Публікації

Пост в блог на “УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВДІ” директора ІСП Альони ГетьманчукВчора увечері, коли вилітала з Вільнюса до Києва, було відчуття, що повертатись доведеться в іншу країну. Саме так: ще у середу вилетіла з однієї, а повертатимусь в іншу. З майже з асоційованої з ЄС – з асоційованою з Білоруссю. З якої-не якої демократії, в демократуру, що не по дням, а по годинам скочується в диктатуру: зі спробою (хоч і невдалою) взяти під контроль першу кнопку на ТВ і – досі не віриться – насильницьким розгоном мирного зібрання.\
Ще вчора увечері здавалось, що ніщо не здатне на якийсь час перебити емоції після фіналу вільнюської епопеї. Тягуче, як вільнюська мряка, очікування закінчення переговорів між Януковичем та його європейськими візаві (нехай не лукавлять ті, хто сьогодні розповідають, що вже давно були на 100% впевнені, що ніякої Угоди не буде). Наш з колегами вільнюський євромайдан по маршруту слідування кортежу Януковича на офіційну вечерю саміту з одним ключовим месиджем: “Янукович – підпиши”. Здивовані обличчя європейських лідерів, які майже звертали собі шиї, завбачивши зі своїх кортежів українсько-євросоюзівську символіку й чувши вигуки “Україна- це Європа” на під”їзді до саміту. Вирок одного з європейських міністрів, який в ніч саміту прямо на вулиці обронив: “Ваш президент вирішив залишитись з Росією”. Обурення європейців від того, як зухвало, за свідченням очевидців, Янукович скаржився на вечері про те, який це жахливий документ – Угода між Україною та ЄС, як вона зруйнує Україну і так далі тому подібне. І як він взагалі видважився приїхати до Вільнюса просити гроші й підмоги у питанні кредиту МВФ без підписання Угоди і жодних зобов”язань (а це була його істинна ціль візиту, якщо ще когось цікавить, чому він туди їздив). Слова одного з єропейських лідерів, сказані після вечері своїм колегам про Януковича: “Він з іншої цивілізації”.

Ці картинки з вільнюської епопеї миттєво витиснули кадри з кривавого Майдану. Після цих кадрів навіть у найбільш цинічних колег зникла ухмилка при слові “репресії”, яким у Вільнюсі направо й наліво оперував Тягнибок. Дехто навіть почав нав”язливо жартувати у телефонних розмовах з рідними у Києві: “Вже вилітаю в Україну, якщо, звичайно, мене туди пустять”. У мене особисто з”явилась впевненість, що все-таки недаремно позавчора намагались донести деяким європейським лідерам, що, в першу чергу, сьогодні потрібно захистити тих, хто вийшли на Євромайдани. Але хто ж знав, що той, хто так “аплодував” всім захисникам європейської мрії допустить, щоб на цих захисників піднялась дубинка “Беркуту”…

Кривавим Євромайданом влада поставила крапку в дискусії: стоїть цей Майдан за євроінтеграцію, чи проти режиму. Вона призупинила євроінтеграцію до кращих часів, чи свідомо пішла на зміну курсу. Вона сама примусила опозиційні течії, які протікали у суспільстві кожна окремо – від опозиції політичної та парламентської до опозиції моральної, інтелектуальної та ідеологічної – злитись до однієї річки, чи навіть моря. Вона сама намагалась демонструвати майстер-клас на міжнародній арені, як не можна принижувати українського президента, але чому ми тоді не можемо показати майстер-клас у своїй країні, як не можна принижувати мільйони українців і тих, хто відстоював інтереси цих мільйонів у холодну ніч на 30 листопада?

Скажу відверто – я дуже боялась вчора увечері по прильоту до України, що побачу там Білорусь. Але потрапила на Михайлівську площу, і побачила там все ще Україну. Причому, в її найкращій формі. Готову чинити опір, готову боротись за свої права і за своє майбутнє. Я побачила там достойних представників покоління Є – покоління європейців. І переконалась, що це покоління дійно є.

І ці українці – головна запорука, щоб Україна не стала Білоруссю. Так, у них теж є страх. Але він поки що лише блідий привід на фоні культу страху, який існує сьогодні в Білорусі. Навіть попри те, що 30% українців, як каже соціологія, бояться виходити на акції протесту через страх репресій.

Лукашенками не народжуються. Лукашенками їх роблять ті ті, хто перетворюють страх на культ і терпляче ковтають приниження. Саме тому побачимось вже дуже швидко біля пам”ятника Шевченка.