Публікації

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ”День Європи в Києві залишив досить гнітюче враження. Стало вкотре очевидно, що і для переважної більшості доблесних представників як влади, так опозиції європейська інтеграція залишається чимось на кшталт дорогого парфуму: у пристойному товаристві його оцінять і навіть скажуть комплімент, а на повсякдень і особливо, коли йдеш в народ, він є річчю зовсім необов’язковою, а інколи навіть й зайвою. На відміну від речей обов’язкових для повсякдення: політичної заруби, піару на популістичних акціях типу “В Європу без фашизму” і проплачених мітингувальників, які, на велике розчарування деяких європейських послів, прийшли послухати не їх, а своїх політичних вождів.\
Справжній День Європи був би тоді, якби на Європейській площі – не на порозі КМДА – зібрались не “антифашисти” сумнівного походження, а представники влади, опозиції,громадянського суспільства та посли ЄС. За півроку до Вільнюса,на якому стане остаточно відомо, чи наважаться обоє – і Україна, і ЄС – заручитись, а не лише фліртувати й диктувати одне одному умови для такого кроку, – такий консолідований сигнал був би дуже навіть доречним.

А так, виявилось легше обійтись вивішеним синім прапором з жовтими зірочками на КМДА та кількома заученими рядками про те, хто насправді веде Україну в ЄС, а хто невідомо куди. Легше було обійтись проплаченими мітингувальниками, збитими у граї братками в темних футболках і спортивках “Adidas”, та, зрештою, випадковими перехожими, яких чомусь більше цікавила безкоштовна ефіопська кава у палатці з мігрантами цієї країни, аніж роздаткові матеріали про можливості навчатись в тій чи іншій країні ЄС, і абсолютно лицемірними чиновниками. Дарма, що посли – особливо ті, котрі на такому дійстві присутні вперше – очікували побачити перед собою тисячі облич українців, які завітали на День Європи за покликом серця, а не випадково прогулюючись по Хрещатику з пляшкою пивка в руках і пошуком шари, влаштовуючи по ходу допит європейців “А у вас што бєсплатно раздается?”.

І це при тому, що безліч громадських активістів готувались до цього дня як до нагоди поговорити з українцями про те,чого, власне, Україна має йти в напрямку до Євросоюзу. Зауважу – не стукати головою в двері, добиваючись обов’язково членства у ЄС, і не пакувати чемодани при першій кращій нагоді виїхати з країни на Мадрид чи Відень, а будувати європейську країну тут.

Декому це навіть вдалось. Декому не дуже – загубились у чергових протестних розборках. Зізнаюсь, я особисто теж довго чекала цієї нагоди. Адже саме в цей день ми з колегами планували презентувати наш “вуличний євроуніверситет” – виставку політичних карикатур, кожна з яких зображує дві реальності: українську та євросозівську з відповідними коментарями. Такий формат був обраний тому, що, на наше глибоке переконня, у питанні євроінтеграції, як і в інших життєвих ситуаціях, все пізнається в порівнянні, а будь-який влучний малюнок часом може закарбуватись у свідомості набагато сильніше, ніж політичні гасла й заяви на ток-шоу. Тим більше це стосується українців, які не звикли дивитись ток-шоу, та й з політикою ознайомлені на рівні “Янукович править, Юля сидить”. Ми показали ці дві реальності ще й тому, що без усвідомлення того, де ми знаходимось зараз, навряд чи можливо рухатись вперед.

Проте, не так сталося, як гадалося. Як вже багато з вас знає, чиновники КМДА на чолі особисто з Поповим та ще деякими представниками уряду (так, карикатурне питання сягнуло далеко за межі Хрещатика, 36) вирішили, що з карикатурами свято не відбудеться. Зрештою, завдяки листу підтримки з Представництва ЄС, нам дозволили показати експозицію. Але тільки в найбільш тупиковому місці Михайлівської площі (очевидно так, щоб ніякий випадковий перехожий туди раптом не забрів) і – головне – цензуруючи фактично третину експозиції. А саме – малюнки, які,на думку київської влади, не відповідають українським реаліям, бо таких проблем, виходить, у нас не існує. Не існує корупції, не існує проблеми незалежного правосуддя, не існує політиків, які йдуть у владу, щоб заробляти гроші або зберегти зароблені статки. Оскільки впродовж останніх днів до мене звернулось чимало дуже різних людей з питанням ” Що ж саме зображено на цих заборонених карикатурах?”, вирішила розмістити їх у своєму блозі. Найбільше, за моєю інформацією, вічно нашуганих чинуш з Поповим на чолі розлютила карикатура про поводження з політичними конкурентами, з надписом “President” на дверях, хоча у ній йшлось не про Януковича, і навіть виключно не про главу держави, бо посада “президент” буває і в компаніях, і в фондах, і навіть в неурядових організаціях.

P.S. Ми не ідеалізуємо Європейський Союз. Там теж є країни з цілим шлейфом проблем. Ми не пишемо, що там нема корупції. Ми не говоримо, що там всі стовідсотково задоволені роботою правоохоронних органів, а політики всі, як один, відповідальні та послідовні. Але масштаби цих проблем бліднуть на фоні наших реалій. І реакція суспільства на ці проблеми блідне на фоні нашого пасиву, замішаного на “тільки не було б гірше” та страхові. І – головне – чомусь у ЄС люди почувають себе щасливішими, фізично здоровішими, і живуть що найменше на 10 років довше, ніж в Україні.

ЯК СТАВЛЯТЬСЯ ДО ПОЛІТИЧНИХ КОНКУРЕНТІВ?
{1}
РІВЕНЬ КОРУПЦІЇ
{2}
{3}
{4}
АБСОЛЮТНА ІЄРАРХІЯ
{5}

ЯК ПРАЦЮЮТЬ СУДИ?
{6}

{7}

ПОЛІТИЧНА БЕЗКАРНІСТЬ І БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
{8}

ВІДНОСИНИ ВЛАДИ І БІЗНЕСУ

{9}
ДЕ ПОЛІЦІЯ З НАРОДОМ?
{10}
ПЕРЕПОВНЕНІ ТЮРМИ

{11}
ПОЛІТИКА ЯК БІЗНЕС

{12}