Архіви: Публікації

Погляд на кризу в Україні. Тристоронній підхід

Юліан Кіфу, Оазу Нантой, Альона ГетьманчукЗавантажити дослідження у pdf (англійською мовою)\
Дослідження здійснювалося на основі оригінальної методології Центру запобігання конфліктів та раннього попередження, яка була вдосконалена і відшліфована. Ця публікація є результатом спільних зусиль трьох команд експертів з Румунії, Молдови та України.

Головною метою дослідження було сформувати вичерпну картину можливих сценаріїв розвитку ситуації, щоб підготувати до них відповідні інституції та осіб, які приймають рішення. Це допоможе уникнути стратегічних сюрпризів у разі виникнення непередбачуваних ситуацій.

Загалом, було визначено такі сценарії:
– на короткостроковий період: 22 сильних сигнальних сценаріїв, 10 слабких сигнальних сценаріїв і 3 сценарії «чорний лебідь»;
– на середньостроковий період: 21 сильних сигнальних сценаріїв, 6 слабких сигнальних сценарії, 4 сценарії «чорний лебідь»;
– на довгостроковий період: 14 сильних сигнальних сценаріїв, 4 слабких сигнальних сценаріїв та сценарії «чорний лебідь».

Основні висновки із цих сценаріїв:
1. Надання зброї Україні означає її стабілізацію, принаймні, в середньостроковій і довгостроковій перспективі розвитку держави.
2. Київ повинен провести справжні та сталі економічні реформи для того, щоб зміцнити Українську державу і вибудувати сильні інституції, що дозволить досягти кращих результатів за будь-якого негативного розвитку подій.
3. Західні країни не повинні підтримувати будь-який тип федералізації України (без повного критичного аналізу), а також тиснути для прийняття рішень, які підривають стабільність, стійкість і навіть загрожують виживанню Української держави.
4. Згуртованість про-реформаторської коаліції в парламенті є дуже важливою, як і про-європейського уряду, а також єдність держави та суспільства.
5. Сприяння демократичним і економічним реформам у Росії, в середньо- і довгостроковій перспективі, – це ще один спосіб стабілізувати ситуацію на Сході України, подолати ревізіонізм, реваншистські настрої і нео-імперські підходи в Європі. Це також спосіб нейтралізувати інструменти, які використовуються для зміни кордонів всередині Європи, та зменшити доступність ресурсів для агресивних політичних проектів, у тому числі тих, які загрожують миру і стабільності в регіоні.

Команди, які брали участь у дослідженні:

Україна: Альона Гетьманчук, Інститут світової політики; Антон Антоненко, Діксі Груп; Леонід Літра, Інститут світової політики; Олексій Мельник, Центр Разумкова; Сергій Герасимчук, Група стратегічних і безпекових досліджень; Сергій Солодкий, Інститут світової політики

Республіка Молдова: Oazu Nantoi, Stella Uþicã, Iurie Pintea, Viorel Cibotaru, Arcadie Barbaroie

Румунія: Iulian Chifu, Narciz Balasoiu, Adriana Sauliuc, Radu Arghir, Diana Bãrbuceanu, Alexandru Voicu, Carola Frey, Adina Cincu, Adrian Barbu, Eveline Marasoiu.

Дослідження було здіснено за підтримки Чорноморського трасту Німецького фонду Маршала.

Прем’єр-державний банк-корупція-арешт

Пост в блог директорки ІСП Альони Гетьманчук на “Українській правді”Поки Україну обирали в непостійні члени Радбезу ООН, а в самій Україні робили сенсаційні кадрові призначення на митниці, дуже симптоматична подія відбулась у Молдові. Там за один день зняли депутатську недоторканість та арештували за підозрою в корупції колишнього прем”єра Влада Філата. Тепер його загрожує до 15 років в”язниці.\
Для розуміння важливості персони Філата: Молдовою давно керують де-факто два олігархи – Влад Плахотнюк і Влад Філат, якого, власне, арештували. Все, що відбувалось в молдовській політиці після відходу з авансцени комуністів – це постійні політичні і бізнесові розбірки між двома цими достойниками. Інколи в гру втручались рибини дрібнішого калібру (як, наприклад, так звані брати Цопа, намагаються очолити й направити у правильне русло нинішні протести в рамках своєї війни з Плахотнюком), але глобально всі головні інтриги крутились навколо Філата-Плахотнюка. Обидва мають по демократичній і наче проєвропейськи налаштованій партії, і обидва роками займались тим, що утрясали правлячі коаліції, а потім ділили сфери політичної (і відповідно бізнесової) відповідальності з розряду: “ти береш прокуратуру, я беру митницю”. І от одного з них (явно не без допомоги іншого) арештували й драматично кинули в топку протестних настроїв, від яких трясе країну ще з початку року через вкрадений з бюджету республіки мільярд.

Філата “злив” одіозний молдовський бізнесмен Ілан Шор (відомий любителям російської попси як чоловік російської співачки Жасмін), який нешодавно став мером міста Орхей, а в часи виведення славнозвісного мільярда, був фактично адміністратором Banca de Economii – нашого аналогу “Ощадбанку”. Згідно з його показами, він особисто перерахував або віддав готівкою Філату 250 мільйонів доларів. Зокрема й тоді, коли останній був прем”єром.

Могла б ще довго писати про діяння цих прекрасних “євроінтеграторів”, в яких апетит до грошей виявився в рази більшим, аніж в усіх молдовських попередників. Це, мабуть, унікальний випадок в історії ЄС, коли євроінтеграція стала асоціюватись з корупцією. Однак, як завжди, про деякі уроки, корисні для України.

Влад Філат – не просто злий олігарх. Він був прем”єр-міністром Молдови, коли до неї прикріпили ярлик “історії успіху” Східного партнерства. Він був у чудових відносинах з Ангелою Меркель. Коли ні Яценюку, ні Порошенку ще й не снились відверті розмови на її запрошення в свій офіс, Філат вже сидів там і відповідав на одне з улюблених питань Меркель до тих, кому вона симпатизує: “Чим я можу вам допомогти?”. Філат, за моєю інформацією, просив допомогти врегулювати Придністровський конфлікт, бо все інше він наче може вирішити сам. Гарний контакт у нього склався і з тодішнім держсекретарем Хілларі Клінтон. А один єврокомісар взагалі відмовлявся їхати на масштабні конференції про долю Європи без аналогічного запрошення для Філата, який має обов”язково там розказувати до молдовську “історію успіху”. Прогресивний пострадянський політик, щось говорить по-англійськи, дуже хоче в Європу і у всьому погоджується з європейцями, сприймався на Заході як світло в кінці тунелю після повернення обріоненого совка в Україні.

Але є чомусь у мене великі підозри, що колишнього улюбленця ніхто в ЄС відстоювати не буде. Взагалі, саме в Брюсселі я ще добрих півроку тому вперше почула, що Філат має сидіти. Не тому, що судова система у Молдові досягла рівня, при якому комар носа не підточить. І не тому, що ця історія гарантовано не має нічого спільного з вибірковим правосуддям. І навіть не тому, що насправді з цього може початись реальна деолігархізація Молдови, хоча там це слово не стало фетишем.

Випадок з Філатом демонструє: ніхто за тебе не буде рвати горлянку, якщо докази твоєї корупції очевидні. Проєропейське спрямування і чудові відносини з Ангелою Меркель не купують імунітет. У тому, що сталось у Молдові із вкраденим мільярдом, є доля провини ЄС: занадто поблажливо ставився він до молдовських євроінтеграторів, захоплюючись їхнім вмінням говорити правильні речі англійською й показною готовністю рухатись до ЄС. Дуже варто не допустити такого з українськими євроінтеграторами: поблажливе ставлення треба обрубувати з усіх боків.

