4}
Основні висновки дослідження ІСП презентувала Катерина Зарембо, заступниця директора Інституту світової політики

«Здійснення роззброєння, реінтеграції, амністії та проведення виборів на постконфліктних територіях можливе тільки після виведення військ Російської Федерації з території України. Гібридність конфлікту на Сході України є безпрецендтним випадком у світовій практиці. Проте світовий досвід з врегулювання локальних конфліктів пропонує нам механізми, які могли б спрацювати і в українському випадку».
«Дослідження Інституту світової політики виявило, що для ефективного моніторингу реалізації плану з врегулювання конфлікту міжнародна місія повинна мати виконавчі повноваження та військовий компонент; здатність погрожувати силою учасникам незаконних збройних формувань (НЗФ), які не бажають скласти зброю. Це ж стосується і питання контролю над кордоном та виведення іноземних збройних формувань. Успішному роззброєнню та демілітаризації НЗФ сприяє максимальна деталізація цього процесу у мирній угоді, яка не залишає сторонам простору для різночитань».
«Невід’ємною частиною постконфліктного врегулювання має бути стратегія з демобілізації та реінтеграції екс- комбатантів. Україна потребує нового закону про амністію, який би містив конкретні умови та часові рамки її надання. Зважаючи на брак довіри до української судової системи доцільним видається створення окремого органу за участі міжнародних правозахисних організацій для впровадження амністії».
«Вибори можна проводити тільки на демілітаризованій території, а також тільки тоді, коли кордони держави перебувають під її повним контролем, або контролем міжнародних спостерігачів. Організація виборчого процесу до завершення процесу роззброєння підвищує ймовірність відновлення збройного протистояння. Оптимальний часовий проміжок між припиненням вогню та проведенням виборів має становити 2 – 3 роки».

{3}
Роман Безсмертний, представник України в політичній підгрупі тристоронньої контактної групи

Роман Безсмертний:
«Міжнародна безпекова місія – це перший і дуже серйозний камінь спотикань. До визнання учасниками конфлікту необхідності цієї місії необхідно пройти дуже довгий шлях. Якщо одна зі сторін не визнає цієї місії, то якою буде її мета? Чи зможе вона сприяти встановленню миру?
Суттю реінтеграції має бути визнання конституційно-правових, суспільно-політичних та морально-етичних засад життя у цьому суспільстві. А в основі стратегії з реінтеграції має лежати розв’язання гуманітарних та економічних проблем. Адже ключовим принципом розв’язання конфлікту має бути не принцип «держава понад усе», а права людини. Хоча б тому, що ми географічно знаходимось у центрі Європи».
«Перед тим, як давати відповідь на питання амністії та виборів потрібно вирішити безпекові питання. Необхідно створити та задіяти всі механізми припинення вогню і забезпечення безпеки, інакше ми і далі спостерігатимемо за тим, як один із учасників світової системи безпеки поставляє на територію іншої країни в необмежених об’ємах боєприпаси і зброю. Тільки вчора я отримав повідомлення, що на одному з переходів (українсько-російського кордону – ред.) пройшли 12 модернізованих Т-80 і 3 радіолокаційні установки. Очевидно, що без розв’язання цієї проблеми рухатися далі – це працювати проти себе. І це повинні усвідомлювати і західні країни, адже військові навчання (РФ – ред.) відбуваються не тільки біля лінії українсько-російського кордону, а й біля кордону всіх Балтійських держав».
«Якби не було боляче вести діалог про амністію, його треба вести, бо серед тих, хто стріляє, не всі взяли в руки зброю свідомо, і їм необхідно показувати світло в кінці тунелю. Але запускати ці механізми можна тільки після вирішення попереднього питання (безпекового)».
«Щодо питання виборів, голосування має відбуватися за системою пропорційного голосування із закритими списками, бо тільки вона дає можливість голосувати і біженцям, і внутрішньо переміщеним особам. Проте тут є один нюанс. Українська держава зобов’язана забезпечити голосування ВПО, проте ми не зобов’язані забезпечувати голосування біженців. Сьогодні я навмисно не зупиняюсь на Мінських угодах, бо сприймаю їх, як філософію процесу, а не чіткий план».

{2}
Ірина Геращенко, представник України в гуманітарній підгрупі тристоронньої контактної групи

