Публікації

Батьки зазвичай дуже довго розмірковують над тим, як назвати свою дитину. Звіряють, наскільки будуть співзвучними ім’я та по батькові, гортають книжки про вплив імені на долю нащадка. Спонтанним цей замисел буває рідко. Не завжди, звісно, вибір батьків припадає до душі їхньому вже дорослому чаду.Не кожному сподобається чути на свою адресу звернення Космосе, Таймере чи Атлантидо (це не жарт — в Україні справді зареєстровані маленькі громадяни з такими іменами). Не простіша ситуація і в міжнародних справах. Структурі під ємною назвою НАТО вже 60 років. Створювали її в непрості часи, можна сказати — поспіхом: Радянський Союз розширював свій вплив, войовничий настрій Кремля не давав спокою ні західним європейцям, ні американцям. Чи не настав час скористатися реформуванням альянсу і підготовкою його Стратегічної концепції для того, щоб змінити назву Організації Північноатлантичного договору?\
Народжене поспіхом

НАТО, по суті, англійська абревіатура, складена з початкових букв слів North Atlantic Treaty Organization. Якби радянські дипломати додумалися перекласти російською назву ненависного блоку, то вийшов би ОСАД (українською мовою ми б мали справу з ОПАДом). Можна сказати, що в Москві НАТО дуже навіть пощадили, не перекладаючи назви. Оскільки складати ідеологічні міфи про якийсь ОСАД було б набагато простіше, ніж про загадкове для слов’янського вуха НАТО. Як не крути, проте, якщо абстрагуватися від усіх ідеологічних штампів, то НАТО звучить милозвучніше, ніж ОСАД або ОПАД.

Фактично, НАТО на сьогодні — одна з небагатьох міжнародних організацій (нарівні з МЕРКОСУР і АСЕАН) і, мабуть, єдина з тих, котрі діють у європейському регіоні, назву якої не перекладено українською і російською мовами. Більшість назв — від МВФ до ОБСЄ або Євросоюзу — все-таки переклали.

Психологи кажуть: чим довший процес негативного навіювання, тим більше часу знадобиться людині для того, щоб позбутися нав’язаних страхів або стереотипів. Якщо про НАТО в СРСР говорили як про головного ворога упродовж десятиліть, а в Україні і Росії продовжують паплюжити альянс досі, то не слід розраховувати, що люди зможуть перейнятися до цієї організації любов’ю протягом кількох років. Причому є підстави вважати, що українців відлякує не організація, а сама її назва: коли людей запитують, чи хочуть вони бачити Україну в НАТО, — відповідь негативна, коли ж ідеться про Північноатлантичний альянс — переважно позитивна. Навіч переконатися в таких метаморфозах можна і в документальному фільмі «НАТО: міфи і реальність», знятому на гроші українського МЗС торік. У ньому людей на вулицях Севастополя окремо запитували про їхнє ставлення до НАТО і Північноатлантичного альянсу. Відповідь була проста: НАТО — в жодному разі, а ось Північноатлантичний альянс звучить значно цікавіше.

У тому, який магічний вплив мають євроатлантичні назви на пострадянську публіку, можна було переконатися й під час історії з наданням Плану дій щодо членства в НАТО для України і Грузії. Не секрет, що російську сторону, а відповідно — і вірних послідовників курсу Путіна–Медведєва в Україні, у ПДЧ найбільше дратував один момент — слово «членство» в назві документа. Коли ж Україні запропонували виконувати Річну національну програму (ANP), яка раніше була складовою частиною Плану дій щодо членства, а стосовно України і Грузії багатьма членами НАТО розглядається як альтернативний ПДЧ механізм для підготовки вступу в альянс, — усі пристрасті вщухли автоматично. Але найцікавіше в цій історії те, що повна назва Річної національної програми також містить слово «членство», просто публічно ніде не фігурує (Річна національна програма з підготовки до отримання членства України в Організації північноатлантичного договору).

Назва «НАТО» була цілком виправдана, коли альянс діяв у зоні своєї прямої відповідальності — євроатлантичної. Після того, як 2003 року НАТО офіційно взяв на себе місію в Афганістані, і на сьогодні саме вона є пріоритетом альянсу (що неодноразово підкреслював останнім часом генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен), ідеться про блок, діяльність якого не обмежується трансатлантичним радіусом дії.

