Публікації

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони Гетьманчук60% українців не схвалюють призначення Юрія Луценка генпрокурором.\
А от одна з речей, яка мене щиро здивувала останніми тижнями в спілкуванні з низкою західних партнерів України (якщо не сказати шокувала) – це якраз їхній спокій і навіть обережний оптимізм з приводу Луценка-генпрокурора. Спочатку, у мене було враження, що це суб’єктивна думка конкретного дипломата. А слова представників БПП, що взагалі-то навіть такі прискіпливі до реформи Генпрокуратури особи як віце-президент Байден схвалили призначення Луценка генпрокурором, як спроба видати бажане за дійсне.

Яким же було здивування, коли виявилось, що в принципі всі дійсно спокійно проковтнули і готові допомагати новому генпрокурору. Так, кажуть знаючі люди, спочатку у Вашингтоні ідея з Луценком не сподобалась. Начебто Байден чітко дав зрозуміти Порошенку, що політика взагалі не треба на цю посаду. Але коли з Києва почали переконувати, що серед прокурорів ситуація взагалі патова і нема дійсно з кого вибирати, там з цією думкою змирились. Інша справа, чому не можна було вибрати просто професійну людину з юридичною освітою? Але тут, впевнена, у Петра Олексійовича теж знайшлись серйозні пояснення.

Так чи інакше, Порошенку реально вдалось зробити неймовірне: переконати західний світ, що людина без жодної юридичної освіти може зайняти ключовий пост в ієрархії Генпрокуратури). Луценко вже не один раз говорив із західним партнерами, як він бачить реформу прокуратури. І хоча його співрозмовники самі визнають, що горизонти його реформування з кожною наступною зустріччю звужувалися, але в цілому їх начебто все влаштовує. Посол США на нашій конференції “Україна-ЄС” тиждень тому, користуючись присутністю серед учасників в залі Ірини Луценко, навіть публічно зробив комплімент новому генпрокурору (виступ Посла Пайєтта англійською мовою). Сказав, що Юрій Луценко запропонував найбільш вичерпне визначення того, що права людини для всіх громадян означають в Україні.

Звісно, можна було б припустити, що на Заході вже просто опустили руки, і готові працювати з тим, хто є. Однак розмови з тамтешніми дипломатами свідчать про те, що вони все ще вірять, шо реформи можливі і готові відстоювати вже зроблені інвестиції та інвестувати нові. Саме тому на підмогу Луценку, як вже відомо, американці готові надати американського радника українського походження Богдана Вітвіцького. Однак є підстави вважати, що Луценка він цілком влаштовує, навіть якщо сидітиме поруч з ним в сусідньому кабінеті. Бо тут якраз важливо, щоб не вийшло як з радниками НАТО при Міноборони колись, що в приміщення вищеназваної відомства вони могли зайти лише з екскортом і вели їх наче шпигунів, а не союзників.

Що ж, схоже на те, що бачення українців та бачення Заходу знову розходяться на конкретні персоналії, як було у випадку з Арсенієм Яценюком, коли західні партнери лише здивовано знизували плечима у відповідь на прокльони в бік Яценюка з боку українського суспільства, зокрема й громадянського, та частини політикуму. До речі, Гройсману, на відміну від його попередника Яценюка, пощастило: на фоні суперечливого призначення Луценка, його власне виглядає збоку майже як безперечне.

Схоже на те, що умовний поділ украінського уряду та політикуму на “реформаторів” та “корупціонерів” у підходах західної публіки починає розмиватись. “Реформатори” не завжди могли запропонувати щось суттєвіше, аніж гучні слова про те, що “ми робимо реформи”, а їхній рівень компетентності інколи вимірюється рівнем їхніх комунікаційних спроможностей. А “корупціонери” не завжди виявлялися корупціонерами. Одним словом, замість того, щоб “стару Україну” витісняти “новою Украіною”, “старій Україні” дали ще один шанс інтегруватись в “нову Україну”. І добре, що хоч так. Було б гірше, якби “Новій Україні” дозволили інтегруватись у “стару”, що, будемо відвертими, місцями теж відбувається.

Ну і нарешті: з таким даром переконання, як у Порошенка, я спокійна за міжнародні позиції України. Якщо Порошенку вдалось переконати, що його ледве не найближчий політичний союзник і – головне- людина навіть без базової юридичної освіти може очолювати Генеральну прокуратуру на етапі її запланованого докорінного реформування, він зможе переконати західних партнерів і в питаннях, важливих для інтересів України. Треба лише допомогти йому якось захотіти переконати.

А щодо Луценка, як, до речі, і Гройсмана чарівний дар переконання буде дійсним протягом перших 100 днів, коли вони або продемонструють хоча б щось в практиці, або дискредитують і себе, і президента, і Україну.