Публікації

Дискусійну записку щодо українсько-словацьких відносин підготувала Марина Воротнюк, запрошена лекторка Університету Коменського в Братиславі.Завантажити текст повний текст записки можна тут.\
ВСТУП

Українсько-словацькі відносини важко пояснити в чорно-білій палітрі сприйняття світу. Їхня історія рясніє як позитивними прикладами співпраці, так і неоднозначними, складними подіями. На сучасному етапі експерту чи пересічному українському громадянину, який намагатиметься вписати Словацьку Республіку (СР) в систему координат «друг-недруг України в Європі», буде складно це зробити. Словацькі співрозмовники визнають, що Україна не¬однозначно сприймається в словацькому суспільстві та політикумі, а українсько-російський конфлікт став випробуванням, яке оголило ціннісні суперечності в суспільстві, що має власний посткомуністичний синдром.

Україна є невідомим сусідом, який, на відміну від сусідніх Угорщини чи Австрії, сприймається як далека периферія Європи. І справа не тільки в тому, що столиця Братислава, а й, отже, епіцентр словацького policy-making, географічно розміщена на кордонах з вище¬згаданими країнами і в найвіддаленішій від України точці. Однак дається взнаки й той факт, що «залізна завіса», яка в часи комунізму відділяла комуністичні країни Центральної Європи не тільки від Західної Європи, а й від своїх сусідів в СРСР, збереглась у вигляді вже не фізичної, а ментальної «завіси». Події в Україні привернули до неї увагу, але проблема непізнаності України та українців у Словаччині не була розв’язана, а інформаційний вакуум продовжує заповнюватись викривленими уявленнями та стереотипами.
Причиною історичної «прохолоди» словаків до України є те, що вони сприймають її через російську призму, оскільки словацький націоналізм, на відміну від українського чи польського, був традиційно проросійським. Словаки завжди були симпатиками ідей панславізму . Словацький експерт Александр Дулеба пише з цього приводу:

«Розглядаючи історії словацького та українського націоналізму, важко знайти приклади спільних інтересів і співпраці в минулому. З іншого боку, на відміну від польсько-українських відносин, також не існує історичних конфліктів, які могли би стати джерелом національної ворожнечі чи конфлікту в майбутньому. Скоріше словаки та українці — історично байдужі одне до одного» .
«Ми маємо спільний кордон з Україною, але нібито багато хто забув, що за тим кордоном Україна, а не Росія». Так характеризувала ситуацію зі словацькою позицією щодо України парламентар Народної Ради Словацької Республіки під час дискусій, присвячених ратифікації Угоди про асоціацію України з ЄС . Росія — це окремий культурний пласт у словацькій колективній свідомості. Події придушення Москвою Празької весни в Чехословаччині в 1968 році не обов’язково мали однаково травматичний вплив на чеське та словацьке суспільство, а спротив диктатурі Кремля не став частиною словацького генетичного коду. В результаті, за даними опитувань, —ставлення до російської агресії проти України більш індиферентне. Як і у випадку багатьох інших країн, Росії вдалось автоматично успадкувати все те, що репрезентує російську (в широкому смислі) культуру, яку в Словаччині поважають. За даними Євростату, Словаччина є четвертою країною-членом ЄС за кількістю школярів, які обрали російську мову як другу зарубіжну мову (після Литви, Естонії та Латвії), з 20,5 % у 2013 р. Тому в очах багатьох словаків більш жорстка позиція щодо російської агресії проти України прирівнюється до русофобії, і це грає на руку російської пропаганди в країні.
Починаючи з кінця 2015 року, експерти характеризують стан словацько-українських відносин як «медовий місяць» — при¬наймні у тому, що стосується політичної риторики. На двосторонніх зустрічах Україна отримує високу оцінку від своїх словацьких партнерів, які зазначають, що українська влада протягом останніх двох років зробила прорив у реформах, імплементувавши значно більше реформ, аніж упродовж двох десятиліть. «Дружнім жестом» Словаччини називають українські високопосадовці реалізацію проекту «малого реверсу», який допоміг Україні диверсифікувати поставки енергоресурсів і зменшити залежність від Росії. Обидві країни спільними зусиллями виступають проти російського проекту «Північний потік-2». У дослідженні «European Foreign Policy Scorecard 2016» Європейської ради зовнішніх відносин Словаччина в питанні «Підтримка Україні» отримала найвищу оцінку «лідер» (разом з Данією, Швецією, Францією, Німеччиною, Польщею та Литвою), що було пов’язано в основному з реверсом газу . На питання «Хто є другом України в ЄС?» українська експертна спільнота висуває Словаччину на дев’яту сходинку, тобто в першу десятку країн, головним чином через реалізацію проекту реверсу .
Вражає інтенсивність двосторонніх контактів в останні місяці: словацькі оглядачі називають Україну найчастішою дестинацією високопосадовців Словаччини. Міністр закордонних справ та європейських питань СР Мирослав Лайчак здійснив декілька візитів, зустрічаючись із Президентом, Прем’єр-міністром, Головою Верховної Ради та Міністром закордонних справ України. Головними питаннями обговорення були підтримка широкомасштабних реформ в Україні, надання безвізового режиму Україні, функціонування поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та ЄС. Такі обговорення є особливо важливими з точки зору головування Словаччини в ЄС у другій половині 2016 року.
Проте позицію Словаччини можна також назвати неоднозначною з огляду на те, що меседжі, які отримували Україна та міжнародна спільнота від словацького уряду, були контроверсійними. Незважаючи на те, що в цілому Словаччина слідує курсом, спільним для всієї європейської спільноти, в питаннях міграційної кризи чи санкцій проти Росії уряд, зокрема Прем’єр-міністр Роберт Фіцо, відомий своїми заявами про небажання приймати біженців-мусульман чи про те, що антиросійські санкції є контрпродуктивними. Однак важливо, що в питанні санкцій Словаччина ніколи офіційно не виступала в Брюсселі проти їх запровадження — на відміну від питання міграційних квот ЄС, щодо яких словацький уряд подав скаргу.

