Публікації

Колонка директора ІСП Альони Гетьманчук в “Kyiv Post”Вільнюський саміт таки став переломним для України. Непідписання Угоди про асоціацію вже в першу добу після саміту продемонструвало, наскільки близько над прірвою в диктатуру зависне Україна, якщо її керівництво не буде зв”язане жодними зобов”язаннями перед Євросоюзом. \
Звичайно, сьогодні завданням номер 1 для кожного з нас є захистити не європейський вибір, а людей, які цей вибір відстоювали і проти яких вже почались або можуть початись переслідування.

Проте, не менш важливо зробити так, щоб європейський важіль впливу на українське керівництво залишався. Знаю, лицемірну гру в перегляд вже парафованої Угоди про асоціацію, яку зараз намагається нав”язати ЄС українська сторона, багато європейських політиків та дипломатів сприйняли як черговий ляпас. Проте, якщо українській стороні вказати на двері з усіма їхніми пропозиціями нових консультацій, то євроінтеграція може офіційно стати ворогом номер 1 правлячого режиму. А кожен, хто підтримуватиме європейський вибір і промотуватиме його, сприйматиметься як головна загроза, яку потрібно негайно знешкодити.

Тримати українську владу на хоча б дуже тонкому європейському поводку потрібно не для того, щоб знову з нею потоваришувати. Це потрібно для того, щоб у європейської ідеї залишилось хоча б крихітне вікно дістатись до тих українців, які ще не готові цю ідею захищати ні в колі друзів, ні в соціальних мережах, ні, тим більше, на Євромайданах. У статусі головного ворога режиму шансів на завоювання в неї набагато менше, ніж у статусі дозволеного принаймні на рівні риторики офіційного курсу.

Як зробити так, щоб відносини між Україною та ЄС утримувати в тонусі до того моменту, поки президент України (очевидно, вже новий) буде готовий підписати Угоду й докласти всіх зусиль для її імплементації?

Рецепти є, і вони не є таємницею. Потрібно у короткі терміни добиватись безвізового режиму з ЄС, бо прямий зв”язок між кількістю візитів до ЄС і рівнем підтримки членства України в Євросоюзі доказаний і не однією соціологічною компанією. Потрібно розвивати максимальну кількість партнерств між Україною та країнами-членами ЄС на рівні університетів, місцевих громад, громадських організацій та рухів. Багато з них вже існує, але потрібен серйозний аудит.
Потрібно мотивувати українських студентів брати участь у програмах студентського обміну та навчатись у Євросоюзі, адже на сьогодні головна проблема, чому лише 3% українців їде до ЄС з освітньою метою – це брак мотивації. Коли я з колегами їздила регіонами України з кампанією за ЄС, то навчанням в країнах Євросоюзу в основному цікавились не студенти, а їхні батьки (“щоб дитина десь поїхала, повчилась”). ЄС може також розглянути можливість запровадити для українців студентські стипендії за зразком програми “Відкрита Європа” для білоруської молоді.
Потрібно максимально збільшити кількість прес-турів та програм стажування для українських журналістів (передусім регіональних) у медіа країн-членів ЄС. Потрібно створювати мережі для комунікації молодих професіоналів, які працють в урядових структурах, обласних та райадміністраціях, з їхніми колегами з ЄС. З власного досвіду скажу, що соціалізація може бути найефективнішим сьогодні способом європеїзації.

Жодним чином непотрібно припиняти інформаційну кампанію в регіонах, яка б пояснювала, що європейський вибір – це не якась висока політика, а речі, як стосуються повсякденного життя: можливість захистити своє право у суді, чисте повітря й вода, яку не страшно пити, достойна інфрактруктура, відсутність необхідності давати на кожному кроці хабар. Саме тому, такі речі, як кампанія ЄС “Сильніші разом” має продовжуватись, залучаючи якомога більше спікерів з країн ЄС ( крім послів, активних депутатів Європарламенту, відомих відставних політиків, журналістів провідних медіа). З акцентом, звичайно, на ті регіони, де Євромайдани збирали найменше прихильників.

Інше питання, хто це буде робити і як саме це робити? Після Вільнюса вже зрозуміло, що головний рушій європейської ідеї в Україні – це громадянське суспільство. Незважаючи на те, що воно в Україні є значно потужнішим, ніж в деяких інших країнах регіону, воно все одно не є усталеним та потребує постійної мотивації і підтримки. Зокрема з боку європейських партнерів, оскільки досі багато проектів на підтримку європейської інтеграції підтримувались американськими фондами. Очевидно, що сьогодні всі громадські організації та think-tanks, незалежно від свого основного профіля, мають створити потужну європейську коаліцію. А в плануванні своєї діяльності на наступні кілька років просто зобов”язані дати відповідь лише на одне питання “А що ти можеш зробити для європейської інтеграції країни?”.
Завдяки все більш усвідомленому європейському вибору, сьогодні наступив момент, коли ми або суттєво посилимо громадянське суспільство за рахунок небайдужих та критично мислячих громадян, або помітно маргіналізуємо його, як це в свій час відбулось у Білорусі. Зокрема, й вчасно не розставивши крапки над “і” у співпраці з політичною опозицією. Немає нічого поганого в тому, коли громадянське суспільство здатне виконувати роль конструктивної опозиції, але нічого доброго, коли політична опозиція на фоні громадянського суспільства виглядатиме значно конструктивніше.

Європейський Союз, за бажання, сьогодні здатен допомогти громадянському суспільству в Україні стати не лише більш помітним, але й більш системним та впливовим гравцем. Для цього, з одного боку, він має далі наполягати на залучення урядом представників громадянського суспільства до розробки важливих державних рішень та надання уряду фінансування лише на ті проекти, які будуть втілюватись у співпраці з громадянським суспільством. З іншого боку, ЄС мають зробити акцент на підтримці тих організацій, які спроможні вибудувати відносини та надихнути європейською ідеєю пересічних громадян не гірше, ніж своїх міжнародних партнерів чи донорів.

Лише потужне громадянське суспільство сьогодні може виконувати критичну роль і в тому, що стосується лібералізації візового режиму, постійно здійснюючи публічний тиск на Верховну Раду з вимогою прийняти необхідне законодаство й апелюючи до успіху Молдови, яка може перейти на безвізовий режим з ЄС вже в наступному році. І в тому, шо, наприклад, стосується підписання та імплементації Угоди “Відкрите небо”, яка здатна посилити мобільність українських громадян завдяки низьким цінам на авіаквитки. І в тому, щоб просто розповісти про можливості нової програми ЄС “Erasmus plus”.

Якщо закотивши рукава попрацювати у наступному році, то зможемо сформувати критичну масу тих, для кого “європейський вибір” стане усвідомленою необхідністю, а не політичним гаслом. Відповідно, у 2015 році ми матимемо ситуацію, коли президентом не зможе стати людина, яка не здатна реалізувати європейський курс. Чи, принаймні, не здатна підписати Угоду про асоціацію.

Україна не раз намагалась проводити європейську інтеграцію без європеїзації. Сьогодні ми змушені здійснювати європеїзацію без євроінтеграції, щоб в один прекрасний день знову почати євроінтеграцію. Але вже з європеїзованим суспільством.