Звичний і зручний поділ на “проросійських” та “проєвропейських” політиків взагалі доживає своїх часів. Значно затребуванішим сьогодні є поділ на “прореформаторських” та “нереформаторських” політиків. А реформи в країні ти не можеш провести, якщо не здатен спочатку реформувати себе. Філат виявився не здатним і пішов по легкому, але слизькому маршруту: “прем”єр-державний банк-корупція-арешт”.

Партія Меркель: “Ми на боці України, у цьому не має бути сумнівів”

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукПам”ятаєте, на минулому тижні я писала в “Дзеркалі тижня” про стратегічний документ щодо України, який виробляється у надрах партії Меркель у Німеччині, і в обговоренні якого мені та колезі з Інституту світової політики пощастило взяти участь в Бундестазі на його зародковій стадії? Отож, документ вже пройшов всі кола партійного “пекла” ХДС/ХСС і вчора був оприлюднений. Звісно, деякі з важливих моментів не пройшли партійний фільтр, але, як на мене, це все одно доволі прогресивний документ. Одна фраза “Ми – партія на боці України” чого лише вартує.\
Звісно, недаремно, що цей документ вирішили оприлюднити за два дні до президентської зустрічі в нормандському форматі. Очевидно, щоб дещо підсолодити пілюлю. Партнери нашого Інституту в ХДС/ХСС теж зізнаються: “Ми віримо, що цей документ надішле правильні сигнали перед цією зустріччю”.

Отож, документ називається “За активну європейську політику щодо України”. Головні ідеї його такі:

– На кону – репутація Євросоюзу. Підтримка України – це стратегічний виклик для всього Євросоюзу. ХДС/ХСС усвідомлює, що від успіху України залежить репутація (“м’яка сила”) усього Євросоюзу – як його сприйматимуть у світі;

– Більше коштів. Україна зможе розраховувати на більшу підтримку, якщо демонструватиме результати на реформаторському шляху. У документі зазначається, що Україна потребує на модернізацію 100 млрд. євро. Вочевидь, перед ЄС постає завдання знайти відповідні ресурси;

– Суворий контроль. ЄС повинен пильніше стежити за процесом реформ. Цитата: “Істотними умовами для грошової винагороди мусять стати сувора обумовленість до найдрібніших деталей і безперервний контроль за виконанням реформ”.

– Веймарський трикутник + Україна. Німеччина, Франція та Польща мають зайняти лідерські позиції з підтримки реформ в Україні; вони так само мають донести решті країн Євросоюзу необхідність підтримки України;

– Партія Меркель – за Україну. Чи не найгучніший пункт документу під номером 19: “Наша партія на боці України, і в цьому не повинно залишатися жодних сумнівів”.

Звичайно, поява цього документа не повинна створювати ілюзію, що на Україну чекає безумовна, масштабна підтримка відповідно до кожної букви заяви вже відсьогодні. По-перше, вочевидь, в самому ХДС/ХСС поки що викристалізовується консенсусне бачення щодо сильнішої підтримки України. По-друге, для реалізації документа потрібно, аби його підтримали коаліційні партнери – соціал-демократи, які раніше частенько заявляли про необхідність діалогу з Росією. По-третє, як справедливо, мовиться в декларації: потрібна цілісна, рішуча політика всього ЄС – від півдня до півночі, від заходу до сходу (поки що ця цілісність бажає кращого).

Утім, старт даний обнадійливий. Такі політичні сили як ХДС/ХСС не звикли кидати слів на вітер – вони далекі від дешевого популізму, який якраз процвітає в Україні (німецькі політики, дипломати не приховують свого роздратування навіть у публічних виступах з приводу окремих напівопозиційних-напівкоаліційних лідерів України). Якщо Україна зуміє правильно зреагувати на ініціативу німецьких консерваторів (завдання максимум – показати очікувані результати в реформах, а насамперед у боротьбі з корупцією; завдання мінімум – активізувати міжпарламентські контакти). Від України не менше залежить, чи перетвориться заява впливової німецької фракції в дорожню карту всього ЄС.

Інститут світової політики пропонує повний текст документа ХДС/ХСС нижче. Неофіційний переклад зроблений нашими експертами, тому не судіть строго.

За активну європейську політику щодо України

1. Навіть у той час, коли перемир’я на Сході України триває, політичні цілі і дії Москви спрямовані на дестабілізацію України, а також на перешкоджання її зближення із ЄС.

2. Водночас Москва вимагає від ЄС, аби він враховував її домовленості з Україною. Російський президент Путін прагне геополітично використати уявні труднощі ЄС. Він не вважає ЄС за належного партнера.

3. Йдеться про те, чи має ЄС політичну волю і силу, аби діяти проти Москви з допомогою політичних та дипломатичних засобів і водночас підтримувати реформаторські і модернізаційні зусилля Києва таким чином, щоб вони мали успіх.

4. Успішність перетворень в Україні, незважаючи на російську анексію Криму і воєнну інтервенцію Росії до Донбасу, є стратегічним викликом для ЄС.

I.

5. Підписанням Угоди про асоціацію ми не лише оголосили про підтримку зближення України з ЄС та необхідних для цього реформ. Підписавши Угоду про асоціацію ми також взяли на себе відповідальності захищати суверенітет та європейське рішення України. В рамках програм модернізації ми покликані підтримувати позитивний економічний та інституційний розвиток, щоб Україна могла протистояти дестабілізуючим діям Росії і могла реалізувати свій великий потенціал таким чином, щоб країна змогла стати партнером, що сповідує спіьні з ЄС цінності, за умови, що вона готова до цих незамінних внутрішніх реформ.

6. Україна, яка б відмовилася від європейського розвитку та стала економічно і політично слабкою, перетворившись на своєрідну буферну зону між ЄС і Росією, а відтак роздерта, може мати дестабілізуючий вплив не тільки безпосередньо на своїх сусідів таких, як Грузія і Молдова, але також і на всю Європу.

Тривала політична і економічна нестабільність України і, відтак, пов’язана з цим відсутність якихось перспектив для великої кількості населення може призвести до масової хвилі мігрантів, які хлинуть не лише до сусідніх країн ЄС. Водночас Україну залишатимуть передусім високоосвічені українці, яких бракуватиме для модернізації. Тому ми мусимо спрямувати зусилля на те, щоб не допустити виникнення нових підстав для виїзду людей з країни.

7. Від модернізованої України Європа може виграти не лише економічно. Країна має значний технологічний потенціал, добре освічених спеціалістів, інженерів і важливі природні ресурси. Країна потенційно дуже цікава для інвесторів, якщо й інші інвестиційні чинники такі як, наприклад, боротьба з корупцією, будуть цьому сприяти.

8. За нашою підтримкою європейського шляху України також дуже пильно стежать за межами ЄС. Йдеться також про самоствердження Європи як спільноти цінностей і втілення її soft power у світі.

II.

9. Немає гарантій, що європейський шлях України вдасться. Захід не має плекати ілюзії, що в політичних сил в Україні достатньо волі і спроможностей, щоб втілити усі необхідні реформи самотужки.

10. Позаяк цілий ЄС опинився перед викликом, ми повинні намагатися зробити Україну завданням усіх європейців, зокрема, наприклад, партнерів ЄС у Середземному морі. Таким чином Україна повинна бути певною, що її прагнення є ідентичними прагненням партнерів з Центральної і Східної Європи.

