Архіви: Публікації

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукПісля референдуму в Нідерландах найпопулярніше питання, яке ставлять мені особисто, чому саме голандці проголосовували проти. Звісно, можна довго говорити, що референдум був не зовсім про Україну, і вони голосували не проти України і навіть не проти Угоди, а проти ЄС чи власного уряду. Однак, треба чесно визнати, що під час кампанії голандським євроскептикам вдалось зробити цей референдум частково і про Україну, накручуючи месиджі, що “Україна – це війна” чи “Україна – це корупція”. І коли голандці голосували проти – вони частково голосували і проти тих чи інших речей, пов’язаних безпосередньо з Україною. Питання, чому вони голосували проти саме в контексті України дійсно важливе, щоб розуміти, над чим конкретно нам треба буде працювати в майбутньому.\
Щоб не бути голослівною, просто наведу та прокоментую результатами соціологічного опитування IPSOS на цю тему, оприлюднені перед самим голосуванням. Отже, головна причина голандського “ні” полягає у тому, що вони “не довіряють Україні, зокрема через надмірну корупцію”. Саме з цих позицій виходили 60% опитаних. Це свідчить про ефективну кампанію тих, кому за останні півроку вдалось прирівняти у свідомості багатьох голандців Україну до корупції, адже ще влітку минулого року Україна не асоціювалась у Нідерландах з корупцією, що красномовно демонструвало опитування Інституту світової політики серед пересічних голландців про головні асоціації з Україною. Тоді серед ключових асоціацій були війна, була Росія, була катастрофа малайзіського Боїнгу, але корупції не було. І це, до речі, дуже симптоматично, що довіра до України базується саме на боротьбі з корупцією. Отож, зрозуміло, що або ми продемонструємо видимі для всієї Європи дива боротьбі з корупцією, або будемо й далі отримувати недовіру й відмови. Також, можливо, є сенс задуматися, як по-іншому в міжнародному контексті комунікувати питання корупції в Україні. Ми не можемо приховувати її рівня і займатись пропагандистськими штуками, розказуючи, як у нас все добре, але з іншого боку стає все більш очевидно, що чим більше ми говоримо і пишемо в світі про корупцію в світі, тим більше ми укріплює ми стереотип про Україну як невиліковно хвору від корупції.

На другій позиції (39%), чому голандці голосували проти – занепокоєння, що Угода про асоціацію є першим кроком до членства України в ЄС. Це був відомий і очевидний навіть без соцопитування контраргумент у таборі “ні”. І це був момент, де ми змушені були йти наперекір своїм інтересам та бажанням. Ми були нещирі, коли говорили, що не сприймаємо Угоду про асоціацію як перший крок до членства в ЄС. Ми змушені були гратись в приховану євроінтеграцію, і це було наше слабке місце, хоча в самій Угоді дійсно не йдеться про жодне членство. Можливо, тепер, коли нам вже нема чого втрачати, варто почати відверто говорити з європейцями про стратегічні наміри України, зокрема і в довгостроковій перспективі отримати членство в ЄС, якщо така готовність на той момент буде з двох боків (ми ж не знаємо, якою той момент буде Україна, і яким буде ЄС). Нам треба серйозно працювати над тим, щоб зробити тему членства України менш токсичною і більш конструктивною, і Інститут світової політики невдовзі запропонує деякі ідеї з цього приводу. Хороша новина з нідерлдського референдуму: що велика частина з тих, хто голосували проти, і ще більша з тих, хто не голосували взагалі, взагалі ВІРЯТЬ і СПРИЙМАЮТЬ СЕРЙОЗНО членство України в ЄС. Не здивуюсь, якщо у процентному співвідношення на душу населення голандці будуть більше вірити у членство України в ЄС, ніж самі українці;)

На третій позиції (31%) тих, хто збирались голосувати проти – твердження, що голландці не поділяють “європейських цінностей”. Тут, в принципі, все зрозуміло.

Взагалі потрібно пам”ятати про те, що на цьому референдумі ми вперше мали справу з кампанією за Угоду про асоціацію в самому ЄС. І прикро, що дебют адвокації відбувся саме в Нідерландах – в країні, де про Україну знають значно менше, ніж у Франції чи Італії (теж доказано нашим соцопитуванням), і настрої одні з найбільш євроскептичних у всьому ЄС. Тобто, ми пройшли справжнє випробування боєм без жодних репетицій та тренувань. І це полегшує нам завдання далі працювати з іншими країнами. І якщо зовсім відверто, то ми ще навіть не встигли толком пояснити всі переваги Угоди про асоціацію в самій Україні, і вже вимушені були ламати голову над тим, які переваги будуть для голландців.

