Публікації

Стаття старшого аналітика ІСП Леоніда Літри в щотижневику “Дзеркало тижня”Останнім часом питання Придністров’я в українському суспільстві порушується досить часто. По-перше, дискусія ведеться в контексті наступу Росії в Україні, у результаті якого може бути прокладено коридор до Придністров’я і окуповано всю Південно-Східну Україну. По-друге, обговорюється можливість перетворення окупованого Донбасу на “друге Придністров’я”. Сьогодні ж дебати про Придністров’я точаться переважно у зв’язку з можливою загрозою для України — потенційним відкриттям другого фронту на Південному Заході.\
Тираспольська адміністрація і “дугіністи” завжди розглядали Придністров’я як військово-стратегічний форпост Російської Федерації. Тим часом “форпост” опинився у складній ситуації. Як і у випадку з Донбасом 2014 р., місцеві лідери невизнаної республіки на початку 1990-х обіцяли, що Придністров’я стане Швейцарією, однак реальність виявилася ближчою до Сомалі. Агресія Росії проти України підірвала статус-кво у регіоні, і напруженість відчувається більше, ніж будь-коли.

Економічна ситуація у Придністров’ї з 70-відсотковим дефіцитом бюджету є, м’яко кажучи, нестабільною. Регіон спорожнів: щонайменше половина з 700 тис. людей, що проживали тут на початку 1990-х, виїхала, а з тих, хто залишився, приблизно 60% — пенсіонери. Економічні проблеми дедалі більше даються взнаки: соціальні пільги й виплати скасовано, у тому числі безоплатний проїзд для пенсіонерів у громадському транспорті, а більшість співробітників державних підприємств працюють неповний робочий день. Росія, яка спонсорує регіон безплатним газом, здійснює більшість платежів, дає гроші на надбавки до пенсій, соціальні допомоги тощо.

Загалом Росія щорічно витрачає на Придністров’я щонайменше близько 1 млрд дол. А тепер уявіть, що Росія оплачуватиме ще й рахунки окупованої території Донбасу, населення якого майже в 10 разів більше. 10 млрд дол. знадобиться тільки для того, щоб зберегти мінімальні стандарти життя, не кажучи вже про розвиток регіону.

На тлі економічних і геополітичних змін у регіоні Тираспольська адміністрація вживає дедалі жорсткіших заходів. Президент Придністров’я Євген Шевчук під виглядом боротьби з екстремізмом придушує будь-яку опозицію і концентрує всю владу у своїх руках. Крім того, цього тижня він підписав указ, що означає фактично ізоляцію області. Так, громадяни інших країн зможуть в’їхати у Придністров’я тільки за запрошенням, а віза буде платною (втім, МЗС Придністров’я наголосило, що режим в’їзду для українських і молдовських громадян залишиться колишнім). Російський бізнес теж залишає регіон. Останнім важливим сигналом стало рішення російського мільярдера Алішера Усманова продати молдовський металургійний завод та інший свій бізнес у регіоні.

Близько тижня тому в одному з російських ЗМІ, наближених до Кремля, з’явилася стаття, в якій ішлося про те, що Росія відмовилася надати Придністров’ю 100 млн дол. Причина нібито в тому, що Москва незадоволена тим, як витрачаються її гроші, зокрема, у статті нагадали про чартерні рейси Шевчука до ЄС. Але, крім цього, позначилися й економічні проблеми в самій Росії. Це не вперше, коли РФ відмовляє регіону у фінансовій підтримці. Принаймні двічі публічно діставав відмову колишній лідер Ігор Смірнов.

У Придністров’ї розуміють, що український фактор і результат російсько-українського конфлікту матиме вирішальне значення для їхнього існування. Сьогодні регіон і його політичне керівництво залежать від України і Молдови. Оскільки Україна закрила доступ придністровським лідерам на свою територію, у них залишилися тільки одні ворота у світ — Кишинівський аеропорт.

Нині придністровська влада повторює російські меседжі й активно поширює дезінформацію про українські події. Україну зображують у Придністров’ї як загрозу й потенційного агресора, і тільки завдяки російській військовій присутності, повідомляють тамтешні ЗМІ, вдається втримувати мир у регіоні. Позиціювання України як ворога посилюється тим, що придністровці говорять про блокаду регіону, яка спричиняє серйозні економічні проблеми. Проте це видається дешевим політичним піаром, мета якого — спаплюжити Україну і Молдову, бо в 2014 р. т.зв. придністровська митниця регулярно звітувала про збільшення експорту, і якби блокада справді існувала, це було б просто неможливо.

З іншого боку, багато українців, особливо в Одесі, переймаються тим, наскільки ймовірною є атака Придністров’я на Україну, маючи на увазі, що Росія може використати близько 1,5 тис. російських солдатів і до 12 тис. придністровських. Питання справді важливе, і видно, що Київ ставиться до нього теж серйозно, зважаючи на нещодавнє розгортання солдатів по придністровському периметру українсько-молдовського кордону. Проте напад Придністров’я здається поки що малоймовірним, оскільки це означатиме великі неприємності для існування самопроголошеної республіки.