Ребрендинг НАТО

Оновлене НАТО має постати на саміті в Лісабоні восени наступного року завдяки новій Стратегічній концепції альянсу. До речі, символічно, що серед представників групи мудреців, яку очолює колишній держсекретар США Мадлен Олбрайт, немає жодного поважного експерта з військовим бекграундом. Таким чином, у багатьох фахівців із цього приводу напрошується висновок, що НАТО дедалі більше дрейфуватиме з військово-політичної у політико-військову організацію.

Оновлюється НАТО, звісно, не вперше. Остання Стратегічна концепція була прийнята НАТО 1999 року — на ювілейному саміті у Вашингтоні. У її підготовці брали участь багато нинішніх функціонерів альянсу (приміром, головний «інспектор» Києва зі штаб-квартири НАТО у частині виконання річних національних програм Роберт Сіммонс). Але вже сама кількість його членів — 19 на той час і 28 тепер — свідчить про те, скільки змін відбулося в організації за цей час. Тоді навряд чи хтось міг уявити, що за десять років Чорногорія, яка під час воєнної операції альянсу перебувала у складі Союзної Республіки Югославії, буде запрошена до виконання Плану дій щодо членства, а підтримка членства НАТО в Сербії буде приблизно такою ж, як в Україні, — близько 30%.
З огляду на зміни, які відбуваються в НАТО, логічним видається запитання: а чи не слід державам, котрі входять в альянс, замислитися над його перейменуванням? Хоч би як реформувалося НАТО зсередини, у сприйнятті багатьох людей — особливо на пострадянському просторі — воно залишатиметься символом холодної війни. Подразником, який не дозволяє адекватно обговорювати будь-які євроатлантичні плани України і примушує знімати натовську тему з порядку денного напередодні кожних виборів, що, звісно ж, не може позитивно позначитися на темпах самої інтеграції в альянс.

Вони це вже проходили

У зміні назви немає нічого нового. Провідні компанії світу раз на десять років проводять ребрендинг — частковий (додаючи певний нюанс у бренд), а інколи й повний (змінюючи назву). Змінюють назви і міжнародні організації. Найпоказовіші приклади — ОБСЄ і Європейський Союз. Сьогодні якось навіть дивно сприймається на слух попередня назва ОБСЄ (Організації з безпеки і співробітництва в Європі): раніше вона називалася НБСЄ (Нарада з безпеки і співробітництва в Європі) і була не міжнародною організацію, а, як випливає з назви, таким собі міжнародним форумом, на якому 33 європейські країни спільно зі США та Канадою радилися, як їм зміцнювати безпеку в Європі. Цікаво, що створений цей форум був з ініціативи Радянського Союзу. До речі, практично те ж саме у вигляді Договору про європейську безпеку сьогодні пропонує вже Росія. Так чи інакше, рішення про перейменування НБСЄ в ОБСЄ було прийняте порівняно недавно — у 1995 році.

Ще більше може здивувати обивателя той факт, що нинішній Європейський Союз стартував у 1951 році з назви «Європейське співтовариство вугілля і сталі». Втім, це повністю відбивало суть того, заради чого об’єдналися в єдину структуру шість європейських держав: створення загального ринку вугілля і сталі. І тільки 1992 року в Маастріхті було підписано Угоду про Європейський Союз. А в проміжку між цими двома датами ЄС устиг побувати також Європейським економічним співтовариством і просто Європейським співтовариством. Перейменування Євросоюзу показове, тому що воно відбувалося на тих етапах розвитку організації, коли змінювалися саме її завдання та цілі, що сьогодні, власне, відбувається і в НАТО.

Україна також встигла взяти участь у процесі перейменування організації, в якій вона претендує на певне лідерство: 2006 року на саміті в Києві ГУАМ було перейменовано в Організацію за демократію та економічний розвиток. Нова довга назва не прижилася, і досі напівмертве інтеграційне об’єднання називають за інерцією просто ГУАМ. Цей приклад демонструє: найкраще сприймаються короткі «імена» або абревіатури.