І головне: мені не соромно за Україну в цій кампанії. Ми усвідомлювали, що приречені на поразку, але ми зробили все можливе, щоб надати нашим голандським партнерам всі аргументи за Угоду і за те, чому потрібно підтримати Україну.

Катерина Зарембо, заступниця директора Інституту світової політики, для Європейської правди.Результат референдуму у Нідерландах особисто для мене виявився до певної міри сюрпризом: жодне соцопитування, проведене у Нідерландах щодо імовірного розподілу голосів «за» та «проти», не показувало розриву між двома таборами більше, ніж десяток відсотків. Імовірно, розрив у майже 30% стався через те, що певна кількість прибічників Угоди просто не пішла на референдум – або через меншу емоційну мобілізованість, або через намагання зменшити явку і у такий спосіб просто нівелювати результат референдуму. \
Але фактично реалізувався найгірший для України сценарій: явка – достатня для визнання результатів референдуму дійсними; розрив між «так» і «ні» – надто великий, щоб прибічники Асоціації у нідерландському політикумі могли красиво його нейтралізувати, не ризикуючи власною політичною репутацією.

Тепер, без емоцій та ярликів «зрада», коротко підсумуємо, що чекає Україну у подальшій битві за Асоціацію.

Передусім, варто пам’ятати, що сьогоднішній референдум – це ще далеко не крапка. 12 квітня уряд Нідерландів, скоріш за все, оголосить, що Угода буде ставитися на переголосування в парламенті – саме цього вимагає від нього закон про референдум. Далі – слово за парламентарями. Як мінімум, голосуванню передуватимуть певні дебати. Імовірність того, що парламент підтвердить результати референдуму, дуже висока. Однак не стовідсоткова.

Якщо нідерландські парламентарі також проголосують «ні», тоді справа виходить за межі нідерландсько-українського діалогу і переходить у Брюссель. Можу уявити, що євросоюзівські юристи вже зараз шукають можливі виходи з цієї прецедентної для історії європейського міжнародного права колізії.

Можна з високою вірогідністю стверджувати, що перегляду Угоди не буде. Така процедура не тільки розтягнеться на роки, але й вимагатиме повторної ратифікації в усіх державах-членах ЄС. Держави-члени навряд чи на це підуть: нідерландський референдум є інструментом для виявлення волі громадян Нідерландів, але він аж ніяк не може змусити громадян інших держав-членів ЄС думати так само.

Тоді залишається сценарій, описаний юристом Петером ван Елсувеге, – Нідерланди будуть виключені з переліку договірних сторін Угоди, а певні положення Угоди не поширюватимуться на Нідерланди. Нагадаю, що основний обсяг угоди стосується виключно компетенції Євросоюзу (тобто ухвалюється за алгоритмом, який залучає Єврокомісію, Європарламент та Раду ЄС, без залучення національних парламентів). Зона вільної торгівлі між Україною та ЄС також вже працює з 1 січня 2016 року і нідерландський референдум не матиме скасовуючої дії щодо цього. Іншими словами, положення щодо функціональних перетворень в Україні у цілій низці сфер, які передбачаються Угодою про асоціацію, не виключатимуться з Угоди внаслідок референдуму у Нідерландах.

Наостанок, не варто ображатися на Нідерланди за вчорашнє «ні». Як відомо, не існує поразок, існує тільки досвід. Варто зробити з нього висновки і рухатися далі.

Звернення до голландців від представників громадянського суспільства.Підтримайте нашу боротьбу за свободу і демократію.Проголосуйте «ЗА» сьогодні

21 листопада 2013 року наш тодішній президент Янукович, діючи під великим тиском з боку Путіна, вирішив згорнути співпрацю і торгівлю з Європою.

Україна відреагувала миттєво. По всій країні українці вийшли на вулиці, озброєні тільки національними і європейськими прапорами.

Майдан Незалежності в Києві став центром нашого супротиву. Ми стояли там з тисячами протестувальників проти силовиків режиму. Нашим єдиним захистом були дерев’яні щити і наші мрії про кращу Україну.

Президент відповів без жодної пощади. Десятки демонстрантів були розстріляні снайперами.