Очевидно, єдиний сценарій, за якого Придністров’я буде залучено у воєнному сенсі, — це відрита великомасштабна війна Росії проти України. Але є серйозні сумніви в тому, що де-факто влада регіону хоче брати участь у якихось воєнних операціях, особливо бачачи страшні кадри з Донбасу. Вони краще витратять свій час на відпочинок у Європі чи на Мальдівах, ніж братимуть участь у якомусь активному конфлікті. Втім, хто платить, той і замовляє музику. І якщо Росія накаже, в Тирасполя просто не залишиться вибору. Показово, що ті, кому нема чого втрачати і ще перебувають на російській службі, як-от Володимир Антюфєєв і Олександр Караман, уже взяли участь у проекті “Новоросія”…

Незважаючи на агресивну пропаганду про входження Придністров’я в Євразійський економічний союз, його експорт орієнтований на інші регіони: насамперед Молдову (Правий берег — 40%), ЄС (35%) і тільки 15% на Росію. Тому з погляду економічної доцільності сповзання Придністров’я до союзу під керівництвом Росії незрозуміле. Обстановка може погіршитися через виникнення нової економічної ситуації.

З 1 вересня 2014 р. Молдова розпочала імплементацію положень Угоди про зону вільної торгівлі (ЗВТ) з ЄС. (Україна також починає цей процес із 1 січня 2016 р.). Придністров’ю пропонували брати участь, але його представники лише були присутні на переговорах щодо ЗВТ між Молдовою і Європейським Союзом. Пропозицію Тирасполя підписати окрему угоду з ЄС було відхилено зі зрозумілих причин. Але поступку ЄС — надання автономних торговельних преференцій — було продовжено до кінця 2015 р. Якщо Придністров’я ухвалює рішення не приєднуватися до Угоди про асоціацію ЄС—Молдова в частині ЗВТ, воно втратить економічні преференції з Євросоюзом, що ще погіршить економічну ситуацію в регіоні. Нова торгово-економічна реальність у комбінації із зусиллями України, Молдови і EUBAM у боротьбі з контрабандою в/з Придністров’я істотно погіршить здатність регіону витримати економічні труднощі.

Громадська думка у Придністров’ї розділилася, але рівень невдоволення у придністровському регіоні зростає. Причина цього — не тільки погіршення економічної ситуації, а й розповзання по невизнаній республіці чуток про те, що “Республіка Молдова і Україна готуються окупувати Придністров’я”. У Кишиневі громадська думка стосовно регіону теж розділилася. Влада Молдови обережна й поміркована, оскільки розуміє, що найближчим часом можливе зближення між ними. Москва також послала кілька сигналів, які послаблюють позиції Придністров’я.

Очільник МЗС Росії Лавров заявив у жовтні 2014 р.: якщо Молдова втратить суверенітет або змінить свій статус з нейтрального на блоковий, то Придністров’я має право вирішувати своє майбутнє самостійно. Іншими словами, самовизначення не залежить від самого Придністров’я, як стверджує Тирасполь, але залежить від чинників, не пов’язаних із самопроголошеною республікою. Це підтверджує, що Придністров’я є просто інструментом Москви для втримання Молдови, те саме планується зробити і з Донбасом, щоб контролювати Україну. Зовсім нещодавно заступник очільника МЗС РФ Григорій Карасін заявив, що Придністров’я має стати районом з особливим статусом у складі унітарної Молдови.

У принципі, подібні заяви не нові, але в нинішній ситуації це породжує різні страхи й припущення. Перше, що спадає на думку, — можливо, Росія запропонує Заходу визнати Крим у складі Росії в обмін на реінтеграцію Придністров’я з Молдовою. Ідея, скажемо, не нова, зважаючи на те, що в 2008 р., після російсько-грузинської війни, Москва демонструвала бажання співробітничати із Заходом щодо Придністров’я. Між Німеччиною і Росією було навіть підписано меморандум у Мезебергу. Але Захід заперечував домовленість і просив Москву, щоб та довела свою готовність до співробітництва на ділі, а не на словах. Після Будапештського меморандуму ми знаємо, чого варті для Росії документи. Тому ідея обміну Криму на Придністров’я навряд чи актуальна.

Більш реалістичним видасться сценарій, згідно з яким Росія погодиться на реінтеграцію Молдови заради отримання контролю над усією країною. Рівень проєвропейської і проросійської підтримки серед громадян Молдови майже однаковий. Та оскільки серед населення зростає невдоволення правлячою корумпованою коаліцією, що називає себе проєвропейською, підтримка європейської інтеграції знижується. Таким чином, у реінтегрованій країні Росія може мати серйозну підтримку, що забезпечить їй повний контроль над політичним керівництвом Молдови і призведе до зміни зовнішньополітичного курсу.

Київ мусить постійно тримати руку на пульсі подій у Придністровському регіоні й підтримувати тісне співробітництво з владою в Кишиневі. Його центральними елементами можуть стати: торговельно-економічне співробітництво, у тому числі й при реалізації Угоди про ЗВТ, реформа миротворчої місії в цивільну місію з міжнародним мандатом і боротьба з контрабандою через придністровський периметр. Оскільки в середньостроковій перспективі вирішення придністровського конфлікту є, і воно має бути мирним.