11. Уряд Німеччини взяв на себе ініціативу з вирішення кризи в Україні. Це лідерство має посилити Німеччину завдяки політичній та економічній стабілізації України. Це має здійснюватися в тісній співпраці з Францією, але, крім того, передусім із Польщею. Адже для багатьох українців Польща як сусід є орієнтиром для європейських перетворень.

12. Будучи Президентом Європейської ради Дональд Туск виконує ключову роль в цьому процесі. Він і Європейська Комісія мають вимагати від президента і уряду України необхідних реформ та їх відповідної та якнайшвидшої реалізації.

III.

13. У світлі жахливого економічного стану трансформація України потрібна негайно. Це вимагає значно більш високого темпу реформ і їх реалізації. Це стосується, зокрема, всеохопної судової системи і ефективної боротьби з корупцією, адже і те, і інше є ключовими вимогами для успішної модернізації та іноземних інвестицій.

14. Узята ЄС відповідальність з підписанням Угоди про Асоціацію дає нам не тільки право, але й зобов’язує нас рішуче вимагати від Києва необхідних для трансформації реформ та їх втілення й водночас створювати необхідні для них умови.

15. Україна потребує модернізації інфраструктури, управління та правосуддя, модернізації навчальних закладів та промисловості, на що за оцінками європейських банків з розвитку знадобиться близько 100 млрд. євро.

16. Необхідні для цієї мети фінансові надходження не можуть, утім, відбутися без попереднього виконання стійких реформ і без абсолютно інших правових і конституційних практик. Це означає, що істотними умовами для грошової винагороди мусять стати сувора обумовленість до найдрібніших деталей і безперервний контроль за виконанням реформ.

17. Необхідно, аби всі відповідні суспільні групи узяли на себе відповідальність за подальший розвиток країни. Масштабом для цього є положення Угоди про асоціацію, які передбачають трансформацію в напрямку європейської моделі шляхом подолання пострадянської системи, в якій бракує розподілу політичних і економічних інтересів. Необхідно також, аби вплив олігархів на державу і уряд було суттєво обмежено і відповідні ініціативи й закони рішуче впроваджувалися.

18. Коли внаслідок децентралізації місцеві органи влади отримають значно більше прав і можливостей, українці повинні бути спроможні справитися з новими обов’язками. Потрібні будуть люди до місцевих рад, які мають практичний досвід. Зважаючи на досвід об’єднання Німеччини, ми могли б відправити до України для консультацій на короткий період досвідчених спеціалістів з муніципальних і бюджетних справ.

IV.

19. Наша партія на боці України, і в цьому не повинно залишатися жодних сумнівів.

20. Водночас ми маємо значний інтерес до відновлення відносин з Росією. Адже існує багато питань і викликів, які ми можемо ліпше вирішити у співпраці з Росією. Але Росія повинна до цього бути готовою. Необхідною умовою для нового початку є повноцінне виконання Москвою своїх зобов’язань відповідно до Мінських угод, що стали би підставою для скасування економічних санкцій.

Між Нью-Йорком та Парижем

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукОтже, Генасамблею відбули. Дехто злітав, щоб красиво виступити. Дехто злітав, щоб повноцінно зустрітись з Обамою. Не дуже успішно, судячи з авіаударів по Сирії, які ще раз запрошують до переговорів. Нічого не змінилось: Путін вимагатиме свою “большую сделку” (grand bargain), допоки хтось не влаштує йому “большую порку”. І тут, до речі, цікаво: невже так і не знайдеться у світі жодної душі, яка додумається, як переграти, а не підіграти, цьому кремлівському спойлеру? Чи просто це нікому не треба?\
Півтора року весь прогресивний світ намагався відповісти на питання “Що хоче Путін?”, спостерігаючи за його діями в Україні. А тепер весь прогресивний світ ще рік намагатиметься відповісти на питання “Що хоче Путін?”, спостерігаючи за його діями в Сирії? Чи може все ж припинить цю дурну затію гадання на кавовій гущі і почне відповідати на питання “Чого хоче Вашингтон, Берлін, Париж, Брюссель, Київ etc”? (якщо, звісно, чогось хочуть)

Ескалацією ситуації в Сирії Путін не просто відволікає увагу від України, як кажуть розумні західні експерти, він робить українське досьє повністю маргінальним для Вашингтона. Ну кого в амерканський столиці особливо цікавитимуть якісь Пушиліни і Захарченки, коли в будь-який момент може відбутись військове зіткнення Америки з Росією у Сирії? Те, що потенційно могло відбутись і в Донбасі, якби Обама дав добро на поставки летальної зброї в Україну. І фактично все, що в останній рік робив Обама по Україні – він вживав запобіжники, щоб такого зіткнення не сталось.

Отож цілком може так трапитись, що Україну у Вашингтоні вже не просто вчергове делегують Німеччині, її віддадуть Берліну на аутсорс. Це на міжнародному рівні. А на внутрішньоамериканському Обама, таке враження, вже давно віддав Україну на аутсорс Байдену, якому, так виглядає, більше не дає покою корупція в Україні, аніж російські війська на її кордоні. Сам Обама все більше нагадує пострадянського чиновника: він готовий проводити по п”ять нарад в день, перекидати папірці з кабінету в кабінет, аби лише не приймати ключового рішення. Дійсно, поки що у зовнішній політиці в Обами найкраще виходить продукувати час.

Так чи інакше, наближається момент”П”, тобто Париж. Що можемо констатувати станом на сьогодні з огляду на Нью-Йорк та з прицілом на Париж?

– Вибори на окупованих територіях набувають все більш реалістичних обрисів, а сценарій, за яким вони були б вигідні Києву, а не Москві – повне виведення військ та озброєнь, контроль над кордоном принаймні з боку ОБСЄ, якщо не українських прикордонників etc – у західних столицях вважають “правильним підходом, але ілюзорним”. Мовляв, є “ілюзії, а реалії”, як доводилось мені чути від одного поважного європейського дипломата. Після розмови з європейськими партнерами у мене взагалі склалось враження, що всіх наслідків таких “реалій” там не до кінця враховують – і про ці наслідки потрібно далі переконливо говорити.

– Українські червоні лінії – з амністією, “спецстатусом”, кордоном – це тільки українські червоні лінії. У Берліна і Парижа немає інших “червоних ліній”, окрім фейкових сепаратистських виборів – це потрібно теж чітко розуміти. У німецькій столиці дуже поважні люди в приватних розмовах жартують, що після славнозвісної “червоної лінії” Обами по Сирії, вони взагалі відмовились від такого поняття.

– Вибори на окупованих територіях можуть бути проведені лише за гарантування безпеки, яку ОБСЄ з різних причин не може забезпечити. Хочуть вибори – нехай приймають рішення і надсилають підкріплення у вигляді миротворчої (поліцейської) місії ЄС. Так, знаю, європейські місії не творять мир, а його підтримують, але ж якщо можна буде проводити вибори, то значить і мир вже буде таким, який треба тільки підтримувати, чи не так?

– Вибори за українським законодавством і під контролем ОБСЄ – не межа мрій. Питання сьогодні ключове, не тільки, як обиратимуть, а хто обиратиме і кого обиратимуть. Будьмо чесними: вибори за українським законодавством і визнані ОБСЄ явно влаштовують Путіна більше, ніж фейкові, ніким не визнані, оскільки тоді він отримує більше, ніж Придністров”я, а ми – гірше, ніж Придністров”я. Бо у Придністров”ї вибори ніким невизнані, а у нас можуть бути “легітимізовані” ОБСЄ. Й обрані товариші-сепаратисти (добре, якщо не бойовики) отримають благословення ОБСЄ, а відтак – й світової спільноти.