Насильство влади привело нас до усвідомлення: нашій країні потрібні радикальні зміни, і їх ми маємо зробити самі. Покласти край старій корумпованій радянській системі, характерною рисою якої була зневага до людської гідності і особистої свободи.

І радикальні зміни відбулися. Ми вибрали нового президента і новий парламент. Ми обрали європейські фундаментальні цінності – свободу, демократію і справедливість.

Крок за кроком ми рухаємося на шляху до ефективного управління, подолання корупції, справедливого правосуддя. Ми досягли великого прогресу. Наприклад, в питаннях захисту прав людини і прав меншин. А також щодо сприяння захисту тварин і безпеки харчових продуктів. Але нам ще багато чого залишилося зробити.

Угода з ЄС допоможе нам зробити крок у вірному напрямку, а Європі допоможе мати стабільного сусіда. Ось чому ми просимо вас проголосувати сьогодні.

І разом із 72% українців, які підтримують цю угоду, ми сподіваємося, що ви проголосуєте «за».
{2}

Liubov Akulenko (Stronger Together),
Iryna Bekeshkina (Ilko Kucheriv’s Democratic Initiatives Foundation),
Yevhen Bystrytsky (International Renaissance Foundation),
Alyona Getmanchuk (Institute of World Policy),
Bogdan Globa (LHBT-organisatie Tochka Opory / Fulcrum),
Anna Golubovska-Onisimova (milieuorganisatie MAMA-86),
Daria Kalenyuk (Anti-corruptie actiecentrum),
Oleksii Khmara (Transparency International Oekraïne),
Ihor Koliushko (Centrum voor politieke en juridische hervormingen),
Kateryna Kruk (ontvanger Freedom Award),
Kostyantyn Kvurt (Internews Ukraine),
Violeta Moscalu (Global Ukraine),
Artem Myrgorodksky (Reanimation Package of Reforms),
Grygory Osovyi (Ukrainian Federation of Trade Unions – FPU),
Alisa Ruban (Stronger Together),
Mykola Ryabchuk (schrijversorganisatie PEN Oekraïne),
Oleh Rybachuk (Centrum UA),
Natalya Popovych (Ukraine Crisis Media Centre),
Alya Shandra (Euromaidan Press),
Oleksandr Sushko (International Renaissance Foundation and Institute for Euro-Atlantic Cooperation),
Sergiy Sydorenko (European Pravda),
Victor Taran (Centrum voor politieke studies en analyse),
Hlib Vyshlynsky (Centrum voor Europese strategie),
Yevhen Zakharov (Kharkiv Human Rights Group),
Roman Zinchenko (Greencubator),
Joseph Zisels (Vereniging van Joodse organisaties en gemeenschappen in Oekraïne)
Yalta European Strategy

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукПристрасті, які нагнітаються в Україні навколо голандського референдуму, зрозумілі, але деструктивні. Можна скільки завгодно говорити про те, що “Україна завалила референдум” і в терміновому порядку самим вирушати в Нідерланди рятувати асоціацію чи продукувати гучні месиджі на телеканалах, але такі дії свідчитимуть, в першу чергу, про мобільність прихильників такого підходу, але навряд чи про його ефективність.\
Бо перед тим, як бронювати квитки в напрямку країни тюльпанів, чи виходити з гнівними промовами потрібно зрозуміти принаймні дві речі:

По-перше, в України від початку були зв”язані руки в цій кампанії, а можливості – вкрай обмежені. Кампанія “ні” – це дуже просто: акумулюєш всі простестні настрої, збираєш всіх незадоволених життям і Євросоюзом, продукуєш страшилки про мігрантів, божевільного Путіна з бомбою і наплив дешевої й неякісної курятини з України – і все працює. Кампанія “так” в умовах повального євроскептицизму, антиістемблішментських настроїв, кризи мігрантів та террористичних актів під боком у голандців – це все дуже складно.

Зізнаюсь, деякі наші голандські партнери та друзі в якийсь момент виступали за те, щоб жодної кампанії “за” взагалі не проводити – і тим самим не привертати увагу до референдуму й “легалізувати” його в очах голандців. Такий чином, референдум міг би взагалі не відбутись, оскільки мінімальна явка має складати 30%, а за рахунок виключно мобілізованих противників її забезпечити було б складно. Бо зрозуміло: якщо автори цього референдуму та їх однодумці сприймають плебісцит як власне дітише, й не можуть його проігнорувати, то чимало людей, які позитивно ставляться до Угоди, не збираються йти голосувати, оскільки просто не хочуть своєю участю легалізувати це електоральне шоу. Однак, коли стало зрозуміло з опитувань, що явка буде достатньою, до кампанії потрібно було активно підключатись.

