Публікації

Побудувати «русский мир» на Донбасі можна під виглядом впровадження міжнародної адміністрації за планом Путіна

Протягом свого нового президентського терміну президент Росії Володимир Путін прагнутиме залишити за Кремлем «зони впливу» у світі». Одним з механізмів цієї геополітичної стратегії буде вирішення «проблеми Донбасу» за допомогою «проміжної міжнародної адміністрації» за прикладом Боснії і Герцеговини чи Косово. Про це пише колишній головний редактор російського телеканалу «Дождь» Михайло Зигарь у статті для одного з найстаріших та найвпливовіших видань в США та світі – журналу Time. «Путін сподівається, що відносини із Заходом покращаться. Він не мріє про світову війну, він мріє про нову Ялтинську конференцію», – йдеться в матеріалі. На думку Зигаря, «президент РФ хоче нових зон впливу, нових чітких правил гри. Він прагне, щоб Захід визнав, що територія, яка колись належала СРСР (можливо, включно із сусідніми країнами), повинна бути у сфері відповідальності РФ. Він хоче отримати гарантії та відповідні почесті».

Нова Ялта

За даними «джерел у МЗС РФ», впродовж наступного президентського терміну Путін готовий вирішувати питання Донбасу. (Напевно, в рамках домовленостей зі світовими державами про розподіл зон впливу). «Путін готовий зробити східну Україну регіоном, що контролюється тимчасовою міжнародною адміністрацією, як це було в Боснії та Герцеговині чи Косово», – прогнозує дописувач Time.

Чому саме ці балканські країни, одна розділена на етнічні анклави, інша – частково визнана, виявилися зразками для наслідування? Чому Путін може пропонувати боснійський або косовський варіант для Донбасу? Найкраще це пояснив президент Республіки Сербська (БіГ) Мілорад Додік. В нещодавньому інтерв’ю (явно не погодженому з Кремлем) він заявив, що Боснія і Герцеговина та Косово є прикладам невдалих спроб Заходу вирішити конфлікти.

По факту, в згаданих в статті Time прикладах процес мирного врегулювання триває вже 23 (в боснійському випадку) та 19 років (в косовському). Весь цей час в цих країнах (одна з яких частково є визнаною) триває миротворча місія із залученням військових підрозділів миротворців, працюють зовнішні консультаційні (в Косово) або керівні (в БіГ) органи.

Які результати діяльності цих «гібридних» варіантів управління проблемними територіями із залученням міжнародної спільноти?

Вічний Дейтон

Дейтонська мирна угода, яка поклала край війні в Боснії і Герцеговині (1992-1995 рр.), парафовано 21 листопада 1995 року на військовій базі США в Дейтоні лідером боснійських мусульман Алією Ізетбеговичем, президентом Сербії Слободаном Мілошевичем, президентом Хорватії Франьо Туджманом, країнами гарантами: США, Росією, Німеччиною, Великобританією, Францією і представником Європейського союзу. Підписано документ 14 грудня 1995 в Парижі.

Згідно з Конституцією, яка є складовою частиною мирної угоди, БіГ складається з двох ентитетів – етнічних адміністративно територіальних утворень: боснійсько-хорватської Федерації Боснії і Герцеговини (ФБіГ) та Республіки Сербська (РС). Обидва утворення частково мають власні органи влади: президентів, парламенти, уряди, правоохоронні органи, але не армію. Деякі рішення, що мають загальнодержавне значення, наприклад, зовнішньополітичні рішення або рішення в сфері безпеки та оборони, делеговані центральній владі, не повинні прийматися консенсусом.

Колективним «главою держави» є Президія БіГ, що складається з трьох представників від кожного з трьох народів – боснійців, сербів та хорватів – які виконують свої президентські обов’язки по черзі.

Вищим законодавчим органом є Парламентська асамблея БіГ. Вона складається з Палати народів і Палати представників, склад яких формується теж за етнічною ознакою.

Для реалізації Дейтонських домовленостей на територію Боснії і Герцеговини було введено миротворчий контингент багатонаціональних Сил стабілізації під командуванням НАТО — IFOR, потім SFOR. З 2 грудня 2004 року їх замінили миротворчі сили Євросоюзу, EUFOR. Миротворці були відповідальні, в першу чергу, за підтримання миру і порядку, пізніше – за формування власної армії БіГ.

Міжнародний моніторинг процесу мирного врегулювання в БіГ здійснюють Рада з виконання Дейтонського договору і його виконавчий орган – Керівний комітет, до якого входять, зокрема, США, Великобританія, Франція, Німеччина, РФ, Євросоюз та Організація Ісламська конференція (представлена Туреччиною). Роль координатора процесу виконання цивільних аспектів мирного врегулювання виконує так званий Високий представник. Нині цей пост обіймає Валентин Інцко (Австрія). Високий представник має виняткові повноваження: може звільняти державних діячів, дії яких несуть загрозу миру і безпеці БіГ, а також скасовувати рішення влади БіГ і виносити свої власні.