– У Парижі та Берліні все ще переймаються, як не загнати Путіна у глухий кут і дозволити йому вийти хоча б якимось обличчям із гри, але особлив непомітно, щоб хтось особливо дбав, як зберегти обличчя Порошенку. Політика досягнення компромісу шляхом тиску в пропорції 90/10 зберігатиметься. І я б на місці Порошенка давно поцікавилась, що вони думають з приводу його обличчя як партнера? Чи обличчя агресора важливіше?

– Не треба боятись пролонгації Мінських домовленостей. Пролонгація не така страшна, як поспіх. Не до кінця розумію істерики з приводу дедлайну, була б рада почути пояснення, з чим вона пов”язана. Набагато, як на мене, страшнішим є штучне, через коліно, пришвидшення їх виконання, або – ще гірше – звинувачення України, що саме вона зірвала політичний процес. Бо Мінські домовленості – не відкрию секрету – з самого початку були грою не на те, хто їх виконає, а на те, хто їх не виконає.

– З боку України було б дивно гарантувати виконання Мінських домовленостей, допоки Німеччина та Франція не гарантують, що вони не підуть на поступове зняття санкцій з Росії до того моменту, поки Мінські домовленості не будуть ПОВНІСТЮ виконані. З поверненням контролю над кордоном.

– Концептульно позиції Росії та Заходу щодо виходу з донбаського тупика збігаються: зробити все можливе, аби перевести діалог між Києвом та Москвою в діалог між Києвом та Донецьком і Луганськом. Так, Захід втомився від модерування і найближчим часом ми будемо змушені серйозно відповісти на питання: “чи потрібна нам його модерація?”. І це питання значно складніше, ніж може здатись для деяких ура-патріотів. Бо варіант, коли Порошенко і Путін домовлятимуться тет-а-тет, можливо, не такий вже й виграшний. І чесно кажучи, я не знаю, що страшніше, переговори за участі Заходу, де ми можемо хоча б якось тиснути на Путіна з допомогою Меркель, чи кулуарні “тьорки” між Україною та Росією, які в історії незалежної України виливались в найганебніші договорняки?

Євроінтеграція та облдержадміністрації. Як промотують ЄС на регіональному рівні?

Аналітична записка аналітикині Інституту світової політики Дарії ГайдайЗавантажити у pdf-форматіПосилення підтримки євроінтеграційного курсу серед мешканців українських регіонів сприятиме успішності будь-яких реформ. Досі вагомий внесок щодо висвітлення питань, пов’язаних з європейською інтеграцією, здійснювався неурядовими організаціями, Представництвом ЄС та представниками країн-членів ЄС, однак, з початком імплементації Угоди про асоціацію та запровадженням зони вільної торгівлі (з 1 січня 2016 року) основна відповідальність за інформування громадян мала б лягти на українську владу. Формування чіткої та продуманої інформаційної стратегії має стати пріоритетом державної політики у сфері європейської інтеграції.

Водночас, українські політики та експерти, навіть визнаючи необхідність підвищення поінформованості населення з питань євроінтеграції, дуже часто забувають про роль місцевих органів влади у цьому процесі. Хоча останні мають у своєму розпорядженні чимало інструментів для впливу на громадську думку. Свідоме чи несвідоме ігнорування місцевими посадовцями питань європейської інтеграції підриватиме зусилля центральної влади та перешкоджатиме реалізації єдиної державної політики у цьому напрямку. Тим паче, що у процесі децентралізації значна частина повноважень буде передана місцевим органам влади, а отже, вони розділять із центральною владою відповідальність за європеїзацію України.

Яку роль сьогодні відіграють облдержадміністрації у промотуванні європейського вибору на обласному рівні? Наскільки вони ефективні в інформуванні громадян щодо переваг та можливостей співпраці з ЄС? Як взагалі розуміють процес європейської інтеграції на регіональному рівні?
Щоб знайти відповіді на ці питання, ми протягом 14-20 вересня провели моніторинг інтернет-сайтів усіх обласних державних адміністрацій на предмет висвітлення ними процесу європейської інтеграції. Зважаючи на складну ситуацію у Донецькій та Луганській областях, у результаті втрати Україною контролю над окремими районами цих областей, ці дві області, як і окупований Російською Федерацією Крим, були виключені із нашого моніторингу.

Ми оцінювали інформаційне наповнення сайтів за низкою критеріїв: наявність загальної інформації про співпрацю України-ЄС, інформування про проведення в області подій/заходів/ініціатив, пов’язаних з європейською інтеграцією, наявність практичних рекомендацій для виробників, які бажають експортувати свої товари до ЄС (або посилання на відповідні ресурси), а також публікація обласного плану заходів щодо імплементації Угоди про асоціацію та звіту з виконання цього плану за 2014 рік.

Інформаційні лідери та аутсайдери
У плані заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС на 2014–2017 роки, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року, на центральні та місцеві органи виконавчої влади покладено обов’язок забезпечити доступ громадськості та ЗМІ до актуальної інформації з питань імплементації Угоди про асоціацію на постійній основі (стаття 470). Досягнення цієї мети передбачає «запровадження, ведення та систематичне оновлення відповідних розділів на офіційних сайтах органів виконавчої влади». На виконання розпорядження КМУ облдержадміністраціями були розроблені та затверджені обласні плани заходів з імплементації Угоди про асоціацію на 2014–2017 роки, в яких окремим пунктом згадується інформаційна робота.

Слід зазначити, що створення окремих сторінок, присвячених євроінтеграції, на інтернет-сайтах виконавчих органів влади було передбачено ще у Державній цільовій програмі з інформування громадськості з питань євроінтеграції на 2008-2011 роки. Програма передбачала активне залучення місцевих органів влади до інформування громадян України щодо практичних можливостей використання результатів співпраці з ЄС.

Однак, як показав моніторинг, на низці інтернет-сайтів облдержадміністрацій надзвичайно бракує актуальних новин про процес євроінтеграції. Так, навіть мінімальної інформації не вдалося знайти на веб-ресурсах Дніпропетровської, Полтавської та Волинської областей. Безнадійно застаріла інформація на веб-сайті Харківської ОДА. Останні прес-релізи та новини щодо євроінтеграції датовані 2010 роком, а нормативні документи представлені ще за 2008 рік. Задля об’єктивності, слід відзначити, що у 2015 було додано допис про участь Харківщини в Асоціації європейських прикордонних регіонів, однак без жодних подробиць. Управління міжнародного співробітництва та євроінтеграції Волинської ОДА досить активне у соціальній мережі Facebook (актуальні оголошення, новини), однак на веб-сайті держоргану закладка «Європейський вибір» веде на загальні новини.

На інтернет-сторінках Хмельницької, Вінницької, Запорізької, Івано-Франківської, Херсонської та Сумської областей розміщена лише загальна інформація про ЄС (історію, інституції, членів), про відносини України з ЄС та Угоду про асоціацію. Причому на низці зазначених сайтів інформація не оновлювалася принаймні з минулого року, а серед свіжих новин лише святкування Дня Європи у 2015 році.
{1}
Дещо краща ситуація з інформаційним наповненням інтернет-сторінок Житомирської, Київської, Миколаївської, Тернопільської, Черкаської та Чернівецької облдержадміністрацій. Інформація щодо положень та імплементації Угоди про асоціацію, створення зони вільної торгівлі з ЄС подана більш детально, а також, що варто особливо підкреслити, опубліковано практичні рекомендації для експортерів та виробників області, зацікавлених у виході на європейський ринок.Проте зазначеним ресурсам бракує актуальної інформації щодо регіонального виміру процесу євроінтеграції. Так, на сайті Сумської ОДА останні новини датовані 2014 роком.