Проте активно підключатись не уряду Нідерландів, і не уряду України. Нідерландський референдум – це той унікальний випадок, коли особливо “світитись” українському уряду якраз було і непотрібно. Така б активність зіграла би йому тільки в мінус, а не в плюс. Голандці скептично ставляться не тільки до всього, що робить і про що говорить власний уряд чи Єврокомісія. Вони насторожено ставляться до урядових ініціатив взагалі. Це потрібно розуміти. Якщо й треба в чомусь звинувачувати український уряд, то не в тому, що провалив інформаційну роботу по референдуму, а в тому, що не поборов корупцію чи допустив серйозну внутрішньо політичну кризу – аргументи, які активно використовуються проти нас опонентами угоди. Однак це вже тема з дещо іншої, більш глобальної опери.

Що стосується зусиль громадянського суспільства, то їх було докладено набагато більше, ніж може здатись тим, хто вирішив лише зараз терміново рятувати Угоду, бо “все завалили”. Так, це на має нічого спільного з типовою “пропагандистською роботою”, як багато хто звик в Україні уявляти інформаційні кампанії. І не має нічого спільного з тими адвокаційними кампаніями, які здійснюються в Україні, оскільки головну скрипку в цій кампанії повинні були грати наші голандські партнери, які значно краще розуміють настрої та потреби голландців.

По-друге, потрібно спокійно ставитись до того факту, що результат цього референдуму може бути негативним для України. З усіх чотирьох можливих результатів референдуму – зрив через низьку явку; позитивний результат; негативний результат з малим розривом; негативний результат з суттєвим розривом – найімовірніше саме два останніх. Однак, це не кінець світу, і тим більше не кінець євроінтеграції України. Просто голандському уряду та Єврокомісії варто було б вже попіклуватись про план “Б”, а не чекати на Північному морі правильної погоди. Будемо сподіватись, що голандський уряд зможе достойно вирулити в ситуації з малим розривом, однак якщо розрив буде суттєвим – він навряд чи гратиметься в політичне самогубство. І це теж треба спокійно сприймати, оскільки Україна тут безсила.

Для тих, хто все ж таки несподівано вирішив почати рятувати Угоду за два тижні до референдуму, наважусь нагадати, що у випадку з голандським референдумом все гірше, ніж у суді: кожне слово, сказане вами, може бути використане проти Угоди. Для тих, хто все ж таки вирішив летіти з терміновою місією в Нідерланди чи зустрічатиметься в Києві з голандськими делегаціями, Інститут світової політики підготував коротеньке мемо з основними акцентами та можливими питаннями і відповідями. Сподіваюсь, воно стане в нагоді. Бо слово “провал” точно не стане.

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукПід вихідні крім пафосної презентації книжки Ложкіна, відбулась менш пафосна презентація Міжнародної дорадчої ради чи-то Президента України, чи-то при Президентові України. Книжку ще не читала, хоча її підзаголовок з питанням про те, навіщо Україні Європа, а Європі Україна, зобов”язує мене її прочитати, і в один чудовий день прокоментувати. Однак сам факт – глава адміністрації Президента під час збройної агресії проти його країни, встигає ще й написати книжку – явно може увійти в міжнародну історію як безпрецедентний.\
Що ж стосується Міжнародної дорадчої ради, то вона теж викликає багато питань. І йдеться не про сам склад ради. У ній є люди, які дійсно хотіли б щось путнє радити, і які є правильними кандидатами з огляду не тільки на їхній досвід. Скажімо, Мелан Вервієр – давня подруга Хілларі Клінтон, і це явно не завадить, якщо пані Клінтон таки стане президентом США. І в раді є люди, які просто погодились обміняти свій колишній прем”єрський чи то міністерський статус на статус, який підкреслюватиме й надалі їх хоча б якусь затребуваність у міжнародних справах.

