Публікації

Стаття заступника директора Інституту світової політики Сергія Солодкого для «ДЗЕРКАЛА ТИЖНЯ»Між Японією і Росією розгорівся жорсткий дипломатичний скандал. Російський президент Дмитро Медведєв відвідав острів Кунашир, навколо якого понад півстоліття між Токіо і Москвою точиться суперечка. Щось схоже Україна переживала з Росією сім років тому, коли спалахнула так звана тузлинська криза.\
Скандал вибухнув ще до поїздки Медведєва на Кунашир. Японський уряд висловив своє занепокоєння у зв’язку з таким наміром кремлівського господаря, проте на російську сторону попередження Токіо не справило враження. Глава зовнішньополітичного відомства РФ Сергій Лавров досить грубо відповів на запитання японського журналіста, чи не хвилюють його можливі наслідки такої поїздки: «Як я можу хвилюватися, що президент регулярно відвідує якісь регіони Росії, які він хоче відвідати?». Хоча навряд чи в Росії не прораховували ефекту від свого заходу. Досі жоден із російських керівників не наважувався відвідувати острови, стосовно яких із Токіо триває півстолітня суперечка. Йдеться, зокрема, окрім Кунашира, про острови Ітуруп, Шикотан і гряду Хабомаї.

Історія японо-російського конфлікту має досить давнє коріння. За півтора століття дві країни укладали різні договори, перетасовуючи контроль над суміжними островами на користь то однієї, то іншої сторони. Курильські острови і острів Сахалін почергово, починаючи з 1855 року (так званий Симодський трактат), відходили то до Японії, то до Росії, а пізніше — до СРСР. Проте це «перетасовування» ніколи не стосувалося чотирьох вищезазначених островів. Радянський Союз в останній місяць Другої світової війни просто окупував їх без жодних історичних, юридичних підстав. Природно, що Японія всі повоєнні роки намагалася ці острови повернути. Саме тому між двома країнами досі не укладено мирного договору.

Чому ж російське керівництво раптом вирішило повести себе так виклично у делікатному питанні? Одна з відповідей може критися в недавньому візиті російського президента до Китаю. Схоже, саме після спілкування з китайським керівництвом Дмитро Медведєв запалився ідеєю продемонструвати японцям свою могутність. Деякі події свідчать, що японське питання фігурувало на китайсько-російських переговорах. Тим більше що на початку вересня територіальна суперечка вийшла на поверхню і у відносинах Токіо з Пекіном.

Сьомого вересня поблизу островів Сенкаку японські катери берегової охорони затримали рибальський траулер КНР. Японська сторона стверджує, що траулер, намагаючись увійти в нейтральні води, здійснював небезпечні маневри, що двічі призвело до зіткнень із японськими суднами. Реакція Китаю на затримання не забарилася: для пояснень пізно вночі було викликано в уряд японського посла, посипалися погрози, Пекін задіяв важелі економічного тиску. Зараз скандал начебто пішов на спад, але він мав внутрішньополітичний вплив на позиції японського уряду. Опозиція звинуватила прем’єр-міністра Наото Кана в зовнішньополітичній слабкості. Японська газета «Санкей» повідомляє про зниження рейтингу глави уряду з 48,5% (минулий місяць) до 36,4% (тепер). У Росії, очевидно, китайсько-японський скандал, як і його вплив на позиції японського уряду, не залишився непоміченим.

У чому схожість кунаширського і тузлинського інцидентів? Перше: Росія користується політичною слабкістю керівництва іншої держави. Друге: російські територіальні експромти мали на меті своєрідний зондаж — як реагуватиме інша сторона. Якби українське керівництво свого часу мовчки «проковтнуло» будівництво дамби, то в питанні водної делімітації можна було давно ставити крапку — під новинами про дипломатичну перемогу Росії.

Тим часом кунаширський інцидент має викликати в Києва інтерес не тільки з погляду зовнішньополітичної ретроспективи: він оголює кілька трендів. Не виключено, що схожі підходи Росія може застосувати і до України.

По-перше, у 2003 році Кремль усе ж таки намагався відмежуватися від тузлинської кризи, вдаючи, що вся ідея з дамбою належить місцевому керівництву: мовляв, таким чином краснодарці хочуть убезпечити узбережжя від розмивів. Що стосується Японії, — Росія, навпаки, підкреслює свою зневагу до позиції партнера, все робиться демонстративно і грубо. Така лінія поведінки Росії стала особливо помітною після війни з Грузією: зовнішній світ не зміг запропонувати жодних стримуючих заходів. Більше того, Росія, фактично, була виправдана завдяки посиленню контактів із НАТО, перезавантаженню відносин із подачі американської адміністрації, оголошенню Року Франції в Росії і Року Росії у Франції. Після грузинської війни відчуття вседозволеності з боку Росії стало основою відверто принизливого ставлення до президента України Віктора Ющенка, а згодом — до її союзника Олександра Лукашенка.

По-друге, зовнішньополітичну агресію може підживлювати президентська кампанія в Росії: вибори в цій країні відбудуться 2012 року. І якщо інформація про проблеми в російському правлячому тандемі має під собою ґрунт, то в майбутньому можна очікувати ще не одного прояву дипломатичного героїзму головних претендентів на новий президентський термін. За Володимиром Путіним уже закріпився імідж політичного мачо. Не виключено, що лаври силача не дають спокою і Дмитру Медведєву.

По-третє, Росія не припиняє політику пошуку зовнішніх ворогів — із внутрішніми давно проблем немає. На собі це вже відчули Естонія, Грузія, Україна, Молдова, Польща, Білорусь, період кремлівської немилості пережили США. Тепер цей перелік звузився лише до Білорусі і Грузії. Окреме місце у списку ворогів відведено, як бачимо, і Японії. Принаймні антияпонська істерія в російських мас-медіа, а також коментарях численних російських експертів та політиків це доводить.

Очевидно, що в найближчому майбутньому японо-російський скандал поступово припиниться. Росія все ж таки не пішла на продовження конфронтації, як це було у випадку Китаю з Японією. Токіо, у свою чергу, також зацікавлений у тому, щоб навколо кунаширського інциденту пристрасті вщухли і вирішення питання знову повернулося в дипломатичні кабінети. Не виключено, що 13 — 14 листопада відбудеться зустріч російського президента і японського прем’єра в рамках саміту Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Але питання залишається відкритим: які наслідки навколокунаширський інцидент матиме для країн, до котрих Росія відчуває «корінні інтереси»?

…У 2003 році в українську (та й у російську) лексику увійшло нове слово — «тузлитися». Легалізував його на переговорах у Москві щодо тузлинського питання український прем’єр Віктор Янукович, який виступив із закликом «далі не тузлитися». Час упроваджувати нове дієслово — «кунаширитися».