Публікації

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони Гетьманчук

У Вашингтоні продовжується небувале нашестя українських політиків різного калібру. Друзі, які працюють у Конгресі та аналітичних центрах, кажуть, що за останній рік українських делегацій приїжджало більше, ніж за всі останні десять років. От не хочуть українські депутати прислухатись до рекомендацій нашого Аудиту зовнішньої політики, що кількість візитів до Вашингтона має перерости в якість, які мені довелось навіть з трибуни Ради озвучувати в грудні минулого року, а то швидко від словосполучення “делегація з України” будуть шарахатись навіть прихильні до України у Вашингтоні особи. Тішить в цій історії хіба одне: це раніше перші особи держави могли по чотири години чекати, щоб побачити і потиснути руку живому Путіну. Тепер платься гроші, підключаються зв”язки, пересікається вздовж і впоперек океан, аби побачити якщо не живого Трампа, то його юриста, притулитись до колони Білого Дому чи хоча б зачекінитись в Конгресі.

Категорично не згідна з тими, хто розмножує у закордонній пресі думку, що поїздки до Штатів – важливий елемент для росту політичної популярності тут, в Україні. Щось мені підказує, що Ляшко, якому скасували американську візу, все одно буде популярнішим, аніж його донедавна політичний побратим по партії Артеменко, який в Америку почав їздити як на роботу. Як частина легітимізації серед колег-політиків, як засіб засвітитись у медіа, як, нарешті, спроба отримати певну ілюзію імунітету в Україні (дивіться, яка у мене в Америці “криша”), чи розрахунок бути кудись призначеним на настійливе прохання “дяді Сема” – ще може працювати, але явно не для росту електорального рейтингу.

Показово, що так чи інакше політики, які найактивніше намагаються пробитись до хоч якогось оточення Трампа, якщо вже не спіймати його на якомусь прийнятті, щоб передати черговий сигнал чи мирний план – позиціонують себе як опозиційні до нинішнього уряду та президента політики. І їхня місія насправді може бути сформульована в найгіршій українській традиції – “як не з”їм, так понадкушую”. Тобто, якщо навіть план їхній ніхто серйозно розглядати не буде, то вони принаймні спробують напакостити Порошенку – розказати у Вашингтоні про чергові докази чергових корупційних діянь і таким чином ускладнити подальший діалог Петра Олексійовича з Білим Домом. При Обамі такої потреби не було – у Білому Домі до нього завжди було більше питань, ніж компліментів. А при Трампу хто його знає, як карта ляже? Ще візьме й причарує своїм бізнес-підходом бізнесмена Трампа?

Але чомусь ніхто не може підказати цим видатним українським “миротворцям” і репутаційним кіллерам Порошенка, які так хочуть подружитись та сподобатись Трампу, що такою своєю поведінкою вони шкодять більше американському президенту, ніж українському. Це ж в Україні комусь цікаві деталі плану Артеменка, у Штатах цікаво одне – чи мають люди не з адміністрації Трампа, але хоча б з мінімальним російським чи навколоросійським бекграундом доступ до Білого Дому і, як результат, потенційний вплив на прийняття рішень в Білому Домі. Ні для кого не секрет, що Трамп сьогодні настільки щільно перебуває в політичних та медійних лещатах з приводу контактів його команди з Росією, що будь-який Артеменко зі своїм планом буде, швидше, сприйматись як чергова провокація, а не бажання допомогти Трампу вирішити конфлікт навколо Донбасу. Саме тому юрист Трампа Коен так рішуче на всіх каналах спростовував факт обговорення та передачі будь-якого плану в Раду нацбезпеки. І саме тому, кажуть поінформовані джерела, Пол Манафорт дав чітко зрозуміти друзям з України після виборів, що українським досьє він займатись не буде. І якщо такі люди як Артеменко чи Янукович дійсно так люблять і поважають Трампа, то їм якраз непотрібно продовжувати наполягати, що вони отримали підтвердження потрапляння їхнього плану в Раду нацбезпеки США на стіл Флінну (навіть якщо не виключено, що саме так і було). Хоча для українських політиків власне его завжди було важливіше, аніж сталий міжнародний контакт чи репутація України. Вони вже дискредитували саму ідею мирних планів, перетворили її на міжнародне посміховисько, на фоні якого навіть Мінські домовленості виглядають як досить солідний документ, тепер вони дискредитують Трампа і ще більше підривають його і так підірвану кострубатим втручанням Росії легітимність серед американців.