Публікації

Зона російського впливу на Балканах за останні 3-5 років зменшилася в рази

Попри те, що візит Володимира Путіна до Белграда виглядав як тріумф, його змістовний контекст казав геть про інше, а саме про поразку російської політики на Балканах.

Ще якихось три роки тому у Москві «на повному серйозі» будували плани щодо створення Союзу нейтральних держав Південно-Східної Європи з Сербії, Чорногорії, Македонії, Боснії і Герцеговини. У Конституції країн, що мали увійти до цього об’єднання, повинна була бути закріплена ключова об’єднуюча фундаментальна норма – військовий нейтралітет. Окрім того, передбачалося проведення узгодженої зовнішньої політики, аж до спільних дипломатичних представництв за кордоном та створення спільної економічної платформи.

Зразком для майбутнього об’єднання був Рух неприєднання, розквіт якого випав на 60-80 роки минулого століття, і активним учасником якого була Югославія. Головним завданням утворення мало стати утримання всіх чотирьох західнобалканських країн від вступу до НАТО та Європейського союзу.

З боку Росії промоутером організації виступав заступник голови Державної думи РФ та заступник секретаря генради «Єдиної Росії» Сергій Железняк, з боку балканських держав – відверто проросійські політики.

Втім, далі декларацій справа не пішла.

Восени 2016 року провалився державний переворот в Чорногорії, в організації якого, за даними слідства, брали участь представники російських спецслужб.

Навесні 2017 року невдачею закінчилася спроба силового захоплення влади в Македонії, де прихильники минулої влади намагалися не допустити до керма держави орієнтованих на євроатлантичну інтеграцію політиків.

В Боснії і Герцеговині провалу у росіян не сталося – одним з трьох керівників країни, від сербів, на виборах 2018 року було обрано на 100% проросійського Мілорада Додіка. Але необхідність всі рішення ухвалювати консенсусом, разом із сербськими і хорватськими представниками у владі БіГ, не дає можливість РФ та їхнім «проксі» просувати суто свої ідеї на рівні всієї Боснії і Герцеговини.

З часу, що минув з 2016 року, коли проект Союзу нейтральних держав Південно-Східної Європи почав активно просуватися на Західних Балканах, ситуація в регіоні змінилася до невпізнанності.

5 червня 2017 року Чорногорія стала повноправним членом Північноатлантичного альянсу.

У червні 2018 року Греція і Македонія підписали угоду про зміну назви колишньої югославської республіки на Республіка Північна Македонія. Ці домовленості стали проривом у вирішенні майже тридцятирічної суперечки сусідніх країн та першим кроком до розблокування процесу вступу Македонії до НАТО та ЄС.

Македонія вже пройшла весь процес імплементації договору в національне законодавство. Ратифікував угоду із сусідньою державою грецький парламент. Епопея із перейменуванням та відкриттям шляху до євроатлантичної інтеграції колишньої югославської республіки, що тривала майже четверть століття, нарешті успішно завершується.

Навіть Боснія і Герцеговина стала ближче до НАТО та ЄС. БіГ у 2018 році відповіла на спеціальну офіційну анкету Євросоюзу, яка передує поданню заявки на членство. Наразі країна готується відправити до Брюсселя додаткові відповіді на питання, і навіть представники проросійських сил цей процес не блокують. Просування в бік Північноатлантичного альянсу, з одного боку, ще більш значні. Боснії і Герцеговині багато років тому було надано План дій щодо членства в НАТО. В минулому році Альянс затвердив щорічну національну програму для країни, що є вже суттєвим та конкретним кроком в напрямку отримання статусу кандидата на вступ до організації. Але, з іншого боку, сербські представники у владі БіГ, за відкритої підтримки Росії, роблять все, щоб не допустити приєднання країни до НАТО.

