Публікації

Блог Сергія Солодкого, першого заступника директора ІСП, в газеті “День”Головний висновок нашого соціологічного опитування полягає в тому, що Україна повертається в світобачення пересічних європейців.\
Україна завжди була на політичній географічній карті Європи. Але про неї здебільшого знали люди, які приймали рішення в Європейському Союзі. Але вони не завжди це враховували при проведенні своєї політики, оскільки Україна була маловідомою для їхніх виборців.

Наше соціологічне опитування показує, що Україна повертається на мисленнєву, сприйняттєву карту мешканців Євросоюзу. Вона так би мовити вийшла із «сліпої зони».

Можливо, на цьому етапі образ України носить поки що негативний характер. Але нам не варто ображатися на подібні сприйняття, позаяк це все одно, що ображатися на дзеркало.

Головні асоціації мешканців країн ЄС, пов’язані з Україною – війна, Росія, бідність. У деяких країнах існують винятки. Приміром, у Польщі в трійку асоціацій з Україною входить Львів. У німців наша країна асоціюється з братами Кличками. У Швеції – з синьо-жовтим прапором, що очевидно пов’язано зі спільними кольорами стягів обох країн.

Наше опитування якраз показало, що у мешканців ЄС потенційно є прихильне ставлення до України. Українцям потрібно поєднати це з реальним сприйняттям про них. Звичайно, багато залежить і від того, наскільки ми зможемо перейти від етапу обіцянок/мрій до етапу справжніх реформ, який змусить пересічних європейців пов’язати нас із «успішними історіями».
Опитування ми проводили в два етапи. Перше стосувалося сприйняття України в цілому. Інше питання торкалося аргументів «за» і «проти» членства України в Євросоюзі. Ми також запитали: як у ЄС бачать конфлікт між Україною та Росією. На жаль, саме опитування показало, можливо, і не зовсім бажаний результат для України. Мешканці різних країн ЄС обирали твердження, які можуть нам видаватися доволі суперечливими.

Найбільша кількість респондентів повністю або частково погодилася з тим, що в Україні відбувається збройний конфлікт, інспірований Росією. Більше за всіх це підтримали поляки – 75%. Найменше так вважають французи (46%) і британці (49%).

Але, на жаль, значна кількість мешканців ЄС (53%) оцінили події в Україні як «громадянську війну». У Німеччині так думає 61%. Однак можна також побачити, що ті ж самі люди сприймають події в Україні як «війна між Україною та Росією», і ж самі респонденти називають це «громадянською війною», відповідаючи на інше питання. Це свідчить про те, що Росія своєю пропагандистською машиною частково змогла нав’язати власний дискурс, внести сум’яття в голову європейців, оскільки вони не можуть чітко та критично оцінити події навколо України.

Частково винна і сама Україна, коли обрала доволі евфеміністичний підхід; європейці могли просто заплутатися, коли офіційний рівень, з одного боку, говорить про «антитерористичну операцію», а з іншого, про «пряму агресію», «війну між Україною та Росією».

Утім, хоча «гібридність» і проникла в голови європейців, усіх обдурити не вдалося. Більшість громадян ЄС все одно вважає, що цей конфлікт був інспірований Росією. Найважливіше: серед європейців не прижилися і пропагандистські штампи Росії про «популярність» фашистських і нацистських ідей в Україні та «хунту» на чолі її. Поразка російської пропаганди в цьому сенсі мала би надихати українців.

Під час презентації ми закликали експертів, дипломатів зосередитися над питанні: як далі вести себе українцям, щоб побороти російську пропаганду, на яку Москва витрачає сотні мільйонів доларів? Один із висновків: Україна має говорити правду якомога голосніше на всіх майданчиках і всіма можливими способами: і офіційними, і неурядовими.

Для нашого Інституту вкрай важливо, щоб Україною «займалися» не лише європейські політики; важливо, щоб пересічні європейці зрозуміли, чому Україна сьогодні – оплот безпеки на континенті. Коли це зрозуміють пересічні громадяни ЄС, то політики будуть змушені рахуватися з їхніми настроями.

Наразі ми знаходимося лише на початковому етапі такої роботи, але мусимо визнати: прорив є. Так само з’явився інтерес до обговорення України. Тепер питання полягає в тому, наскільки ми самі можемо запропонувати сильні аргументи нашим партнерам-європейцям, щоб повністю повернутися в європейську родину. На жаль, таких ініціатив в Україні досі небагато. Зусилля «Дня», який доносить правду про Україну іноземцям через англомовний випуск газети, через власні книжки, в цьому контексті надкорисні. Чим більше таких кампаній – тим менше шансів у «русского міра» інфікувати європейців дезінформаційним вірусом.

До речі, при відвідуванні книгарень в різних країнах світу, дуже нечасто доводилося бачити книжки, присвячені не тільки Україні, а нашому регіоні взагалі. Під час нещодавнього перебування в Берліні, я зайшов до однієї з найбільших книгарень на Фрідріхштрасе. Вирішив відшукати там бодай кілька книжок, присвячених Східній Європі… Яке було моє здивування, що окрім полиці з книгами про Східну Європу, я знайшов окрему полицю, присвячену Україні. Там було багато цікавих, свіжих книжок. На жаль, поряд була поличка з книгами про Росію, не менша за розмірами. Але треба визнати, що Росія була в фокусі уваги і раніше, а от полички з книгами, присвяченими Україні, почали з’являтися відносно недавно. Найважливіше – ці книжки були написані самими німцями. Раніше ці автори займалися Росією, але в останні роки перепрофілювалися – із совєтологів та русологів вони стали українологами. І цей тренд особливо цікавий, бо показує нехай і повільну, але важливу перемогу правди про Україну.

Чим інтенсивніше ми будемо діяти на комунікаційному напрямку, чим сильнішими будуть наші аргументи для закордонної аудиторії, тим швидше ми опинимося у себе вдома – у Європі у всіх відношеннях.