Публікації

— Усе виглядає так, що в Москві та Києві різне бачення щодо того, якою мірою зобов’язуючим у юридичному плані мав бути цей документ. Мені здається, що українська сторона, зокрема Президент України, намагалася і далі грати у гру «Перехитри Путіна». Тобто підписати не зобов’язуючий документ, а такий, який би потім давав главі держави поле для відступу та маневру, зокрема з Європейським Союзом. І особливо важливо було це зробити після Харківських домовленостей, коли вже одного разу Путін, по суті, перехитрив українську владу, запропонувавши знижку, яка фактично виявилася фіктивною. Путін теж розуміє, що йому потрібні не просто декларації і слова, а юридично зобов’язуючий документ, який би допоміг зробити європейський курс України неактуальним остаточно.

— Чи можна сприймати намагання Януковича та його команди приєднатися до деяких положень Митного союзу як відмову від європейського курсу?

— Гадаю, що особисто для Януковича і найближчого до нього оточення на сьогодні є пріоритетом все-таки домовитися з Росією щодо газу, але при цьому вкотре не потрапити в капкан, зокрема політичний і геополітичний, ніж підписання Угоди про асоціацію. А вже потім — вирішити ситуацію з Євросоюзом. Тобто розв’язувати проблеми в мірі їхнього виникнення, оскільки з боку ЄС є деякий люфт часу на виконання вказаних умов. І якщо угоду буде підписано, то, найімовірніше, на Вільнюському саміті. Але не треба забувати, що за всю історію України лідери держави, які намагалися це зробити — перехитрити російських керівників, закінчували дуже погано.

— Чи є виправданим сподівання української влади приєднатися до певних положень цього союзу? Як зізнаються деякі українські гендиректори, Росія вимагає спершу інтеграції в Митний союз, а потім — співпрацю з багатьох проектів, зокрема зі спільного виробництва Ан-70.

— Я вважаю, що в деяких представників влади є ілюзія, що Митний союз — це економіка. Принаймні вони намагаються донести цей міф до населення, що це виключно економіка, що ми виходитимемо тільки з наших економічних міркувань. Але проблема в тому, що Росія розглядає Митний союз абсолютно по-іншому. І для неї економіка не є пріоритетом.

— Народний депутат від Партії регіонів Леонід Кожара заявив у коментарі щодо скасованої зустрічі Януковича і Путіна, що Україна не може бути членом Митного союзу. Тож виходить, регіонали проти вступу в цей союз…

— Мова йде про те, щоб зробити вигляд, що ми вступаємо в Митний союз і водночас не хочемо туди вступити. Але я думаю, що Путін як розумний політик не дасть себе перехитрити чи обманути. Зрозуміло, що Митний союз — це не вступ за одну ніч, а довгий процес. І я гадаю, що українські керівники хочуть зробити так, щоб цей процес був довгим і нудним і щоб на якомусь із його етапів вони з нього зістрибнули, якщо він їх не влаштовуватиме, якщо їм буде в певний момент вигідніше рухатися в іншому напрямку. Але я думаю, що Путін робитиме все для того, щоб усі ці етапи членства в Митному союзі Україна пройшла. Тому, власне, на мою думку, і зірвано цей візит. Путін хоче мати гарантії, щоб на кожному з етапів вступу в МС не відбулося чергового реверсу з боку України.

— В інтерв’ю індійській провідній газеті The Hindi Янукович сказав: «Наразі ми гармонізуємо наше законодавство, правила та регулятивні норми з відповідними нормами Митного союзу. Це довга дорога, але якщо ми цього не зробимо, то наші виробники зазнаватимуть дискримінації і втратять цей ринок. Час покаже, чи далеко ми зайдемо в інтеграції з Митним союзом». Як би ви прокоментували цю цитату?

— Гадаю, що насправді інтереси Януковича та його найближчого оточення — це мати якнайменше зовнішніх зобов’язань і якнайбільше їхніх внутрішніх прав. Це інтерв’ю лише підтверджує: Янукович сам розуміє, що це справді довгий процес. А там, де довгий процес, є можливість пограти, як це було з підписанням Харківських угод щодо Чорноморського флоту. Тому що знижка на газ уже мала бути сьогодні, продовження терміну можливе і за інших президентів. Це довгий процес. Тому, на мою думку, тут теж є відчуття: головне — добитися знижки на газ сьогодні, а інтеграція в Митний союз — це дуже довгий процес, який можна буде потім зірвати чи власноруч, чи руками наступного президента. Це вже нікого не цікавить. Бо в нашого керівництва немає схильності думати на перспективу.

— Можливо, проблема в тому, що влада не розуміє, що таке національна безпека України в сучасних умовах. Чи зарадить цьому започаткування Інститутом світової політики Стратегічного дискусійного клубу?

— Ми зрозуміли, що тему безпеки не обговорюють як таку. Її вважають темою, про яку говорять експерти. І тому в суспільстві поширюються такі міфи, що Україні та її суверенітету нічого не загрожує. Чому ми маємо говорити про якусь інтеграцію в НАТО чи пошук якоїсь оптимальної моделі гарантування безпеки, якщо нам нічого не загрожує? І ми хочемо говорити про те, що є певні загрози, певні виклики. Для нас це важливо. Ми започаткували Стратегічні дискусії тому, що тема безпеки пов’язана із зовнішньополітичним і цивілізаційним вибором. Одна справа, якщо ми зробимо ставку на Європейський Союз і тоді так чи інакше в безпековому плані рівнятимемося на європейські країни, на їхню модель забезпечення безпеки. Тож тему НАТО рано чи пізно могло бути реанімовано.

Але якщо ми рівнятимемося на Митний союз, то не тільки інтеграція в НАТО, а навіть співпраця з Альянсом може виявитися під великим питанням. Тому що Росія дуже відстежує це і вкрай несхвально сприймає навіть співпрацю з НАТО. Гадаю, що тоді оживатиме тема ОДКБ. Тобто нині дуже важливим є не лише те, який вибір зробить Україна в зовнішньополітичному плані, а й те, яку вибере модель держави і модель розвитку держави, а також безпекову модель. Тому це все взаємопов’язано, і сьогодні настав критичний момент у розвитку України, коли потрібно ці теми порушувати й оживлювати.
Микола СІРУК, «День»