Публікації

Стаття заступника директора Інституту світової політики Сергія Солодкого для «ДЗЕРКАЛА ТИЖНЯ»Різанина, мародерство, підпали, десятки тисяч біженців… Південь Киргизстану потопає в крові, але прохання Бішкека про допомогу знайшли відгуки лише у мільйонів співчуваючих глядачів теленовин. Світові уряди обмежилися боязкими закликами до стабільності та відкупом у вигляді гуманітарних вантажів: замість «невідкладного хірургічного втручання» Киргизстану запропонували порцію «вітамінів». ООН укотре довела свою недієздатність. Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ), на чию підтримку найбільше сподівалася тимчасова влада країни, знову не зуміла пройти серйозного тесту. Які уроки слід винести з трагічних киргизьких подій останнього тижня? Чому ця центральноазіатська країна за такий короткий строк перетворилася на осередок нестабільності?\
У міжетнічних конфліктах найважче докопатися до істини: хто став головним провокатором кровопролиття в п’ятимільйонній державі? В історії Киргизстану це не перший випадок кривавого протистояння узбеків і киргизів. Рівно двадцять років тому земельні спори між узбеками і киргизами в Ошській області призвели до того, що пізніше ввійшло в історію як ошська різанина, що забрала сотні життів. Стабілізувати ситуацію вдалося тільки тодішній Радянській армії. Ризик повторення кровопролиття за два десятки років анітрохи не зменшився, а тому версія про те, що нинішня бійня була інсценована, штучно спровокована, не позбавлена сенсу.

Власне, тимчасовий уряд на чолі з Розою Отунбаєвою, сформований після квітневої революції в Киргизстані, наполягає, що головним винуватцем подій став колишній президент Курманбек Бакієв. Мовляв, його родичі безпосередньо причетні до організації конфлікту на півдні країни. На користь цієї версії свідчать кілька фактів. Бакієв мав серйозну підтримку на півдні. Тому місцеві еліти, які співчувають екс-президенту, могли створити передумови для дестабілізації ситуації. Мотив також у наявності: екс-президент навряд чи відчуває велику симпатію до нових керівників країни, котрі мають намір легалізувати себе з допомогою референдуму, запланованого на 27 червня.

На референдумі буде поставлено питання про ухвалення нової конституції, а також про статус президента перехідного періоду Рози Отунбаєвої. На 10 жовтня ц.р. у країні призначені парламентські вибори, а на жовтень наступного — президентські. Зрив референдуму загрожує зривом всього алгоритму відновлення державних інституцій у країні. Зацікавленість у цьому вигнаного Бакієва, котрий нині перебуває під захистом Білорусі, цілком можлива. Таким чином він показав би цілковиту неефективність нової влади.

Ця версія активно використовується тимчасовим урядом Киргизстану. Його представники всіляко коректують тих експертів і журналістів, котрі підносять події в країні як міжетнічне протистояння. Тимчасова влада наполягає — це політичний конфлікт. Втім, сам Курманбек Бакієв відкидає геть звинувачення, заявляючи, що нові правителі держави просто намагаються перекласти усе з хворої голови на здорову.

Відповідно до іншої версії, конфлікт між киргизами й узбеками почався через кримінальні розбірки. Зміна політичних еліт у багатьох пострадянських країнах тягне за собою переділ власності. Киргизстан у цьому плані далеко не виняток. У багатьох киргизьких ЗМІ обговорюється версія про те, що бізнесмени, яким раніше протегував Бакієв, навмисне розіграли киргизько-узбецьку карту, аби повернути колишній вплив.

«Зухвалі, цинічні злочинці, назвавшись «узбеками», громили будинки етнічних киргизів, підпалювали киргизькі магазини, ображали і били киргизьких стариків і дітей. Назвавшись «киргизами», ті ж самі горлорізи громили узбецькі кафе і базари, крамниці та будинки культури, автомобілі і приватні житла. Жорстока провокація досягла своєї мети: по вулицях пішла ланцюгова реакція, око за око, кров за кров. Такий сценарій — аж ніяк не рідкість, не геніальна знахідка, не відкриття. Відомий здавна, сьогодні він знайомий нам найкраще з косовських і боснійських підручників», — так викладає свою версію головний редактор сайта Фергана.ру Данило Кислов.

Екс-президент, можливо, і не причетний до цієї провокації, але збіг обставин підозріло грає йому на руку. Безпорадність тимчасового уряду може викликати хвилю обурення в країні. Як наслідок — Бакієв повертається рятівником. Утім, сьогодні такий сценарій видається малоймовірним: на сім’ї Бакієва поставлено тавро провокаторів, що істотно зменшує шанси екс-президента повернутися на батьківщину. Слід також зважити, що Бакієв не має підтримки ззовні, — теплий прийом Лукашенка можна пояснити хіба що черговою спробою білоруського лідера насолити Москві. У Росії Бакієву вже не раді давно (кажуть, через те, що той дозволив американцям залишити свою військову базу), у США також розчаровані президентською діяльністю героя тюльпанової революції 2005 року: розквіт корупції, кумівство… Тому керівництва РФ і Штатів ведуть повноцінний діалог із новою владою Киргизстану, хоча про всеосяжну підтримку квітневих революціонерів із боку зовнішніх партнерів годі й казати.

Роза Отунбаєва в перші дні кровопролиття звернулася по військову допомогу до найближчого союзника — Росії. Логіка заклику цілком зрозуміла: Киргизстан входить до Організації договору про колективну безпеку, де першу скрипку грає Москва. Проте блок, створений на противагу НАТО, показав, що є лише втіленням геополітичного самолюбства його творців, продуктом амбіцій Кремля, не підкріплених реальними можливостями. Російське керівництво спромоглося тільки ухильно заявити: ОДКБ створювали для відсічі зовнішнім загрозам, але аж ніяк не внутрішнім.

Бездіяльність Росії можна зрозуміти: навіщо вступати в конфлікт, у якому ризикуєш загрузнути на довгі роки. У Москві також усвідомлюють, що створення серйозної військово-політичної організації потребує певної відповідальності, зокрема пов’язаної з безліччю ризиків. Самого лише бажання стати геополітичним гравцем не достатньо, щоб ним бути.

Попри те, що через кілька днів протистояння в Киргизстані пішло на спад, закривати сторінку нової ошської різанини зарано. Поки неясно, як далі розвиватиметься ситуація в країні. Нова влада Киргизстану сьогодні намагається не просто повернути спокій у країну, вона прагне її по-новому склеїти, повторюючи, як мантру: Киргизстан не ділиться на узбецький південь і киргизьку північ, Киргизстан — єдиний. Незрозумілою залишається доля десятків тисяч біженців, які перебувають в Узбекистані. Ще більш похмурими вбачаються перспективи всього регіону: очевидно, що сусідні держави будуть ще більше зміцнювати владну вертикаль, яка базується на авторитаризмі.