До п’ятірки найкращих увійшли інтернет-сторінки Львівської, Закарпатської, Кіровоградської, Одеської та Чернігівської ОДА. На веб-ресурсах цих держадміністрацій можна знайти не лише актуальну інформацію щодо співпраці України та ЄС, виконання Угоди про асоціацію (часто у вигляді посилань на урядові ресурси), а й дізнатися про проекти, ініціативи та заходи у сфері європейської інтеграції на регіональному рівні. Позитивним прикладом є «Економічний портал», створений Департаментом економічного розвитку Чернігівської ОДА, де розміщена вичерпна інформація щодо умов експорту до ЄС, актуальні новини, оголошення, програми та гранти. На сайті Кіровоградської ОДА також можна знайти останні новини про «євроінтеграційні» заходи та ініціативи в області. Щоправда, майже всі вони стосуються співпраці у культурно-освітній сфері або популяризації європейської інтеграції серед мешканців області.

Досить ґрунтовно інформаційно-роз’яснювальна робота ведеться Департаментом зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції Одеської ОДА. На окремій веб-сторінці департаменту розміщено не лише актуальну інформацію щодо співпраці України та ЄС, а й новини Представництва Євросоюзу в Україні та статті з євроінтеграційної тематики. Проте і тут бракує системного підходу до висвітлення регіонального виміру євроінтеграції: серед проведених заходів згадано лише святкування Дня Європи. Усі інші повідомлення про заходи та події, які пов’язані з євроінтеграцією, розміщені у загальному потоці новин, що принципово ускладнює отримання об’єктивного та повного уявлення про євроінтеграційні процеси в області. Найпростішим виходом могла б бути публікація щоквартальних (чи щопіврічних) звітів про роботу місцевої влади у цьому напрямку.

Серед п’ятірки лідерів лише на сайті Львівської держадміністрації нам вдалося знайти обласний план заходів з імплементації Угоди про асоціацію, а також звіт щодо його виконання за минулий, 2014 рік. Понад те, замість розлогих статей про співпрацю України та ЄС на веб-сайті лідера нашого рейтингу опубліковано зрозумілу та яскраву інфографіку, а також посилання на головні інформаційні матеріали щодо євроінтеграції та Базовий посібник з інтернаціоналізації бізнесу та виходу на ринки Європейського Союзу5. Також актуальна інформація щодо подій, пов’язаних зі співпрацею з європейськими структурами, інфографіка та інші матеріали постійно публікуються на сторінці Департаменту економічного розвитку, торгівлі та промисловості обласної державної адміністрації у соціальній мережі Facebook.
{2}
Слід зазначити, що при аналізі висвітлення процесу європейської інтеграції ми оцінювали, передусім, не обсяг розміщеної інформації, а її актуальність та затребуваність. Розлогі статті про відносини України та ЄС (або історію ЄС) аж ніяк не сприяють формуванню у громадян чіткого розуміння, як впливає процес євроінтеграції на рівень життя у їхній області.

Інформаційні ресурси місцевих органів влади повинні, з одного боку, слугувати джерелом вичерпної та систематизованої інформації для місцевих ЗМІ та громадськості щодо процесу євроінтеграції у конкретній області (а не лише повторювати новинні повідомлення Уряду); а з іншого — виконувати роль своєрідної бази даних для підприємців області, зацікавлених у торгівлі з ЄС. Як показав моніторинг, наразі обласні держадміністрації демонструють певні успіхи лише в другому пункті. Відразу стає зрозуміло, чому так відбувається, якщо згадати, що координація та узагальнення проведеної роботи щодо виконання обласного плану заходів покладається на «економічні» підрозділи обладержадмінстрацій, відповідальні за зовнішньоекономічну діяльність та економічний розвиток.

У пошуках ефективної комунікації
Серед головних «мінусів» інформаційно-роз’яснювальної роботи всіх без винятку облдержадміністрацій є відсутність на їхніх веб-порталах актуальної інформації щодо законів, ухвалених у сфері євроінтеграції, а також рішень та постанов місцевих органів влади. Ще одна проблема, яку виявив моніторинг, брак співпраці та комунікації між місцевою владою та регіональними громадськими організаціями, що займаються популяризацією та поширенням інформації про ЄС. Так, значний потенціал Центрів європейської інформації, створених практично у кожному обласному центрі України, досі залишається нереалізованим. Згадку про обласний центр європейської інформації нам вдалося знайти на веб-сайтах лише двох облдержадміністрацій — Кіровоградської та Івано-Франківської.

Налагодження ефективного обміну інформацією між неурядовими організаціями та підрозділами місцевої влади, відповідальними за євроінтеграцію, могло б суттєво підвищити комунікаційний потенціал останніх. Досвід країн-членів ЄС засвідчив, що мережі регіональних інформаційних пунктів є ключовою ланкою у процесі інформування громадськості про європейську інтеграцію та забезпечення підтримки курсу на вступ до ЄС7. На сьогодні Центри європейської інформації взагалі не діють у Полтаві, Житомирі, Запоріжжі, Києві та Одесі. Прикметно, що держадміністрації двох областей із цього переліку (Полтавська, Запорізька) отримали за результатами нашого моніторингу найнижчі бали.

У публічному доступі нам вдалося знайти план обласних заходів з імплементації Угоди про асоціацію на 2014 — 2017 роки лише для шести областей — Київської8, Львівської9, Тернопільської, Житомирської, Сумської та Херсонської. При цьому, лише у двох випадках відповідні плани були розміщені у розділі «Євроінтеграція» на сайті облдержадміністрацій (Київська та Львівська).

Загалом плани заходів різних областей майже не відрізняються один від одного та є компіляцією відповідних статей з урядового плану заходів щодо імплементації Угоди про асоціацію. Мінімальне відображення у цих документах регіональних потреб та можливостей у поєднанні з досить загальним формулюванням цілей та завдань відкриває перед місцевою владою широке поле для маневру у плані їх виконання. Про будь-які індикатори успішності реалізації поставлених цілей взагалі не йдеться. До чого на практиці призводить подібний підхід демонструє приклад Полтавської області.

Окрім Львівщини, лише на веб-сайті Полтавської ОДА нам вдалося серед новин Департаменту економічного розвитку виявити звіт про стан виконання в області Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію. Зазначимо, що звіт — це, по суті, єдина інформація, пов’язана з процесом євроінтеграції, яка є на веб-сайті держадміністрації. Звітуючи про виконання пункту плану щодо «забезпечення доступу громадськості та ЗМІ до актуальної інформації з питань імплементації Угоди про асоціацію», Департамент економічного розвитку Полтавської ОДА згадує лише про кілька телевізійних сюжетів та одну(!) статтю у газеті «Зоря Полтавщин»

Звіт щодо виконання обласного плану заходів Львівської облдержадміністрації за 2014 рік демонструє якісно інший підхід до взаємодії органів влади з громадськістю та ЗМІ. Звіт складено доступною та зрозумілою мовою з яскравими ілюстраціями. Але головне те, що львівські чиновники відійшли від традиційного підходу, який полягає лише в зазначенні назв усіх публічних заходів, семінарів, зустрічей, виставок, які відбулися в області і які, так чи інакше, пов’язані з європейською інтеграцією. Здається, цілком очевидна річ, однак, як показав наш моніторинг, більшість органів місцевої влади досі оцінює європейську інтеграцію за кількістю проведених круглих столів та конкурсів.