Йдеться про спроможність президента дослухатись до їхніх порад. Адже вже давно ні для кого не є секретом, що головні міжнародні поради до України зводяться до внутрішніх порад. Якими б не були креативними й досвідченими радники, їм доведеться радити речі, про які Порошенко вже чув неодноразово від інших закордонних колег і партнерів. Продемонструвати на практиці боротьбу з корупцією, призначити незалежного генпрокурора, розпочати реальну реформу судової системи etc. Це ті поради, які залишаються базовими для того, аби Україна залишилась на міжнародних радарах. Ми дійшли до такої ситуації, що або маємо в стислі терміни демонструвати дива реформування, або міжнародна спільнота продемонструє щодо України дива забуття. І власне індикатором ефективності Міжнародної дорадчої ради до кінця року має бути саме те, наскільки буде продемонстрована політична воля з боку Президента в напрямку вищезгаданих реформ. Впевнена, що члени ради це усвідомлюють.

Люди, які увійшли до Ради – це люди, які даватимуть правильні поради. Тобто, це люди, які радитимуть робити стрімкі реформи, і таким чином залишатись Україні цікавою для Заходу. Але для таких порад непотрібно створювати цілі Міжнародні дорадчі ради. Якщо ж Президенту і Ко потрібні люди, які даватимуть поради – як робити реформи у нинішньому темпі і з нинішнім опором, і залишатись цікавими для Заходу, то йому потрібна Міжнародна дорадча рада з іншими людьми.

Стаття аналітика ІСП Івана Мединського на “Європейській правді”До завершення терміну повноважень адміністрації Барака Обами залишилося менше року, і в цей період не варто очікувати суттєвих змін у її позиції щодо Європи та України.Наразі всі сподівання звернені до майбутнього керівництва США, тобто перш за все – до кандидатів у президенти від Республіканської та Демократичної партій. Російська агресія проти України стала для них справжнім тестом на розуміння зовнішньої політики та міжнародної безпеки.
І, з української точки зору, цей тест пройшли не всі кандидати.
Попри те, що українське питання вже не так часто з’являється на порядку денному президентських дебатів, це не є ознакою ігнорування, а скоріше свідчить про “дозрівання” поглядів кандидатів. Загалом, усі фаворити кампанії засуджують російську агресію проти України, але пропонують різні шляхи розв’язання конфлікту.

Аналітик ІСП проаналізував для ЄвроПравди позиції найрейтинговіших кандидатів з українського питання.
Спробуємо відповісти на запитання: що чекає на нас за нового президента США?
* * * * *
Як з’ясувалося, партійність кандидатів не є визначальним фактором. Так, представник демократів Гілларі Клінтон пообіцяла протистояти Путіну та підтримувати Україну як в економічному, так і у військовому аспекті. Найімовірніше, вона виступатиме за зміцнення взаємин між НАТО і Україною.
На противагу цьому, її однопартієць Берні Сандерс вбачає у розширенні НАТО провокацію проти Росії. Він продовжуватиме стратегію Обами, яка характеризується поєднанням дипломатичних зусиль і санкцій щодо Росії.
{1}
В таборі республіканців теж немає єдності.
Тед Круз і Марко Рубіо обіцяють радикально посилити підтримку Києва: вони висловлювали думки про абсолютну необхідність забезпечення України летальним оборонним озброєнням, зміцнення української економіки та розширення торговельних відносин.
{2}
Обидва кандидати виступають за жорсткіші санкції проти Росії, які, на думку Теда Круза, мають супроводжуватися розміщенням систем ПРО в Європі та диверсифікацією енергоресурсів.
{3}
На відміну від інших кандидатів-республіканців, Дональд Трамп наполягає на “налагодженні стосунків” з Росією з метою спільного протистояння ІДІЛ, а також на тому, що конфліктами у Криму та на сході України мають опікуватися європейські держави.

Демократи чи республіканці – хто “кращий” для України?
Ще одним аспектом, вартим уваги, є американська громадська думка: за опитуванням, проведеним Pew Research Center, населення США підтримує економічну допомогу Україні (62%) та її членство у НАТО (теж 62%).
Однак якщо аналізувати окремо очікування прихильників Республіканської та Демократичної партій, то відмінність стає очевидною.
Республіканці більш схильні підтримати постачання зброї Україні (60%) та її членство в Альянсі (71%), тоді як в демократичному таборі таку політику підтримали відповідно тільки 39% та 59% виборців. Тому, попри радикальні заяви деяких учасників перегонів, робити припущення про “найкращого кандидата для Києва” трохи передчасно.
Часто обіцянки кандидатів після обрання стикаються з реальністю та залишаються невиконаними. Новообраний президент може скоригувати їх не лише через брак політичної волі, але й відсутність консенсусу між різними гілками влади.

