Публікації

Авторська колонка голови Наглядової ради Інституту світової політики Віктора Шлінчака для інформаційно-аналітичного агентства “Главком”В день відкриття нової сесії парламенту українська опозиція на всю країну чітко продемонструвала: вона панічно боїться владу, уособленням якої є Віктор Янукович. І що «справжніх буйних» (в позитивному сенсі) не просто мало, їх просто немає. На відстані ну ду-у-же витягнутої руки прокричати щось на адресу Президента – то одне, а от кинути публічний виклик владі в обличчя – це вже інше. \
У Верховній Раді існували часи, коли не було місце страху. І коли опозиція, якщо вирішувала щось довести до пуття, вона це робила. А не тикала, вибачаюсь, дулі на відстані. Добре пам’ятаю, як у 1998 році лідер РУХу Вячеслав Чорновіл підійшов до столу головуючого Олександра Ткаченка і зламав мікрофони, аби той не зміг протягнути Україну в парламентську Асамблею СНД. (До речі, після цього він пішов у Секретаріат ВР і заплатив за зламаний мікрофон зі своїх грошей). Чи ще один приклад –член фракції соціалістів Юрій Луценко кладе на трибуну, з якої виступав Президент Кучма, «лапті». Мовляв, після касетного скандалу Кучмі – кінець. (Фотографія, як Леонід Данилович скидає «лапті» з трибуни, облетіла всі світові ЗМІ).

Дехто може дорікнути: подивіться, де зараз Чорновіл і де Луценко. Але погодьтеся: кидати виклик владі на майданах і при цьому остерігатися наслідків – це вже не політика. Це домовленості. Заочно так звані лідери опозиції можуть хоч кожен день хаяти Віктора Януковича. А от протистояти йому – віч-на-віч – сили духу бракує.

Впевнений, що якби у залі ВР була б та жінка, яка зараз сидить у Качанівській колонії, сьогоднішня «картинка» з парламенту виглядала б інакше. І це ще один аргумент тримати Юлію Тимошенко за гратами. Бо тоді точно були б яйця.

Я не кажу, що опозиція мала б закидати Віктора Януковича яйцями чи оточити його, взяти в заручники на трибуні (хоча такий сценарій теж був би можливий – навряд чи охорона кинулась би під телекамерами «відбивати» Президента у депутатів). Але чому не було навіть спроби вручити йому «Лист диктатору» від Юлії Тимошенко, про який він, впевнений, навіть не чув? Чи, зрештою, письмового ультиматуму за підписами Яценюка, Кличка, Турчинова, Гриценка, Королевської, Тягнибока, хто там ще у нас в опозиціонери «записався»? Тих людей, які назвавшись принциповою опозицією, просто не мають права накласти в штани при першому ж фізичному (а не віртуальному) спарингу.

Янукович знову продемонстрував свою залізну витримку. Опозиція знову довела: вона – беззуба. І – безальтернативна режиму. Вона – несправжня. І це тільки посилює владу.

Цей випадок – лише один із трендів наступних років до президентских виборів. З поставленим перед собою завданням – довести, що опозиція – не маючи пієтету до влади, внутрішньо уже зламалась – команда Януковича справляється на відмінно. Наступний парламент може стати ще більш інертним середовищем, у якому буде плекатися безальтернативність вибору.