Міжнародні методи вирішення конфліктів не допомагають реінтегрувати Абхазію та Південну Осетію
Грузія 10 років веде в Женеві прямі переговори із представниками Абхазії та Цхінвальського регіону (Південної Осетії) і вісім років реалізує Стратегію мирної інтеграції окупованих території. Але всі ці дії по факту призвели до ще тіснішої інтеграції грузинських автономій з Росією. Як і чому так сталося?
Женевські дискусії
У грудні 2017 року черговий 42-й раунд міжнародних переговорів з безпеки і стабільності на Закавказзі традиційно завершився безрезультатно. Учасники Женевських дискусій, які зустрічалися в столиці Швейцарії, як завжди, обмежилися розмовами, точніше, взаємними докорами. Грузія та представники Абхазії та Цхінвальського регіону (Південної Осетії) досягли лише однієї принципової домовленості: погоджена дата наступного раунду (27-28 березня 2018 р.).
Спостереження за ходом грузинсько-абхазько-південно-осетинських переговорів у Женеві, тим не менш, дуже корисне для України. Тому що, по суті, Женевські дискусії є яскравим прикладом того, як міжнародні механізми врегулювання конфліктів можуть перетворюватися на один із засобів їх надійного заморожування.
Міжнародні переговори з безпеки і стабільності на Закавказзі розпочалися 15 жовтня 2008 року згідно із домовленостями президента Російської Федерації Дмитра Медведєва та президента Франції Ніколя Саркозі. На сьогоднішній день Женевські дискусії – єдиний формат діалогу між представниками Грузії і де-факто владою Абхазії і Цхінвальського регіону (Південної Осетії).
У зустрічах в Женеві беруть участь представники Грузії, Абхазії, Південної Осетії, Росії та США. Обговорення ведеться у двох робочих групах. У першій розглядаються питання безпеки і стабільності в Абхазії і Цхінвальському регіоні (Південна Осетія), в другій — гуманітарна ситуація і питання дотримання прав людини. Співголовами Женевських дискусій є представники ЄС, ОБСЄ і ООН.
Треба окремо зазначити, що питання повернення окупованих території до складу Грузії взагалі не є предметом переговорів у Женеві. Женевський формат із самого початку створювався не як платформа для вирішення конфлікту, а як механізм, призначений забезпечити непоновлення вогню та вирішити гуманітарні проблеми. Але чи вдалося вирішити за той час хоча б цей блок питань?
Головна проблема, яку виносять на обговорення в Женеві представники Грузії, є повернення грузинських біженців у свої домівки в Абхазії та в Цхінвальському регіоні (Південної Осетії). Але вирішити це болюче питання за всі ці роки так і не вдалося. На думку Росії, причиною блокування є… регулярне винесення Грузією резолюції про права біженців та вимушено переміщених осіб на розгляд Генеральної Асамблеї ООН.
1 червня 2017 року такий документ було проголосовано вже в десятий раз. «За» були 80 країн, РФ голосувала проти. Резолюція визнає право всіх біженців та вимушено переміщених осіб (ВПО) на повернення в Абхазію та Південну Осетію. (Згідно з інформацією ООН, станом на січень 2015 року кількість біженців, зареєстрованих в Грузії, склала 262 704 осіб).
Росія, яка виступає проти розгляду резолюції, вважає, що обговорення цього питання Генасамблеєю ООН було б виправданим, якби в цьому процесі також брали участь представники Абхазії і Південної Осетії. Відповідно, Сухумі і Цхінвалі за підтримки Москви відмовляються розглядати проблематику переміщених осіб під час Женевських дискусій, поки це питання обговорюється без їх участі в ООН.
Безпека анклавів
В яких напрямкам женевським переговорникам все ж вдалося просунутися?
Як відверто зазначає МЗС РФ, «головним завданням Женевських дискусій є забезпечення міцної безпеки незалежних Абхазії і Південної Осетії». З виконанням цієї задачі Москви учасники переговорів частково впоралися.
У рамках женевського формату сторонам вдалося домовитися про створення спільних Механізмів попередження та реагування на інциденти (МПРІ). Це – структура, яка в чомусь нагадує Спеціальну моніторингову місію ОБСЄ в Україні (СММ ОБСЄ) та Спільний центр з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін (СЦКК), що працюють на Донбасі.
МПРІ з 2009 року працює на «кордонах» Грузії з Абхазією та Цхінвальським регіоном (Південною Осетією). Механізм включає в себе проведення щомісячних зустрічей для вирішення суперечок та попередження інцидентів та підтримання цілодобової «гарячої лінії» зв’язку. В роботі МПРІ беруть участь представники структур, що відповідають в «прикордонних» районах за правопорядок та безпеку – російські військові та прикордонники, що розміщуються на території Абхазії та Цхінвальського регіону (Південної Осетії), Моніторингова місія ЄС в Грузії, ООН та ОБСЄ.