Що стосується Сербії, то тут все неоднозначно. Формально країна, що є офіційним кандидатом на вступ до ЄС, активно просувається на шляху європейської інтеграції, регулярно відкриваючи т.зв. нові розділи в переговорах із Брюсселем. Але одночасно Белград категорично відкидає можливість проведення узгодженої із Євросоюзом зовнішньої політики, відкидаючи можливість санкцій проти РФ. Це вже призвело до певних ускладнень у взаємовідносинах Сербії та ЄС. Зокрема, в листопаді минулого року Європейський парламент ухвалив резолюцію, яка закликає Белград більше узгоджувати свою зовнішню політику та політику безпеки з політикою Євросоюзу, «включаючи політику щодо Росії», тобто подальше підігрування Москві точно не буде сприяти сербській євроінтеграції.

Що стосується відносин із НАТО, то в найближчий час ніякої євроінтеграції Сербії до Альянсу точно не прогнозується. Співробітництво, взаємодія у гуманітарних та миротворчих проектах – так, але на цьому все. Бомбардування сербських міст в 1999 році під час війни за Косово у Сербії ніхто забувати або переосмислювати та переоцінювати не збирається. Події того часу визначаються як «війна з НАТО», і вже 20 років саме це трактування минулого є фундаментальним в сербській новітній історії.

Офіційною позицією Белграду є військовий нейтралітет і євроінтеграція одночасно з укріпленням дружби із Росією, тобто така знайома Україні багатовекторність. Таку ж саме політику проводить і Республіка Сербська – сербська частина Боснії і Герцеговини. По суті, тільки Белград та Баня-Лука (центр влади в Республіці Сербській) і залишилися опорою Москви на Західних Балканах – «натівська» Подгориця вже точно відпала, і зі Скоп’є ось-ось відбудеться така сама метаморфоза.

Тому «тріумфальний» візит Володимира Путіна до Сербії насправді є всього лише візитом на символічні залишки проекту проросійського союзу держав південно-східних православних слов’ян, якому вже точно не судилося втілитися в життя.

Щоправда, російський лідер, очевидно, не згоден зі своєю поразкою.

В Белграді, під час обіду на свою честь, організованого сербським президентом, Путін зустрівся із лідерами проросійської опозиції Чорногорії. Явна демонстрація небажання змиритися із фактом чорногорського вибору НАТО, а не нейтралітету.

Буквально за кілька днів до візиту російського президента до Сербії, Москва продемонструвала, що все ще не змирилася із можливістю євроатлантичної інтеграції Македонії. Напередодні розгляду в парламенті Греції грецько-македонського договору МЗС РФ наробив таких різких заяв на адресу Афін, що МЗС Греції вимушений був практично прямим текстом просити Росію не втручатися в справи інших держав.

Звичайно, у Кремля є сили та засоби за для дестабілізації і Чорногорії, і Македонії, і навіть Греції через Македонію.

Але наразі факт залишається фактом – зона російського впливу на Балканах за останні 3-5 років зменшилася в рази, як шагренева шкіра. Фактично, після російської агресії в Україні Чорногорія та Македонія, ті країни, які балансували між Заходом та Сходом, гралися в багатовекторність, остаточно обрали євроатлантичний шлях розвитку, залишивши Росії дуже вузький простір для маневру.

Втім Заходу святкувати перемогу на Балканах теж зарано. Замість «союзу нейтральних держав» в регіоні поступово постає півтора, але доволі міцних і дуже відданих союзники Москви. Белград та Баня-Лука все більш демонстративно виказують свою прихильність російській державі, її політиці та особисто її лідеру. Посилення цього тренду на «індивідуальну русифікацію» Республіки Сербії та Республіка Сербської є, насправді, не менш дестабілізуючим фактором для усієї Європи, ніж спроби Москви створити в регіоні проросійське наддержавне утворення. Що робити з цією новою реальністю Брюссель та Вашингтон, здається, поки що не вирішили.

Наталя Іщенко, заступнки директора Інституту

Опубліковано інформаційним агентством «Главком»