На основі обласних планів розглянемо детальніше, що означає євроінтеграція на регіональному рівні. У рамках імплементації Угоди про асоціацію з ЄС на місцеву владу покладено обов’язок, з одного боку, забезпечити підвищення рівня кваліфікації представників органів місцевої влади, зокрема через ознайомлення з європейським досвідом самоврядування та політики регіонального розвитку; а з іншого, зміцнити економічний потенціал регіонів. Для виконання першої групи цілей передбачено проведення тренінгів, семінарів, конференцій із питань виконання Угоди, а також вивчення європейського досвіду місцевого самоврядування.

Також йдеться про підвищення кваліфікації місцевих чиновників із питань запобігання та протидії корупції, взаємодії з громадськістю та знання іноземних мов.
Для досягнення економічних цілей планується залучати широке коло інструментів від створення інфраструктури для розвитку малого та середнього бізнесу (бізнес-інкубатори, технопарки, фонди підтримки підприємництва), участі у відповідних програмах ЄС до проведення презентацій економічного та інвестиційного потенціалу області в інституціях ЄС. У низці обласних планів передбачено укладення договорів про двосторонню співпрацю з питань розвитку сільського зеленого туризму між областями України та регіонами держав-членів ЄС. Паралельно заплановано організовувати тренінги, конференції для сільського населення із залученням експертів ЄС, а також навчальні поїздки до Євросоюзу.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. щотри місяці обласні держадміністрації повинні звітувати про стан виконання планів заходів з імплементації УА. Звіти всіх виконавчих органів влади акумулюються Урядовим офісом з питань європейської інтеграції, який регулярно публікує звіти про виконання Порядку денного асоціації та Угоди про асоціацію. Потрібно зазначити, що у звіті за вересень 2014 року — квітень 2015 року діяльність органів місцевої влади у сфері євроінтеграції залишилася поза увагою; понад те, у звіті жодним словом не згадуються зусилля центральних та місцевих органів влади щодо підвищення поінформованості населення з питань імплементації Угоди про асоціацію та популяризації європейського вибору України.

Розробка інформаційно-комунікаційної стратегії, передбачена Планом заходів з імплементації Угоди, досі залишається лише предметом обговорень. Між тим, така стратегія є необхідною для створення єдиного ефективного механізму поширення інформації про євроінтеграцію серед громадськості з питань євроінтеграції, важливою складовою якого є регіональні органи влади та центри європейської інформації12. За відсутності цієї нижньої ланки процес євроінтеграції ризикує залишитися для пересічних громадян малозрозумілим та далеким питанням.

Досвід країн, що вже є членами ЄС, переконливо свідчить, що надзвичайно важливо, щоб місцева влада (в українському випадку це й облдержадміністрації, й органи місцевого самоврядування) були вчасно залучені до процесу європейської інтеграції. Приклади Львівської, Закарпатської, Чернівецької, Одеської та інших прикордонних областей, які мають тісну транскордонну співпрацю з країнами-членами ЄС, підтверджують, що області можуть стати впливовими агентами європейської інтеграції України за умови наявності у них відповідних ресурсів та знань.

Висновки
Відтоді, як у 2003 році Україна почала святкувати День Європи, щоріч гучніше відзначення цього свята подається місцевою владою як головне досягнення у процесі європейської інтеграції. Ця тенденція у низці областей не змінилася навіть після підписання Угоди про асоціацію з ЄС та затвердження Кабінетом Міністром плану заходів з імплементації положень Угоди.

Більше того, на сайтах низки облдержадміністрацій інформація щодо святкування Дня Європи нерідко є єдиною актуальною новиною у сфері європейської інтеграції за рік. Це свідчить як про провал політики інформування населення з питань євроінтеграції на регіональному рівні, так і про відсутність у місцевої влади розуміння сутності та змісту процесу євроінтеграції, який зовсім не обмежується популяризацією європейського вибору за допомогою різних культурних заходів.

Хоча невід’ємним пунктом усіх обласних планів заходів з імплементації Угоди про асоціацію є «забезпечення доступу громадськості та ЗМІ до актуальної інформації з питань імплементації Угоди про асоціацію», як показав наш моніторинг, лише кілька облдержадміністрацій дбають про систематичне інформування жителів області про процес євроінтеграції.

Більшість облдержадміністрацій поставилася до виконання цього пункту досить формально, а дехто взагалі його проігнорував. Серед аутсайдерів: Дніпропетровська, Харківська, Полтавська, Запорізька області, — тобто регіони, населення яких, згідно з останніми соціологічними опитуваннями, досить скептично ставиться до євроінтеграційного курсу України. Якщо у західних областях абсолютна більшість (78%) готова проголосувати за вступ до ЄС, то у південних та східних таких лише 33% та 22% відповідно.

Збільшення підтримки євроінтеграційного курсу України є неможливим без підвищення рівня знань та розуміння питань, пов’язаних з європейською інтеграцією на місцевому рівні. І йдеться не про загальні теми (як-от історія, структура ЄС чи відносини України з ЄС), а про практичні та близькі для пересічного українця проблеми. Ефективна комунікація означає показати на конкретних прикладах, як у процесі європейської інтеграції покращуються стандарти життя у громаді. Необхідно підкреслити зв’язок між позитивними змінами в регіоні та впровадженням норм, практик та цінностей ЄС. Особливо це стосується таких сфер, як ефективне урядування, захист довкілля, надання державних послуг та ін.

Кожна область потребує власних «історій успіху» у сфері євроінтеграції: вони можуть стосуватися, наприклад, впровадження європейських стандартів і практик у містобудуванні чи вихід місцевих виробників на ринок Євросоюзу. Лише завдяки цим «історіям» європейська інтеграція почне сприйматися не як геополітичний вибір між Росією та ЄС, а як шлях підвищення рівня життя кожного українця.

Записка була підготовлена в межах «Ініціативи з розвитку аналітичних центрів України», яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні (SIDA).

“Донбасизація” зовнішньої політики Німеччини?

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукНа цьому тижні була в Берліні. Організували публічні дебати на тему реформ в Україні, запросивши до Німеччини Дмитра Шимківа (повний фоторепортаж буде у понеділок). Тема виявилась дуже злачною: зареєструвались півтори сотні людей. Мала також низку на диво відвертих розмов в офісі канцлера, Бундестазі, з представниками МЗС і провідних аналітичних центрів. Деякі спостереження виписала по дорозі з Берліна у сьогоднішньому “Дзеркалі тижня”. Для тих, хто відвик читати великі тексти, коротко скажу, що:\
– Україна зникла з перших шпальт, але так само присутня у багатьох дуже впливових кабінетах. Тут дуже розраховують на зустріч лідерів нормандської четвірки в Парижі 2 жовтня. Стверджують, що чергової сесії “бла-бла-бла” з істеричними випадами не допустять. План максимум – досягти “політичної домовленості” по виборах на окупованиз територіях, щоб Київ нарешті отримав законних представників для прямих перегооворів. План мінімум – примусити Росію та бойовиків відмовитись від проведення своїх власних виборів. Поза стінами канцлерату підозрюють, що у Парижі може статись “Мінськ-3”. Я більше схильна вважати, що Мінськ-2,5, оскільки якщо буде рішення по виборах, то фактично відразу буде затверджена пролонгація Мінська, бо на підготовку до виборів треба час.