Політичний глухий кут у Конгресі, що переслідував адміністрацію Обами впродовж усього терміну його перебування при владі, навряд чи припиниться у найближчому майбутньому.
Але вже зараз можливо виокремити найкращі й найгірші сценарії, виходячи із заяв політиків під час перегонів.
Найгірша стратегія, яку Україна може очікувати від нового американського президента, включатиме в себе збереження економічної допомоги з одночасним зниженням обсягу військової підтримки, поступовим зняттям санкцій і зближенням між Росією та США через ігнорування останніми проблеми Криму та окупованих територій Східної України.
Найкращий курс може передбачати зміцнення торговельних відносин між США та Україною, диверсифікацію поставок енергоносіїв, поглиблення партнерства з НАТО, а також подальший тиск на Росію через санкції та інші заходи, що триватиме до повернення анексованих і окупованих територій під контроль України.
Щоби визначити місце кожного кандидата у цьому спектрі, ми проаналізували досвід, передвиборчі обіцянки та аргументи, використані в ході дебатів основними кандидатами від демократів та республіканців.

Гілларі Клінтон (середній рейтинг – 49,2%)
Тут і далі середній рейтинг кандидата зазначається станом на 22 лютого 2016 року, за даними проекту FiveThirtyEight.
Колишній держсекретар і сенатор Гілларі Клінтон, поза сумнівом, має більший за інших кандидатів практичний досвід в області зовнішньої політики, про що не забуває нагадувати під час дебатів. Вона підкреслює власні досягнення на посаді голови Держдепартаменту під час “перезавантаження” відносин з Росією, такі як угода New START, спрямована на зменшення ядерного арсеналу обох країн.
Клінтон однозначно заявляє про готовність протистояти Путіну. Зокрема – в економічній царині, зменшуючи залежність Європи від російської нафти. Що ж до санкцій проти Росії, то Клінтон наполягає: європейські держави мають докласти більше зусиль в цій сфері.
Гілларі Клінтон добре знається на українському питанні. Вона відвідувала Україну як перша леді, а згодом – як голова Державного департаменту США.
Клінтон готова збільшити обсяг фінансової підтримки для України, та водночас наполягає: надання подальшої допомоги має супроводжуватися посиленням відповідальності українського уряду.
Вона вважає: українська армія та український народ гідні більшого, коли йдеться про постачання військової техніки та допомогу інструкторів.
На думку Клінтон, Путін сприймає світ таким, що посилення безпеки інших держав означає послаблення позицій Росії. На її думку, анексію Криму можна розглянути саме в цьому світлі.
У 2008 році вона стала співавтором резолюції Сенату про рішучу підтримку надання ПДЧ НАТО Україні та Грузії. Навіть після того, як колишній президент Янукович заявив, що Україна не планує вступати до НАТО, Клінтон заявила, що двері до Альянсу залишаються відчиненими.
Вона залишається твердим прихильником продовження політики відкритості НАТО до розширення.

Берні Сандерс (середній рейтинг – 39,2%)
Досвідчений конгресмен Берні Сандерс побудував свою кампанію на принципах демократичного соціалізму, а також на розчаруванні нинішнім політичним істеблішментом. З часу оголошення рішення про участь у перегонах його рейтинг зріс втричі.
Берні Сандeрс заручився підтримкою молодих американців і, як показали праймеріз у Нью-Гемпширі, навіть зміг набрати більше голосів серед виборців-жінок, ніж Гілларі Клінтон.
У той час як його платформа передбачає зміну статусу-кво у внутрішніх справах,
у стосунках з Росією та Україною Берні Сандерс підтримує нинішній курс президента Обами.
Так, він пообіцяв продовжити політику тиску на Росію через заморожування російських активів по всьому світі та перешкоджання надходженню нових інвестицій у російську економіку. Проте він послідовно виступає проти розширення НАТО, вважаючи його марною тратою грошей і непотрібною провокацією Росії.
До того ж Сандерс не вважає Росію головним пріоритетом безпекової політики США та ставить її нижче за ІДІЛ та Північну Корею.
На відміну від інших кандидатів, Берні Сандерс досі не робив прямих заяв щодо підтримки України. З огляду на той факт, що він вважає підхід Обами найкращим курсом, за перемоги Сандерса новий імпульс для розв’язання проблеми російської агресії видається малоймовірним.