На теперішньому етапі інтереси України і Словаччини збігаються в кількох напрямах.

Інтереси України щодо Словаччини полягають у таких сферах:
1) політичній, що стосується насамперед вивчення уроків реформування та демократичного транзиту Словаччини, а також у питанні підтримки українських євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень;
2) безпековій, що означає використання досвіду Словаччини щодо вступу в НАТО, досягнення взаємосумісності за НАТО-вськими стандартами, а також участі в регіональних безпекових ініціативах;
3) економічній, а саме у використанні переваг, які надає сусідство двох країн, посилення економічних зв’язків між прикордонними регіонами та використання нерозкритого потенціалу економічної взаємодії, зважаючи на ЗВТ між Україною та ЄС;
4) енергетичній, що означає продовження і розширення реверсу природного газу зі Словаччини до України, реалізації проектів з енергоефективності та імплементації словацьких кращих практик у цій сфері тощо;
5) гуманітарній, яка пов’язана зі словацькою гуманітарною допомогою, питаннями української меншини в Словаччині, транскордонною співпрацею тощо;

Інтереси Словацької Республіки щодо України полягають у тому, щоб:
1) сприяти стабілізації політико-безпекової ситуації в Україні як елементі безпекової архітектури Центральної Європи;
2) гарантувати стабільність на українсько-словацькому кордоні, — єдиному кордоні з країною, що не є членом Шенгенської зони, а отже є ключовим щодо протидії нелегальній міграції та організованій злочинності;
3) ефективніше використовувати потенціал економічної співпраці зокрема між прикордонними регіонами, що стимулювало б економічне зростання східних регіонів Словаччини;
4) забезпечити в особі України надійного партнера щодо транзиту російського природного газу в Європу, мінімізувавши спільними зусиллями можливості реалізації проектів, що обходять їх (такі як Північний потік-2).

Публікація підготовлена у рамках проекту Інституту світової політики «Аудит зовнішньої політики України». Цей проект виконується за підтримки «Чорноморського фонду для регіональної співпраці» Німецького фонду Маршалла (GMF), Міжнародного Вишеградського Фонду та «Ініціативи з розвитку аналітичних центрів України», яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні (SIDA).