Публікації

Сьогодні ідея про стратегічне партнерство України та США – це швидше ідеал, ніж реальність

Після обрання Дональда Трампа, 2017 рік видався в українсько-американських взаєминах фактично прямо протилежним очікуванням. Замість скасування існуючих санкцій щодо РФ за агресію проти України їх було кодифіковано на рівні американського національного законодавства із правом Конгресу давати згоду на відміну. Замість «великої домовленості» між Вашингтоном і Москвою у світовому масштабі, в новій американській стратегії національної безпеки РФ назвали «ревізіоністською державою» та визнали за необхідне протидіяти російській деструктивній політиці. На місце Вікторії Нуланд прийшов Курт Волкер, який, на відміну від попередниці, активно пояснює тонкощі американської позиції щодо врегулювання українсько-російського конфлікту на Донбасі. Цим він знімає основу для значної частини спекуляції і страху щодо можливості сепаратної американо-російської домовленості за рахунок національних інтересів України. Та і власне позиція, яку відстоює спеціальний посланник щодо України по питанням можливого розгортання миротворчої місії ООН майже повністю відтворює позицію офіційного Києва і йде врозріз із баченням Москви. Врешті-решт, наприкінці 2017 року в США не просто повернулися до питання можливого надання Україні летального оборонного озброєння, але, якщо вірити американським ЗМІ, це питання вирішили на нашу користь.

Так, до зміни політики офіційного Вашингтону щодо Києва та українсько-російського конфлікту призвів цілий комплекс причин. Тут і розслідування можливих зв’язків/змови між нинішньою адміністрацією і РФ в 2015-2016 роках, зміни серед ключових радників американського президента, які виступають за спадковість американської зовнішньої політики. До того ж, цілеспрямована діяльність Адміністрації Президента і МЗС зіграла свою позитивну роль. Ба більше. Можна впевнено говорити про те, що завдання мінімум у відносинах з новим господарем Овального Кабінету Україна виконала доволі успішно. Офіційний Київ не просто доніс до адміністрації Дональда Трампа власне бачення щодо українсько-російського конфлікту, але і зробив все можливе, щоб це бачення було прийнято до розрахунків Вашингтону. Відтак, 2017-ий – це рік досягнень в українсько-американських відносинах. Хоча, можливо, відчуття успіхів ще більше посилюються на фоні апокаліптичних очікувань кінця 2016-початку 2017 року.

Проте ситуація далека від ідеальної – точніше від того, що прийнято називати «стратегічним партнерством» у відносинах між Україною і США, або новою якістю. Саме ці словосполучення українська влада регулярно використовувала в другій половині 2017 року. Дійсно, в цьому питанні є певна асиметрія щодо того як ситуацію бачать в Києві та Вашингтоні. Для України США і справді навіть на сьогодні є стратегічним партнером, оскільки від позиції Вашингтону значно залежить те, як світ реагує на українсько-російську війну. В той же час те, що мало місце в українсько-американських відносинах протягом 2017 року явно не дотягує до справжнього стратегічного партнерства. Перший за 10 років візит міністра оборони США Джеймса Меттіса до України є показовим, але систематичне військово-технічне співробітництво набагато важливіше. Аналогічно, окремі нові проекти в економічній сфері і зростання торгівлі протягом 2017 року не компенсують того, що в абсолютних показниках мова йде про 2-3 млрд. доларів. Так само з прямими іноземними інвестиціями із США в Україну: на 1 жовтня 2017 року вони складали 541 млн. доларів або 1,4% від загального об’єму. Тому ідея про стратегічне партнерство, яка була закріплена у відповідній хартії 2008 року, і сьогодні є швидше ідеалом чим реальністю. Без відповідного рівня відносин у військовій і економічній сфері стратегічне партнерство втрачає основу для існування. Без цього, в тому числі, в кінці кінців Вашингтон не буде сприймати офіційний Київ як критичний елемент реалізації власної зовнішньої політики в Євроатлантичному регіоні.

Не секрет, що ключі від покращення ситуації в відповідних сферах знаходяться в Україні. Нова редакція стратегії національної безпеки США чітко говорить про те, що Вашингтон готовий підтримувати держави, які прагнуть перетворитися на демократичні та бути американськими партнерами на міжнародній арені. Проте мова йде не про створення хронічних реципієнтів економічної допомоги, а сприяння в перетворенні на самодостатні країни, які в тому числі стануть ринками для американських товарів. Як підсумовують автори стратегії – США потрібні сильні, а не слабкі партнери. А тому в 2018 році перед Україною у взаєминах із США стоять інші завдання і успіх тут не гарантований. Слід подолати ту логіку, яка існувала в українсько-американських взаєминах протягом всього часу їх існування, коли наголос робився саме на питаннях міжнародної і європейської безпеки, в той час як інші питання були по суті маргінальними.

Насамкінець про ставки в питанні гарантування справжнього стратегічного характеру відносин із США. Українсько-російський конфлікт рано чи пізно буде вирішений, або, щонайменше, йому буде все важче конкурувати з іншими проблемами світової політики за увагу американського керівництва. Як наслідок, є великі побоювання, що український напрямок і загалом втратить свою актуальність для Вашингтону. Це може бути повторення періоду 2010-2013 років, коли українська проблематика була майже непомітною в Вашингтоні. Від того, наскільки успішно вдасться надати реального значення словосполученню «стратегічне партнерство» протягом наступних декількох років, залежить, чи буде Україна фігурувати в розрахунках США в XXI столітті загалом.

Автор: Заступник директора Інституту світової політики Микола Бєлєсков

Опубліковано на сайті “Новое время“