Публікації

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони Гетьманчук

Президент Барак Обама любив заходити на зустрічі, які проводив з міжнародними партнерами у своєму офісі віце-президент Байден. Так честі переговорити й сфотографуватись з Обамою без відповідної зустрічі в графіку удостоїлась низка різних прем’єрів, зокрема й прем’єр Яценюк та прем’єри Грузії і Молдови.

Дональд Трамп має іншу звичку. Просить залишати у своєму графіку багато вільних вікон (що дратує чимало “класичних” співробітників Білого Дому) для того, аби провести незаплановані зустрічі, зателефонувати старим партнерам по бізнесу чи колишнім радникам або просто подивитись телевізор. Траплялись випадки, коли побачивши на Fox News того чи іншого спікера, який виступав на захист американського президента, він відразу просив набрати останнього та запросити на зустріч до нього в Білий Дім. Тобто, Трамп де-факто максимально адаптував свій старий бізнесовий графік на новому президентському посту.

Спонтанне планування достатньо солідної частини свого графіку явно допомогло міністру закордонних справ Лаврову, який вирушав на переговори з Тіллерсоном, але був заведений останнім в Овальний кабінет також до Трампа. Але ще більше допомогло Павлу Клімкіну, який перебував у Вашингтоні навіть не з офіційним візитом, а по лінії Мюнхенської конференції безпеки. Щоправда, в ролі “поводиря” до Овального кабінету виступив швидше віце-президент Пенс. Про появу Клімкіна у кабінеті Трампа немає жодного повідомлення на сайті Білого Дому. На відміну від Лаврова, не було жодного зливу у пресу напередодні цієї зустрічі також. Це ще раз говорить про ймовірність того, що навіть сам Трамп не був впевнений (чи не знав), що його чекає знайомство крім російського міністра ще й з українським.

Звичайно, було б несправедливо сказати, що зустрічі з Пенсом та короткому обміну думками з Трампом офіційний Київ завдячує виключно творчому підходу Трампа до свого графіку. Тактика “крапля камінь точить”, обрана Україною після президентських виборів у США, починає приносити свої плоди. Зустрічі Клімкіна – доказ того, наскільки ефективною може бути зовнішня політика Україна на певному напрямку, якщо цей напрямок пріоритизований на найвищому рівні у Києві, а не відданий на відкуп виключно посольству в тій чи іншій країні, яке зазвичай через брак людських та фінансових ресурсів залишається обмеженим у своїх маневрах. А у випадку зі Сполученими Штатами, якраз подібне і відбулось: America First стало слоганом і в українській зовнішній політиці впродовж останніх ста з гаком днів.

Також переконана, що в Білому Домі/Держдепі знайшлись мудрі люди, які змогли донести до керівництва США, що на фоні сенсаційного звільнення Трампом директора ФБР Комі (вдруге в історії США), від чого на вухах досі перебуває весь медійний простір США, й педалювання теми російського втручання у президентську кампанію, зустрічі з українським керівництвом вигідні не лише українському керівництву, але й американському. Зустріч з Клімкіним сплутала карти всім тим публічним критикам в США, які відразу почали проводити паралелі між звільненням Комі та візитом Лаврова. Маємо не забувати, що американський політикум, на жаль, досі не може цілковито вибратись з передвиборчої кампанії, і це через Росію та її вплив на вибори Трампа.

Прийом Трампом Клімкіна не має в жодному випадку розслабляти Київ. Це був важливий жест уваги, не більше. Наразі було б непогано зробити незалежний моніторинг того, як ті чи інші месиджі сприймаються у новій адміністрації США. Що працює, а що робить ведмежу послугу. І як ті чи інші представники України сприймаються у Білому домі та Конгресі. Та зробити висновки перед зустрічами на найвищому рівні. І ще одна невеличка порада: замінити хоча б частково наратив про підтримку Україну з боку США у всіх заявах та прес-релізах за підсумками різних зустрічей на партнерство. Підтримка важлива, але партнерство ще важливіше. Ну і, нарешті, не підживлювати чутки, які ходять по Вашингтону, що українському президенту пропонували зустріч з Трампом на полях саміту НАТО, але цей варіант Києву не дуже сподобався.