Дональд Трамп (середній рейтинг – 34,7%)
Успіх Дональда Трампа в опитуваннях і на початку праймеріз є ознакою того, що виборці-республіканці втомилися від наявної ситуації в Республіканській партії.
Трамп не боїться виголошувати власні думкі щодо найбільш спірних питань та використовує розчарування суспільства економічними та політичними проблемами США.
Попри відсутність зовнішньополітичного досвіду, Дональд Трамп не соромиться критикувати стратегію Обами стосовно Москви та робити заяви щодо власного підходу до розвитку взаємин між США та Росією у разі перемоги.
Зокрема, він пообіцяв “налагодити стосунки” з Путіним. Останній привітав можливість зближення та назвав Трампа “явним лідером президентських перегонів”.
Попри те, що Москва фаворита американських президентських перегонів уже явно визначила, вважати його проросійським кандидатом не варто.
Заяви Трампа про те, що санкції проти Росії буде знято лише тоді, коли Москва буде “поводитися пристойно”, та про те, що йому байдуже, чи вступить Україна до НАТО, чи ні, навряд чи тішать адміністрацію Кремля.
Дійсно, стратегія Дональда Трампа щодо України є щонайменше непослідовною та неоднозначною.
З одного боку, він вимагає від європейських країн, особливо від Німеччини, більшої фінансової підтримки для України, а також активності щодо кримського питання. З іншого боку, загравання між президентом Росії та Дональдом Трампом дозволяє припустити, що не лише Україна, але й уся Європа в разі його перемоги може стати жертвою підходу “business as usual”.

Тед Круз (середній рейтинг – 19,4%)
Тед Круз, сенатор від штату Техас, дещо несподівано виграв перший кокус в Айові, підсиливши інтригу в президентській кампанії Республіканської партії.
На відміну від Трампа, Круз вважає, що Сполучені Штати мали одразу відреагувати на агресію Росії проти України, розмістивши протибалістичні ракети в Польщі та Чехії, а також розпочавши експорт скрапленого природного газу до Європи. Він неодноразово критикував підхід Обами до вирішення проблеми анексії Криму та закликав до запровадження жорсткіших санкцій проти Росії в енергетичному та фінансовому секторах.
Також Круз є прибічником тісної співпраці з союзниками у НАТО для протистояння насильницькому екстремізму.
Сенатор Тед Круз був одним зі співавторів “Акта на підтримку свободи України”
(Ukraine Freedom Support Act), відповідно до якого Україна отримала фінансову допомогу та кредитні гарантії, необхідні для протистояння російській агресії. Його економічна стратегія щодо України спрямована на розширення торговельних відносин і зниження залежності від енергоресурсів.
Щодо військового аспекту Круз вважає, що в рамках власних зобов’язань перед Києвом та відповідно до чинних двосторонніх угод США мають надавати Україні оборонне озброєння.

Марко Рубіо (середній рейтинг – 15,3%)
Сенатор від Флориди та син кубинських емігрантів, Марко Рубіо розробив найдетальнішу стратегію щодо України та Росії.
План Рубіо “Захист і відновлення суверенітету України” спрямований на відновлення контролю України над Кримом і окупованими територіями східних регіонів. Він передбачає підтримку модернізації української економіки, надання летального озброєння, підготовку українських військовослужбовців, а також заморожування російських активів і розширення санкцій.
Рубіо назвав президента Росії гангстером, “лідером організованого злочинного угруповання, який очолює цілу країну
та контролює економіку обсягом $2 трлн… використовуючи наявні ресурси для швидкого нарощування військового потенціалу, попри стрімкий занепад економіки”.
Прагнучи захистити Європу від російської загрози, Марко Рубіо планує запровадити постійну військову присутність США на континенті, посилити обороноздатність союзників по НАТО і підвищити обсяг допомоги для Грузії та Молдови.
Понад те, він не має наміру закривати двері до Альянсу для держав, що відповідають умовам для вступу, а також бажає позбавити Росію будь-якої можливості для втручання у цей процес.
* * * * *
Звичайно, обіцянки кандидатів з часом можуть змінитися.

Але загальні очікування цілком можливо сформувати. І варто пам’ятати, що обіцяв кандидат щодо України менше ніж за рік до свого обрання на найвищу посаду в США.