– Дуже розраховують німці на попередню перед Парижем зустріч Путіна з Обамою у Нью-Йорку. Є підстави у них вважати, що американський президент налаштує російського президента “на конструктивний лад”. Якою ціною відбуватиметься це питання – все ще питання:)

– Не всі до кінця можуть відповісти на питання про долю санкцій щодо Росії. Є явно різне тлумачення виконання Минських домовленостей, під, які, власне, ключові санкції і прив”язані. Офіційно, звичайно, все добре: Йоганес Регенбрехт з МЗС чітко заявив на нашій дискусії, що санкції не знімуть, поки Мінські домовленості не будуть виконані ПОВНІСТЮ. Натомість, після приватних розмов складається враження, що для полегшення санкцій достатньо буде сталого перемир”я і яких-не яких виборів. Склалось враження, що кордон не для всіх є супер принциповим питанням. Деякі важливі люди взагалі натякали в стилі: ну це вже якось потім ви там між собою вирішите.

– Меркель і її офіс багато хто (навіть у її рідній партії) звинувачує у “донбасизації” зовнішньої політики Німеччини. Мовляв, занадто багато приділяє уваги Донбасу і Мінським домовленостям, дещо забуваючи про решту України і реформи. Я жартую, що Порошенку, Яценюку і Ко пощастило, оскільки довіра до їх відданості реформам явно не зростає. Швидше, навпаки. А як вона може зростати, якщо, наприклад, Голова служби зайнятості, якого взяли на хабарі 11 вересня, ще 3 вересня на запрошення німецької сторони проходив у Бонні тренінг… тільки не падайте, з питань превенції корупції.

– У Бундестазі намагаються якраз якось вийти з “донбасизації” зовнішньої політики і готують щось на зразок стратегії щодо України. Поки що це в статусі “non paper”, і я дуже рада, що нам з колегою з ІСП вдалось взяти участь в обговоренні цього майбутнього документу. Роблять це тому, бо вважають: після ратифікації Німеччиною Угоди про асоціацію, німці, як і ЄС в цілому, перейняв на себе частину політичної та економічної відповідальності. Загалом, рух є у правильному напрямку, але, як завжди, все залежить від нас. Щоб не сталось так, що закінчення однієї війни на Донбасі автоматично означатиме початок іншої “війни” в Києві. Чи вже насправді сталось?

Берлін сказав: “на вибори!”

Стаття директорки ІСП Альони Гетьманчук у газеті “Дзеркало тижня”Минулого року німецький міністр закордонних справ Франк Вальтер Штайнмаєр запустив масштабний огляд німецької зовнішньої політики. \
По всій Німеччині відбувались дебати з приводу того, як далі жити німцям у світі, де криза стала буденною, як ранкова кава. Огляд зробили і надрукували з красивими ілюстраціями. Там було багато правильних думок про те, що ефективний кризовий менеджмент зовсім не означає ефективної зовнішньої політики. А хтось з експертів, залучений до цього інтелектуального процесу, досить цікаво сформулював головний виклик для німецької зовнішньої політики: правильно розподілити кризи на ті, які Німеччина може вирішити, на ті, які Німеччина може адмініструвати, і на ті, від яких Німеччина взагалі повинна триматися подалі.

Що стосується України і зовнішньої агресії проти неї, Німеччина опинилась майже наодинці з кризою, яку їй доводиться вирішувати. Багато хто каже, що це взагалі перший серйозний тест на зовнішньополітичну спроможність Берліна — до цього він опікувався більше внутрішніми європейськими справами, а якщо доходило до міжнародних криз, то діяв з подачі та ініціативи інших сильних світу цього, навіть коли це стосувалось європейських справ (наприклад подій на Балканах). Дехто каже, що зовнішня політика Німеччини приречена бути більш реактивною, а не проактивною — через постійне переключення уваги Берліна з однієї кризи на іншу та відому манеру Меркель вести ігри на вичікування. Реактивність Німеччини, як і реактивність Заходу в цілому, привела до того, що сьогодні світ має вирішувати кризи — чи то навколо України, чи Сирії — за порядком денним, нав’язаним Путіним.

Ну і нарешті про те, що для Німеччини ключова роль медіа- тора (чи як зараз модно казати — фасілітатора) в російсько-українській кризі — це швидше тягар, а не забаганка. “Америка делегувала НАМ вирішення цієї кризи”, — приречено зітхають упродовж року в неформальних розмовах німецькі співрозмовники різного дипломатичного та політичного калібру, підтверджуючи теорію про Німеччину як “неохочого лідера”. З іншого боку, німці розуміють: якщо їм вже делегували цю справу, треба вести її відповідально. Щоб, мовляв, не сталось, як на Балканах, коли американці запустили воєнну операцію, а німцям потім довелось думати, як все відновлювати та відбудовувати. Що стосується рейтингу Меркель, то миротворчість навколо України навряд чи може стати серйозним електоральним фактором.

Наразі німці скептично налаштовані щодо того, наскільки Німеччина має бути залучена до вирішення різних міжнародних криз: якщо двадцять років тому 37% німців були проти такого залучення, а 62% —за, то сьогодні картинка прямо дзеркальна — лише 37% за і 60% проти (опитування Фонду Кьорбера). Путін для багатьох німців, як і інших європейців, залишається абстрактною загрозою, тоді як Асад — вже ні. І тому біженці вже опускають рейтинг Меркель. Але історія з Сирією має дати урок в історії з Україною для всього Заходу: якщо ти не готовий вчасно зайнятись війною на чужій території, війна рано чи пізно займеться тобою вже на твоїй території. Незважаючи на те, що Україна зникла з перших шпальт газет, а Меркель мусила терміново зайнятись біженцями, ми як і раніше присутні в багатьох важливих берлінських офісах. Щоправда, думки щодо України існують різні.

Поки одні вважають, що найголовніше —погасити і “притрусити” хоч якимось політичним врегулюванням конфлікт на Сході України, інші переконані, що цей конфлікт не повинен відволікати Німеччину від решти України і від тих перетворень, які почались, але поки що не прижились. По суті, йдеться про два підходи. Перший —той, що приписують канцлеру Меркель. У неофіційних розмовах його називають “донбасизацією” зовнішньої політики Німеччини щодо України. Він означає, що Меркель забагато уваги приділяє вирішенню конфлікту на Донбасі, дещо відтіснивши на задній план решту України.

Другий підхід —акцент на внутрішні реформи та модернізацію якраз решти України. Така собі апгрейд-версія “партнерства заради модернізації”, але вже спрямованого на Україну, а не на Росію. Є, звісно, й ті, хто вважає за можливе наразі тримати в тонусі обидва треки, але на це, очевидно, забракне енергії та ресурсів. Тепер детальніше про обидва підходи, і як вони виглядають на практиці.

Навіть окремі представники партії Меркель на мій подив висловлювали своє невдоволення тим, що канцлер більше переймається Мінськом, аніж тим, що відбувається в Києві. Таке собі підсвідоме перефразування слогану “Донбас — це Україна” на “Україна — це Донбас”. Проте схоже, що сьогодні в оточенні Меркельдискусії на подібні теми явно не на часі. Цього тижня в бундес канцелараті повним ходом йшла підготовка до переговорів лідерів Нормандської четвірки. Мої співрозмовники в один голос зізнаються: німці мають не допустити, щоб Париж перетворився на чергову сесію “бла-бла-бла”. І сподіваються, що в цьому їм могла б посприяти майбутня зустріч Путіна з Обамою в Нью-Йорку (останній начебто міг би допомогти налаштувати російського президента на “конструктивний лад”).

Деякі німецькі експерти реагують на такі очікування досить однозначно: “У Парижі готують Мінськ–3”. Хоча цілком можливо, що обійдуться й Мінськом–2,5. Просто негласно пролонгують. Незважаючи на те, що переговорний майданчик по Донбасу плавно зсувається на Захід — зокрема, й до Парижу — з боку німецької сторони дійсно відчувається бажання зробити суттєвий ривок. Можливо, останній за безталанного життя Мінська–2. Тут обережно тішаться перемир’ям і хочуть використати його, аби просунутись з ідеєю фікс — виборами на окупованих територіях.

Власне, це і є німецький план-максимум на паризьку зустріч — досягнути політичної домовленості про місцеві вибори на окупованих територіях за українським законодавством і під контролем ОБСЄ, щоб Київ нарешті “отримав законних представників для прямих переговорів”. План мінімум — поховати ідею з сепаратистськими виборами. Є ще одне принципове питання, на якому в німецькій столиці зосереджують особливу увагу — відвід легких озброєнь калібром менше 100 міліметрів. Інсайдери в Берліні дають зрозуміти те, що не хоче визнавати публічно президент Порошенко: якщо Мінськ–2 не розвалиться до кінця року, його доведеться пролонгувати. Хоча б тому, що для підготовки виборів на окупованих територіях потрібно буде витратити певний час (дехто в ОБСЄ називає термін три місяці). На вільні інтерпретації Порошенка, що згідно з Мінськими домовленостями вибори на окупованих територіях можливі тільки після того, як, окрім іншого, буде закрито кордон, тут реагують на диво спокійно. Кажуть, що все розуміють: в Україні наближаються вибори, він має щось продукувати для свого електорату.

Однак насправді склалось враження, що для деяких десижнмейкерів у Берліні питання кордону дійсно не є настільки принциповим, як мало б бути. Звісно, тут ніхто в очі не каже в стилі Лаврова на нормандських переговорах, що ми, українці, одержимі кордоном, але особливого бажання обговорювати це питання я теж, на жаль, не відчула. Очевидно, тут українська сторона має працювати зі своїми західними партнерами особливо наполегливо.

Досить неоднозначною є й картинка з приводу того, як далі діятиме Німеччина в питанні пролонгації санкцій щодо Росії, які, як відомо, були прив’язані ще в березні цього року саме до виконання Мінських угод. Представник МЗС Німеччини Йоганнес Регенбрехт під час публічних дебатів Інстутуту світової політики в Берліні заявив більш ніж однозначно: санкції будуть зняті, якщо Мінські угоди будуть повністю виконані. Однак у неформальних розмовах німці по-різному тлумачать виконання Мінських угод. Склалось враження, що для декого достатньо сталого перемир’я і таких-сяких виборів, а про кордон нехай вже потім Україна з Росією домовляються в окремому порядку. Це при тому, що ще в першому Мінську йшлось про “забезпечення постійно діючого моніторингу на україно-російському державному кордоні і верифікацію з боку ОБСЄ з метою створення зони безпеки в прикордонних районах України та РФ”. Як, до речі, й про моніторинг та верифікацію з боку ОБСЄ режиму незастосування вогню, про що теж було написано ще в минулорічному Мінському протоколі і який досі наполовину не працює.

Попри це, в Берліні переконані: батіг і пряник повинні в питанні санкцій щодо Росії йти поруч. Меркель, яка була головним європейським координатором запровадження та утримання секторальних санкцій, може мати більше проблем з виконанням цієї місії у майбутньому. Не через німецький бізнес, який більш-менш у своїй масі усвідомив (чи зробив вигляд, що усвідомив), чому вигоду треба підпорядкувати політичній доцільності, хоча в уряді Німеччини досі кажуть у неформальних розмовах, що бізнес на них чинить тиск. А саме тому, що для такої благої справи Путін робитиме все можливе, аби штучно утримати перемир’я.

А тепер, що стосується другого фокусу — модернізації України, як би це слово не було спаплюжене одним відомим російським персонажем. Цього тижня в Берліні мені під час зустрічей у Бундестазі довелось стати свідком розробки в надрах партії Меркель документу, який у майбутньому, як кажуть його автори, може претендувати на щось типу стратегії щодо України. Зізнаюсь: було дуже приємно почути, що хоч хтось намагається подумати про Україну стратегічно, а не в режимі гасіння пожежі. Головна ідея цього документу (наразі він у статусі non-paper) полягає в тому, що після підписання і ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС Німеччина має розділити політичну й економічну
відповідальність за Україну. Тобто, має бути не тільки моніторинг, а й пресинг з приводу реформ і більша фінансова допомога за більш жорстких умов. Провал України в реформах має тлумачитись як провал Євросоюзу. Поки що однозначного схвалення такий підхід не має. Навіть у Християнсько-Демократичному Союзі (CDU), де Україну більше схильні розглядати через призму саме України, а не за принципом “спочатку Росія” (Russia first), багато депутатів вважають, що Київ поки не виправдовує і тієї допомоги, яку йому надають. “Швидкість реформ незадовільна”, — як мантру повторюють з різних боків. “Потрібні історії успіху”, — наполегливо рекомендують рецепт завоювання німецьких сердець. Однак на уточнююче запитання, які саме історії успіху потрібні, щоб переконати Німеччину, що реформи в Україні це всерйоз і надовго, відповісти не готові. Відчувається брак інформації з приводу того, що відбувається в Україні навіть серед тих політиків, які цікавляться і бувають у Києві.

А поінформовані особи говорять такі речі, що стає сумно: “Ми бачимо, що Порошенко та Яценюк скочуються до поведінки, коли головним стає отримання вигоди від того чи іншого рішення”, — довелось почути у Бундестазі від одного друга України.

Шалене розчарування й іншими політичними фігурами. Вже згаданий представник МЗС на публічних дебатах прямо назвав Ляшка і Тимошенко популістами, які після місцевих виборів “можуть змінити політичний ландшафт” України. А ті, хто переймається боротьбою з корупцією в Україні, не можуть оговтатись від історії з керівництвом Державної служби зайнятості. Ярослав Кашуба, якого 11 вересня затримали на хабарі, ще 3 вересня проходив разом зі своїми співробітниками на запрошення німецької сторони у Бонні тренінг… правильно, з запобігання корупції. Такий собі невеличкий, але дуже символічний штрих. Як, скажіть, після цього у міжнародних партнерів та донорів можуть не опускатися руки? За минулий рік Німеччина пройшла помітну трансформацію у сприйнятті України. Потрохи з’являються контури українського лобі. Але вона все ще схильна вимірювати свій успіх в Україні через призму “війна чи мир”, “стріляють чи не стріляють”. Але ж насправді недолугий мир на Донбасі може запросто перенести війну до Києва. І смерті від розірваної гранати 31 серпня — з цієї опери.

Німецькому керівництву варто було б визначитись: будуть вони й далі займатись виключно кризовим менеджментом, чи все ж таки ефективною зовнішньою політикою. Бо їхнє залучення до українського досьє дає їм унікальну можливість довести, що ефективний кризовий менеджмент може трансформуватись у ефективну зовнішню політику.