Що втрачає НАТО?

Змінивши свою назву, НАТО навряд чи щось втратить. Чи стане, приміром, воно менш популярним у своїх країнах-членах? Швидше за все, ні. Хоча б із тієї простої причини, що їх практично мало турбують такі нюанси міжнародної політики. Так, наприклад, 1999 року (саме напередодні вступу в альянс Угорщини, Польщі, Чехії) одна з американських газет провела опитування серед співвітчизників. Запитання звучало так: «Чи знаєте ви, що таке НАТО?» Більшість американців із запропонованих варіантів вибрали назву: Північноамериканська організація вантажних перевезень — North American Trucking Organization. Є великі сумніви, що відтоді у США щось змінилося: навряд чи хтось усі ці роки проводив натовський лікнеп серед американців.

Чи стане НАТО менш ефективним, отримавши нове ім’я? Навряд, оскільки все залежить не від назви, а від змісту, закладеного в нову Стратегічну концепцію альянсу. Вже сьогодні самі представники країн-членів говорять про два НАТО: старе й нове. Тобто альянс, у який вступили наші західні сусіди з Центрально-Східної Європи, підсвідомо класифікується як якась інша організація під тим самим ім’ям. Правда, в самих нових членів НАТО такий поділ не завжди викликає захоплення: їм більше подобається НАТО, в якому вони могли б комфортно почуватися на випадок, скажімо, агресії з боку Росії, а не в якому обговорюється її можливий вступ.

Для жителів цих країн (як, утім, і для багатьох українських прибічників альянсу) НАТО — певний бренд, пов’язаний насамперед зі старим формуванням, із яким, можливо, не так просто буде розпрощатися. Але українські євроатлантисти самі повинні відповісти на запитання, що для них важливіше: щоб Україна вступила в НАТО під іншою назвою — чи щоб євроатлантичний процес блокувався ще роками лише тому, що населенню зручно жити зі старими й новими міфами про НАТО, а політики не мають ні бажання, ні часу з цими міфами боротися.
Перейменування напевно ускладнить і завдання російського керівництва з «недопущення» розширення альянсу: лякати населення своєї та сусідніх держав оновленим НАТО під іншим ім’ям буде складніше. Навіть якщо відомі керівники РФ та їхні шанувальники в Україні і почнуть говорити про те, що насправді це вовк в овечій шкірі…

Що ж стосується самого НАТО, то ідея з перейменуванням, за наявною інформацією, не обговорювалася на офіційному рівні представниками країн–членів альянсу. Проте автори цих рядків уже мали нагоду обговорювати її з експертами з країн — членів НАТО і країн — кандидатів на вступ. Думки звучали різні, але більшість їх зводилася до того, що нічого страшного в такому «ребрендингу» альянсу немає.

Як його назвати?

Але як перейменувати НАТО? На наш погляд, для того, щоб вибрати найбільш ємну й відповідну назву для оновленого альянсу, країни — члени НАТО мають відповісти на низку запитань, які безпосередньо стосуються нових завдань та цілей організації.

Наприклад: чи НАТО й надалі планує врегульовувати конфлікти поза євроатлантичним радіусом дії, чи воєнну операцію в Афганістані слід розглядати виключно як одноразове «географічне відхилення»? Чи вважають у НАТО, що воно повинне об’єднувати країни, які сповідують демократичні цінності? Чи припускають країни — члени НАТО членство Росії в ньому? А якщо так, то йдеться про повноцінне членство чи, як доводилося чути напередодні у штаб-квартирі альянсу в Брюсселі, про часткове (тільки, наприклад, у політичній структурі організації)? Яким чином може бути змінена горезвісна 5 стаття НАТО?
Звичайно, якщо перейменування НАТО видасться країнам — членам альянсу зайвим доповненням до нової Стратегічної концепції, можливо, тоді українському керівництву слід замислитися над тим, аби, принаймні на офіційному рівні, в нашій країні вживався український варіант повної назви структури —
Організація Північноатлантичного договору чи її спрощений варіант — Північноатлантичний альянс. Адже головне — вступити в альянс, а не десятиліттями говорити про такий вступ, чи не так?