Ірина Геращенко також наголосила, що врегулювання конфлікту починається з безпеки, та особливо з гуманітарних питань, допуску міжнародних гуманітарних місій на непідконтрольні Україні території.
«Мінський процес – це бій двох світоглядів. Світогляд підковерної дипломатії Російської Федерації базується на переконанні, що її рішення має бути прийнято і про це ніхто не має права дискутувати: ані (учасники переговорів – ред. ) Мінськ, ані парламент, ані світ. Ми так не вважаємо. Україна – це європейська країна, яка претендує на публічну дипломатію. Очевидно, що для мирного врегулювання конфлікту мають бути задіяні усі можливі майданчики, світові інституції, адже йдеться про конфлікт привнесений ззовні, активним учасником якого є Російська Федерація».
«Росія повинна чути позицію всіх тих інституцій, учасником яких вона є, починаючи від Ради Європи і ООН, закінчуючи ОБСЄ. Я переконана в тому, що позиції щодо виконання/невиконання Мінських угод акцентуються неправильно. Очевидно, що ключовим є безпековий фактор, але поряд з ним стоїть гуманітарний фактор. І цей фактор провисає на всіх міжнародних зустрічах, в позиції наших західних партнерів, які роблять наголос на політичній частині угоди, на виборах. Я хочу наголосити, що сьогодні згідно інформації, яку ми щотижня отримуємо від СБУ, в заручниках залишаться 136 громадян України».
«Коли йдеться про безумовне виконання Мінських угод, наші західні партнери повинні ставити акцент не просто на виборах, а й на звільнені заручників і незаконно вивезених на територію Російської Федерації політичних в’язнів Сєнцова, Кольченко, Савченко, яких з мішками на голові вивезли в іншу країну і влаштовують над ними судилища в масштабах 1937 року. Але чомусь це не є питанням номер один під час переговорів у нормандському форматі».
«Бойовики перетворили звільнення заручників, які незаконно ними утримуються, на елемент шантажу Україну. Нас немає чим шантажувати в Мінську. Україна ніколи не здасть жодної позиції в питанні національної безпеки. Єдиний фактор, найбільш болісний, де нас можна шантажувати, – це заручники, це живі люди … І про це ніхто не говорить окрім української сторони».
«Ні ОБСЄ, ні Рада Європи не зробили жодної заяви, щодо заяви бойовиків з приводу застосування смертної кари до українських полонених. «Це неприпустимо, коли в центрі Європи нас жахають тим самим, чим жахає ІДІЛ! І сьогодні бойовики, шантажуючи нас звільненням заручників, намагаються прив’язати цей пункт до амністії. Хоча амністія – це індивідуальний акт, який стосується лише тих осіб, які не причетні до військових злочинів, до тероризму, до вбивств».

{1}
Олексій Макеєв, директор Департаменту політики і комунікацій МЗС України

Олексій Макеєв:
“Дослідження Інституту світової політики показує, що процес встановлення миру на Донбасі, Мінські переговори це не тільки справа Президента, уряду, Верховної Ради, дипломатів, переговірників ,– це справа всієї країни. Деякі елементи дослідження стали відкриттям для українських дипломатів. Наприклад, абсолютно цікава теза, що за світовим досвідом проведення виборів можливе лише після того, коли ситуація на місцях заспокоїться. І це додає нам аргументів під час переговорів в Нормандському форматі і консультацій у Тристоронній контактній групі в Мінську”.
“Які ще важливі висновки з цього документу? Безпека понад усе. Ми не можемо говорити про проведення конституційної реформи та виборів доки не припиниться вогонь. Ми не можемо говорити про досягнення безпеки без закриття кордону. І наші закордонні партнери чують це від нас, від представників громадянського суспільства, від депутатів. Неможливо проводити вибори, коли там немає ні українських партій, ні українських ЗМІ, а тимчасово переміщенні особи не мають доступу до цієї території. Для проведення виборів необхідні сприятливі безпекові умови відповідно до всіх стандартів ОБСЄ”.
“Безпека повинна бути вимірюваною. На переговорах ми постійно наполягаємо, що не існує такого поняття, як «режим припинення вогню, в принципі, функціонує». «Is holding now»,- як кажуть наші партнери. Про яке «припинення» йдеться, якщо кожен день 40 – 50 обстрілів? Треба абсолютно чітко визначити, що означає безпека, що означає припинення вогню, що означає гарантований доступ ОБСЄ до всієї території. І саме такі чіткі вимірювані елементи мають бути покладені в основу здійснення загальної оцінки того, що означає безпека”.
“Всі ці переговори не тільки про безпеку, а про майбутнє Донбасу. Насправді, все що ми робимо, ми робимо для тих людей, які там незаконно утримуються; для тих, хто вимушений жити в умовах окупації, для тих, хто став жертвою шаленої російської пропаганди і антиукраїнської ненависницької політики окупаційних сил. Діалог з українцями, діалог з нашими громадянами на Донбасі і створення на контрольованій нами території України сильної об’єднаної, успішної, економічно розвиненої України є ще одним з елементів вирішення цього конфлікту і здобуття остаточної перемоги”.
“Багато з елементів цього дослідження (ІСП- ред.) вже мають своє відображення у директивах і вказівках МЗС України. Дуже важливо, щоб Інститут світової політики і представники громадянського суспільства сприяли і мали натхнення займатися policy-making. Це прекрасне свідчення того, як неурядова інституція надала справжню допомогу нам в переговорному процесі”.

{5}

{7}
Альона Гетьманчук, директорка Інституту світової політики
{8}
{10}
{9}
{6}
{11}
{12}
{13}
Публічна дискусія була організована в рамках проекту «Ініціативи з розвитку українських аналітичних центрів» Міжнародного фонду «Відродження» (IRF) у співпраці з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF), за фінансової підтримки посольства Швеції в Україні (SIDA).