Втім, одночасно делегації Абхазії та Цхінвальського регіону (Південної Осетії) під час зустрічей в Женеві наполягають на необхідності гарантувати свою безпеку юридичними засобами, для чого вимагають від Тбілісі укладення з ними договорів щодо незастосування сили. Але грузинська сторона згодна підписати таку угоду лише напряму із Росією. Москва, своєю чергою, не визнає себе стороною конфлікту, відмовляється підписувати подібний документ і пропонує себе лише в ролі гаранта зобов’язань з боку Сухумі та Цхінвалі. Хоча на початку 1990-х Росія відкрито допомагала абхазьким та південно-осетинським сепаратистам, а в 2008-му здійснила пряме військове вторгнення на територію Грузії!
Незважаючи на нібито відсутність прогресу стосовно угоди про незастосування сили, можна вважати, що де-факто сторони дотримуються її з часів війни 2008 року. Спільні механізми попередження та реагування на інциденти в цьому контексті є, по суті, механізмом попередження спроб Грузії повернути собі окуповані території за допомогою військової операції.
Втім, після поразки 2008 року Тбілісі і не планує подібних кроків.
Мирна стратегія Тбілісі
Останні роки офіційний Тбілісі робить ставку на «мирне возз’єднання» країни. З 27 січня 2010 року в Грузії діє «Державна стратегія щодо окупованих територій: Залучення шляхом співпраці». Стратегія «висловлює неухильне рішення Грузії досягти повної деокупації Абхазії і Цхінвальського регіону / Південної Осетії, зробити зворотнім процес анексії окупованих Російською Федерацією територій і мирним шляхом реінтегрувати дані території і населення в єдиний конституційний простір Грузії». Наголошується, що грузинська влада прагне досягти намічених цілей тільки мирними і дипломатичними методами, що виключає можливість вирішення конфлікту військовим шляхом.
Мета державної стратегії — сприяти відновленню і поглибленню відносин між населенням Грузії, роз’єднаним у результаті окупації, і забезпечити населенню Абхазії і Цхінвальського регіону ті права і привілеї, якими користується кожен громадянин Грузії. Для цього передбачено, зокрема,
- сприяння економічним відносинам між громадами, залучення Абхазії і Цхінвальського регіону в міжнародні економічні відносини Грузії.
- відновлення і розвиток інфраструктури, яка зробить можливим вільне пересування населення і товарів через лінії розмежування.
- покращення якості і доступності охорони здоров’я та отримання освіти.
Європейський союз, США та НАТО підтримують стратегію мирної реінтеграції Абхазії і Цхінвальського регіону. Цей план грузинська влада виконує уже вісім років.
Під час чергової річниці падіння Сухумі та поразки грузинських сил в Абхазії 27 вересня минулого року прем’єр-міністр Грузії Георгій Квірікашвілі підкреслив, що Тбілісі робить все, щоб відновити територіальну цілісність мирним шляхом. Посол США в Грузії Іан Келлі похвалив грузинську владу: «В уряду Грузії вірні підходи, він намагається реінтегрувати Абхазію в грузинське суспільство. Тбілісі здійснює освітні, торговельні та медичні проекти. США підтримують такий підхід ».
Вона не працює
Однак попри оптимізм Тбілісі і його західних союзників, немає ніяких ознак того, що грузинська стратегія мирної реінтеграції працює. Навпаки, чим далі, тим інтенсивніше Абхазія і Південна Осетія інтегруються у РФ. Останні новини — відкриття в січні південно-осетинською владою у співпраці з росіянами пункту митного контролю. Такі ж плани є у Сухумі. МЗС Грузії в своїй недавній заяві розцінив ці дії як інтеграцію Абхазії і Цхінвальського регіону в єдиний митний простір Росії і «незаконний крок до фактичної анексії цих регіонів з боку Російської Федерації».
Ще красномовнішою ілюстрацією є формування загального південно-осетинсько-російського оборонного простору.
На початку лютого президент Росії Володимир Путін підписав Федеральний закон «Про ратифікацію Угоди між Російською Федерацією і Республікою Південна Осетія про порядок входження окремих підрозділів Збройних Сил Республіки Південна Осетія в склад Збройних Сил Російської Федерації». Документ передбачає службу громадян закавказької республіки на 4-й гвардійській військовій базі РФ, яка розташовується в містах Цхінвалі і Джава. Закон дає право включати південно-осетинські підрозділи в єдину систему підготовки та застосування військ Південного військового округу Росії.
Своєю чергою, Абхазія і Росія в минулому році приступили до практичної реалізації міжвідомчої угоди про створення Об’єднаного угруповання військ, підписаного міністрами оборони двох країн в листопаді 2016 року.
На цьому фоні грузинська програма мирної реінтеграції виглядає геть безпомічною. Що стосується Женевського формату перемовин, то він у кращому випадку є малокорисним, в гіршому — справляє враження своєрідного методу захисту окупованих територій від деокупації.
Висновок, який може зробити Україна з усього цього, є не дуже приємним для Грузії. Все каже про те, що нашій країні разом із західними партнерами варто знаходити політико-дипломатичні методи реінтеграції територій, які ж одним чином не будуть схожі на «грузинський варіант».
Автор: Наталія Іщенко, заступник директора Інституту світової політики.
Опубліковано на сайті “Главком“
Тема коментаря
Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme.
Тема коментаря
Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme.