Публікації

Блог директора ІСП Альони Гетьманчук для УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИПід кінець вихідних захотілось написати про щось приємніше на зовнішньополітичному фронті України, аніж розбір польотів навколо ЄС і Митного Союзу, які тривають і у владних верхах, і на експертному рівні. А саме – про головування України в ОБСЄ. Оскільки воно стартуватиме вже за два тижні, то хотілось би вставити і свої п’ять копійок, поки весь цей маховик не набрав повних обертів. Тим більше, що головування в ОБСЄ, як і ЄВРО-2012 – ці ті два проекти, які доказують: навіть в українських політичних реаліях можливі проекти, які ініціюються за однієї влади, а реалізуються за іншої.\
Отже, по-перше, дуже добре, що головування України в ОБСЄ викликає таке пожвавлення і в дипломатичних колах, і в громадянському суспільстві, і серед журналістів (судячи з того, скільки нам в Інститут надходить запитів прокоментувати цю тему). Мабуть, вперше в історії ОБСЄ трапляється таке, що громадські організації здійснювали моніторинг головування своєї країни в цій організації, як це буде в Україні. І це похвально.

По-друге, я не належу до тих, хто вважає: якщо Юля сидить, а вибори провели з порушеннями, то й під час головування України в ОБСЄ треба сидіти тихо і не рипатись. Так, звісно, було б набагато краще, якби Україна на момент свого головування не мала політичних в’язнів, а вибори не були визнані спостерігачами якраз ОБСЄ як крок назад. Але якщо це головування у нас є, то треба його використати по максимуму, в тому числі й для коригування спотвореного міжнародного обличчя України на Заході. А в ідеалі – ще й ролі такого собі запобіжника для розвитку авторитарних внутрішньополітичних трендів (завжди легше стримувати такі речі, коли є якісь зовнішні важелі).

Головування України в ОБСЄ – це шанс не для бенефісу Януковича. Його не вийде при всьому бажанні на Банковій. І не лише з причин фактичної ізоляції першого номеру на Заході, але й з тієї причини, що головування в ОБСЄ – це поле для маневру передусім для дипломатів головуючої країни. Знаю чимало професійних українських дипломатів, які вже реально засумували за красивою дипломатичною грою замість вимушеної роботи піарниками і антикризовими менеджерами. І тим більше, що серед пріоритетів, які фігурують в нашому головуванні – й такі, де українська дипломатія давно почувається, як риба у воді.

Передусім, це стосується моєї улюбленої теми придністровського врегулювання. Незважаючи на майже апокаліптичні прогнози експертів з деяких сусідніх країн, що в України на час головування можуть придністровське досьє взагалі забрати, як в заангажованої сторони (так було у випадку з головуванням Румунії у свій час), ніхто нічого не відібрав. Україна матиме можливість продовжити “примирювати” Кишинів і Тирасполь з позиції головуючого в ОБСЄ, а на переговорах 5+2 відразу будуть присутніми два громадяни України – хоча один представлятиме власне Україну, інший – ОБСЄ, все одно факт вартий уваги. І буде ще більш вартий уваги, якщо від імені головування в ОБСЄ сидітиме не посол з особливих доручень, а спецпредставник з питань врегулювання конфліктів. Це я до того, що відповідна посада має бути запроваджена відповідним указом, і посол з особливих доручень має офіційно перетворитись на спецпредставника. Це потрібно не для нього, це потрібно для статусу держави. У Фінляндії, наприклад, пост спецпредставника з врегулювання конфліктів був запроваджений під час її головування в ОБСЄ і залишився й по сьогоднішній день.

Було б дійсно непогано провести і пару якихось яскравих заходів. Це може бути й продовження ініціативи ірландців у вигляді Громадського форуму, який збирав би провідних молдовських і придністровських лідерів громадянського суспільства. Річ корисна, і в Одесі зібрати придністровців і молдован набагато ближче і фінансово легше, ніж в Ірландії. Взагалі, будь-який серйозний фокус на співробітництво з громадянським суспільством під час головування – гарний натяк про те, чим Україна все ще відрізняється від Росії чи недавно головуючого в ОБСЄ Казахстану. Це може бути й Форум високого рівня, в якому б взяли участь високопосадовці, які в різні часи були залучені до придністровського врегулювання. Звісно, у практичному плані такий захід мало б що дав, враховуючи різнобій у позиціях лідерів з приставкою “екс” і без нього, але в плані позитивного піару України в умовах його відсутності на інших фронтах спрацював би дуже навіть непогано. І не треба боятись в темі головуванн слова “піар” – особливо, якщо на міжнародно-політичному рівні Україні просто не було з чого його продукувати з моменту “помаранчевої революції”…

Щоправда, може виявитись так, що початок головування України в ОБСЄ пройде під знаком іншого конфлікту, де Київ, на відміну від Придністров’я, не почувається так впевнено. Йдеться про загострення навколо конфлікту в Нагорному Карабасі і планів вірменської влади запустити рейс Єреван-Степанакерт, незважаючи на протест з боку офіційного Баку і заборону пролітати над територією Азербайджану (аж до погроз підбити літак). А першим рейсом, не багато не мало, збирається летіти особисто президент Вірменії… Тому, відповідно, вже зараз було б непогано розробити чіткий план реагування на подібні речі.

Чого не треба робити? Зараз міжнародними дипломатичними колами активно бродять чутки про те, що Україна начебто готова підтримати реформи БДІПЛ (Бюро демократичних інститутів та прав людини) – того самого, яке відповідає і організовує в ОБСЄ спостереження за виборами. Причому підтримати реформи, які раніше запропонували Росія, Білорусь та Казахстан, які давно в пух і прах розносять місії спостерігачів ОБСЄ за політизованість, необ’єктивність і подвійні стандарти. Українські дипломати запевнили мене, що Україна не збиралась і не збирається підтримувати реформи, які запропонувала Росія з компанією. Мовляв, ми виходимо зі своїх власних ініціатив і позиціонуватимо себе як такий собі “м’який реформатор”, в якого гарні відносини і з Заходом, і з Росією. Дай Боже, звичайно.

Під шумок головування Україна може спробувати привести до тями діалог з енергетичної безпеки в рамках ОБСЄ. Тим більше, що саме вона його ініціювала, лобіювала і все-таки пробила у 2006 році після першої українсько-російської газової війни. Як результат – ОБСЄ стала якою не якою, але платформою, де озвучується політична підтримка чи не підтримка тих чи інших ініціатив в сфері енергобезпеки. Такі речі будуть важливими для України, незважаючи на те, наскільки швидко Україна сповзатиме до Митного Союзу: газовий шантаж – в крові деяких сусідніх держав, і нічого поки з цим не зробиш.

Останнє: успішне головування в ОБСЄ – це не просто людські ресурси, яких у нас не багато, та все ж є, але й великі гроші. Казахи змогли провести вперше за багато років саміт ОБСЄ тільки тому, що мали великі кошти на поїздки і кулуарну дипломатію, під час якої переконували сильних світу цього в необхідності такого саміту саме за час їхнього головування. Я вже не кажу про найняті піар-структури, які мали розтрубити на весь світ про найкраще головування усіх часів і народів. Виходило не дуже, враховуючи репутацію у демократичному світі великого євразійського інтегратора Назарбаєва, але все одно вичавили зі свого головування все що могли. До речі, цікаво сьогодні почути, хто з українськиї олігархів був би готовий вкласти гроші в промотування головування України в ОБСЄ, а не лише в піар себе улюблених чи максимум своїх фондів?

Під час ірландського головування, як поділились зі мною деякі європейські дипломати, лише два їхні спецпредставники з врегулювання конфліктів отримували зарплатню у 150 тисяч євро в рік. Звичайно, можна придумати, як зробити все дешево і сердито. Благо, нові сучасні технології на кшталт соціальних мереж це дозволяють. І добре, що в МЗС збираються запустити сторінку у Facebook, присвячену головуванню України в ОБСЄ.Але для того, щоб все це запрацювало, потрібно ще подбати про те, щоб всі ключові українські дипломати, залучені до головування, відповідали цьому сучасному формату – тобто були готовими до спілкування не лише через безкінечні факси й хамовитих секретарок.