Що не так з Боснією

Ще в кінці 2000-х американські і європейські політики та експерти-міжнародники констатували: система влади в БіГ є громіздкою і неефективною. ЄС і США навіть планували скасувати систему, коли при владі перебуває президія у складі трьох президентів – серба, боснійця і хорвата та перетворити Високого представника в Спеціального представника ЄС, суттєво скоротивши його повноваження. Але за 10 років абсолютно нічого не змінилося. У БіГ ось уже 23 роки зберігається присутність миротворчого контингенту, а країною керують по тимчасовій, неймовірно складній схемі, коли існує «чергування президентів», всі ключові рішення приймаються консенсусом трьома етнічними групами (а не політичними силами), і до того ж в процес управління країною може в будь-який момент втрутитися зовнішній «верховний правитель».

Зрозуміло, в цих умовах будь-який розвиток країни, будь-який рух вперед є неймовірно ускладненим.

Важко зрозуміти, що саме російському президенту сподобалося в боснійському варіанті «перехідної адміністрації», який навіть російський симпатик Додік вважає вкрай невдалим.

Можливо, привабливими здаються миротворці ЄС та зовнішній керівник, що представляє країну ЄС – не виключено, що Путін побачив тут шанс для переговорів щодо присутності на Донбасі миротворців (від СНГ та/або друзів Росії) та керівника (від СНГ/друзів Росії).

Можливо, глибока «заморозка», але не вирішення конфлікту, що дозволяє тримати регіон або цілу країну в стані постійної нестабільності.

Або, зрештою, федеративний устрій. Не виключено, що «боснійський варіант», це насправді план перетворення всієї України на таку собі «другу БіГ», із федеративними утвореннями, в нашому випадку, сформованими не за етнічними, а за політичними ознаками, і таку ж неефективну.

Несподівана незалежність Косова

З Косово ситуація здається ще більш незрозумілою… але тільки на перший погляд.

9 червня 1999 р. в Куманово (Македонія) був підписаний військово-технічний договір щодо врегулювання ситуації в Косово, а наступного дня Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй прийняла резолюцію 1244. З території сербської провінції вийшли югославські війська, натомість 37 800 військовослужбовців миротворчої місії НАТО KFOR (Kosovo Force) з 36 країн світу були направлені до Косово під егідою ООН.

Міжнародна миротворча місія в Косово триває з 1999 року і до сьогоднішнього дня. Але це не завадило косовським албанцям в односторонньому порядку 17 лютого 2008 року оголосити незалежність краю від Сербії. З того часу республіку визнало 114 країн світу. Серед них немає Сербії, яка продовжує вважати Косово і Метохію своєю невід’ємною частиною.

Тобто, миротворча місія, яка тривала в бунтівному регіоні, жодним чином не завадила відділенню цієї території і оголошення нею незалежності.

Чому б Путіну не перевернути цю схему в свій бік? Спочатку, Москва, наприклад, пролобіює присутність на Донбасі миротворців ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку або Ташкентський договір) та їх союзників, або хоча б «не ворогів». А потім організує (не буде заважати) відділенню псевдореспублік «ДНР» та «ЛНР» від України? Або буде весь час тримати конфлікт в невирішеному стані, блокуючи всі українські спроби нормалізації ситуації на Донбасі та повернення туди української влади? І це  – далеко не фантастичний варіант.

Євразійство як майбутнє Донбасу

Вочевидь, і боснійський, і косовський варіант дуже далекі від таких, які може вітати Україна. Обидва конфлікти мають вкрай суперечливу результативність, якщо брати до уваги ефективність державного управління Боснії і Герцеговини та сербську точку зору на ситуацію навколо врегулювання косовської проблеми. Обидва залишаються «замороженими», тобто, невирішеними вже два десятиліття.

І ще одна відмінність, що робить поганою гіпотетичну пропозицію щодо реалізації боснійського або косовського сценарію на нашому ґрунті.

Якщо у балканських варіантах мова йде про участь ЄС в роботі міжнародних адміністрацій та консультативних місій заради демократичних перетворень в країнах та їхньої євроатлантичної інтеграції, то в випадку реалізації ідей Путіна європейський вплив Донбасу «не загрожує». Якщо буде реалізований цей уявний план Москви щодо міжнародної перехідної адміністрації за участю самої РФ або її союзників, то Донбас порине зовсім не в світ європейських цінностей, а в безодню «русского мира», євразійства – не тільки в культурному, але і в політичному сенсі цього слова.

Автор: Наталя Іщенко, заступник директора Інституту світової політики

Опубліковано на сайті “Главком“