Публікації

30 березня в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» відбулися публічні дебати «Чи є майбутнє у Мінських домовленостей?». Організаторами дебатів виступив Інститут світової політики.Спікерами були стажери Інституту світової політики, студенти-політологи Тетяна Астахова (НаУКМА) та Ярослав Литвиненко (КНУ), а також Саша Романцова (Центр громадянських свобод) та Володимир Солов’ян (Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння). Модерував дебати Леонід Літра, старший науковий співробітник Інституту світової політики, асоційований експерт Інституту розвитку та соціальних ініціатив “Viitorul” в Кишиневі (Молдова).Учасники розглянули ключові аспекти та перспективи врегулювання конфлікту на Сході України. Під час заходу була представлена аналітична записка ІСП “Досвід врегулювання конфліктів у світі. Уроки для України”.{1}
Тетяна Астахова:
– Важливо розуміти, що якщо ми порушуємо питання про перегляд формату переговорів та відміну Мінських домовленостей, повинно бути чітке розуміння того, що пропонується натомість, якими будуть наслідки цього рішення як і для країни, так і для її іміджу. Для України важливо зберегти хороші відносини з західними партнерами, які нас підтримують та тиснуть на РФ економічно та політично. Зокрема, зараз Мінські домовленості визначають двостороннє партнерство між Україною та Німеччиною. Існує загроза того, що міжнародні зв’язки між двома країнами будуть сконцентровані лише на одному питанні, відбудеться т.зв. «донбасизація» відносин. Різка відмова України від мирних переговорів матиме серйозні наслідки. Втративши міжнародну підтримку, вона може залишитися з своїми проблемами сам на сам. {2}
Ярослав Литвиненко:
– Мінськ-2 знищений. А березнева спроба його реанімації «нормадською четвіркою» лише підтвердила, що домовленості у їх старому вигляді нежиттєздатні. Україна повинна запропонувати переглянути Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод від 2015 року, повернувшись до Мінського протоколу 2014 року і розробити нову дорожню карту. Окрім того, оживити Мінськ могла б місія ОБСЄ, отримавши дієвий механізм контролю за дотриманням Мінських угод сторонами конфлікту і як результат забезпечити безпековий фактор на Донбасі, на чому наполягає Україна для виконання своєї частини Мінських домовленостей. Такий механізм можна створити за допомогою миротворчої місії ОБСЄ, передбаченої Гельсінським документом НБСЄ 1992 року і Стамбульским документом 1999 року. Місія ОБСЄ стане своєрідним бар’єром між сторонами конфлікту. Російські війська не стануть відкривати вогонь по західним миротворцям, побоюючись реакції Заходу. Окрім того, поліцейська місія ОБСЄ може увійти до складу так званої «народної міліції», створення якої передбачено Мінськими угодами. Таку місію бажано створити впродовж цього року, бо в наступному році в ОБСЄ головуватиме більш лояльна до Росії Австрія, а тому шансів на таку місію може поменшати. А Мінськ без дієвих гарантій продовжить гальмувати і надалі.{3}
Саша Романцова:
– Вибори за умови відсутності реального забезпечення прав людини перетворюються на інструмент легітимізації військових диктатур. Осіб, які організовували вибори, та кандидатів переслідували, багато з них зникли без вісті, когось вбили, катували. Тому зараз важко знайти охочих, які б погодилися б організовувати виборчий процес. ЧерезЗ огляду на це проведенню виборів на Донбасі має передувати створення умов для вільного і безпечного волевиявлення, йдеться про свободу слова, свободу мирних зібрань, свободу політичних об’єднань, право на справедливий суд. Врешті-решт, треба надати тверді гарантії безпеки людям, які були змушені виїхати із Донбасу тільки через свої політичні погляди. Без забезпечення таких умов виборчий процес стане фікцією, результати якої можна легко передбачити і без проведення голосування. Про вільне волевиявлення у ситуації, коли свобода та навіть життя виборців залежать від волі людей зі зброєю, просто не може йтися. Крім того, Мінськими домовленостями передбачено амністія, помилування та недискримінація, але миру без справедливості бути не може. Адже процес амністій неможливий без досягнення консенсусу, що означає цей термін. Скоєні під час конфлікту злочини слід розлідувати, а винні повинні бути покарані. Під амністію можуть підпадати тільки нетяжкі злочини. Воєнні і тяжкі злочини: такі як катування, вбивства, сексуальне насилля, злочини ненависті і т.д. – жодним чином не можуть бути амністовані, бо це суперечить одному з базових принципів міжнародного права – принципу недопущення безкарності. Безкарність в суспільстві веде до зростання злочинності та поглибленню конфліктів.{4}
Володимир Солов’ян:
– Перші пункти так званого Комплексу заходів щодо виконання Мінських домовленостей передбачають цілком конкретні кроки з демілітаризації зони конфлікту. Однак, нажаль, сьогодні можна говорити лише про досить умовний «прогрес» у реалізації цього аспекту Мінського процесу. Насправді щоденні повідомлення про десятки обстрілів та втрати серед військовослужбовців ЗСУ є найбільш промовистим свідченням того, що Мінські домовленості перебувають у коматозному стані. Існує цілий ряд факторів, які перешкоджають процесу замирення Донбасу: загальна мілітаризація Росією прикордонних територій, сформоване Росією на Кримському півострові самодостатнє міжвидове угруповання, яке включає зенітні ракетно-гарматні комплекси (зокрема і ракетні комплекси Іскандер-М) створює додаткові сценарії агресії Росії на сході нашої країни. Так, питання Криму не є предметом Мінських домовленостей. Але для офіційного Києва нині особливо важливо наголошувати на взаємозв’язку зниження військової активності Кремля в регіоні і успіху мирного процесу на Донбасі. Інший фактор – це недосконалість механізмів з демілітаризації, які прописані в домовленостях. В умовах позиційної війни нинішні гарячі точки (ДА, Авдіївка, Широкіне) можуть палати ще не один рік. Відтак, як це підтверджує світовий досвід, запобігти цьому можна завдяки введенню буферних зон, які б унеможливили вогневий контакт сторін зі стрілецької зброї і, відповідно, активність ДРГ. Однак реалізувати на практиці такі плани можна лише з наявності миротворчого контингенту ООН чи поліцейської місії ОБСЄ. Нажаль, наразі політичної волі Заходу для цього недостатньо. Тому сьогодні демілітаризація зони конфлікту зводиться до процесу розмінування і заборони на проведення навчань із застосуванням всіх видів бойових озброєнь.{5}
Подія відбулася в рамках проекту Ініціативи з розвитку аналітичних центрів, який виконує Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні (SIDA).