Публікації

Дональд Трамп віддав наказ готуватися до зустрічі із Володимиром Путіним

Очільник Білого Дому має серйозні плани провести повноцінний саміт з керівником Кремля. Доказом цьому є активні спекуляції на тему можливого місця зустрічі лідерів США і РФ. Відразу два американських видання (The Washington Post та The New Yorker) підтвердили, що Дональд Трамп віддав наказ готуватися до зустрічі із Володимиром Путіним і зупинити його ніщо не зможе, як зазначило джерело в президентській адміністрації.

Перший повноцінний із 2010 року (!) саміт лідерів США і РФ викликає певні побоювання щодо того, чи не принесе Дональд Трамп в жертву нормалізації двосторонніх відносин з Москвою національні інтереси України? Дані побоювання підкріплюються не лише постійними заявами Дональда Трампа про необхідність для США мати нормальні відносини із РФ. Нещодавно видання Buzzfeed лише посилило такі побоювання матеріалом про тези президента США на саміті G7 в Канаді щодо логічності приналежності Криму до РФ, бо, бачте, більшість жителів там є російськомовними.

Але чи виправдані побоювання великої домовленості (grand bargain) між США і РФ за результатами можливої зустрічі президентів двох країн? Є декілька причин, які ставлять це під сумнів. По-перше, поряд із непідтвердженими повідомленнями Buzzfeed є чітка публічна заява Дональда Трампа в інтерв’ю для Fox News про те, що при нагоді він би попросив Володимира Путіна забратися з України. При цьому президент США підкріпив цю тезу заявою про те, що росіян в Україні бути не повинно. Тим самим на сьогодні в уявленні американського президента є чітке розуміння, що присутність сил РФ на території України є перешкодою для нормалізації відносин між Вашингтоном і Москвою.

Зі свого боку Володимир Путін, перебуваючи на саміті ШОС в Циндао (КНР), чітко заявив про те, що РФ готова до нормалізації відносин із США. Проте це має відбуватися на основі поступок з боку Вашингтону. Москва постійно продовжує наголошувати на цьому, виходячи з того, що саме американці винні в погіршенні відносин з 2014 року. Таким чином, маємо парадокс: Дональд Трамп чекає від Володимира Путіна поступок для нормалізації відносин, а російський лідер чекає прямо протилежного. Виходить зачароване коло, яке в такому вигляді буде важко розірвати без того, щоб якась зі сторін ввімкнула «задню».

Такі уявлення Дональда Трампа є, по суті, наслідком активної роботи з ним вищих представників його Адміністрації. Українське питання ніколи не було серед пріоритетів нинішнього глави Білого Дому. Як наслідок, він змушений покладатися в ньому на державного секретаря, міністра оборони і радника з національної безпеки. При цьому не зважаючи на зміни, які пройшли в адміністрації 45-го президента США в березні-квітні 2018 року, по питанням України в цьому трикутнику продовжує зберігатися повний консенсус. Однією з його основ є необхідність допомоги Україні в протидії РФ, невизнання факту окупації і анексії Криму, а також відмова визнати за Москвою формальну сферу впливу в країнах Східного партнерства. Такі погляди верхівки адміністрації Дональда Трампа, по суті, відображають консенсус в політичній і експертній еліті США щодо РФ, який остаточно сформувався в 2016-2017 роках на фоні спроб Кремля втрутитися в вибори американського президента. Цей консенсус виходить з того, що РФ в своїй зовнішній політиці проводить свідому політику підриву існуючого міжнародного порядку. А тому США і їх союзники мають протидіяти Кремлю по всім напрямкам. Такі ідеї знайшли відображення в ключових доктринальних документах США – Стратегії національної безпеки (грудень 2017) і Стратегії національної оборони (січень 2018).

Врешті решт не треба забувати про Акт протидії супротивникам США через санкції (CAATSA), прийнятий Конгресом і неохоче підписаний президентом в липні-серпні 2017 року. Цей закон, по суті, визначив єдино можливий розвиток подій на Донбасі: РФ повністю залишає окуповані на Сході території, Україна відновлює там свій суверенітет, і лише тоді Конгрес може дати згоду на скасування санкцій. Такий стан справ гарно відображає переговорна позиція спеціального представника США по українському питанню Курта Волкера. В своїй взаємодії з Владиславом Сурковим він чітко наголошує, що Вашингтон може організувати для Москви вихід з Донбасу «з обличчям» за допомогою миротворчої місії ООН. При цьому про фактичне збереження контролю РФ над ОРДЛО і опосередковано рештою України – так, як хотів би бачити розвиток подій Кремль – не може бути й мови. Іншого варіанту після прийняття CAATSA Дональд Трамп просто не зможе запропонувати Володимиру Путіну, навіть якби й хотів.

Кидається в очі ще один важливий момент щодо зустрічі Дональда Трампа і Володимира Путіна – часу до його можливого проведення в середині липня обмаль. В таких умовах підготувати щось насправді проривне дуже важко. Представники РФ і США припинили зустрічатися і обговорювати  проблемні питання, що стосуються стратегічної стабільності і кібербезпеки. Це дуже нагадує підготовку до проведення саміту лідерів США і КНДР в Сінгапурі, яка, по суті, почалася лише за два тижня до зустрічі. Тому переговори Володимира Путіна і Дональда Трампа в умовному Відні можуть повторити долю Сінгапурського саміту 12 червня – це буде саміт, де сам його факт проведення буде основним досягненням, а не те, що вдалося вирішити по його результатам. Не виключено, що лідери РФ і США теж підпишуть якусь формальну декларацію, де буде йтися про намір нормалізувати відносини і вирішити всі наявні протиріччя. Проте, в такому документі, швидше за все, не буде жодних практичних деталей, як цього досягти, адже на їх підготовку не залишилося часу.

Єдиною можливою сферою, де президенти США і РФ можуть досягнути певного компромісу, може стати контроль над озброєннями. Дональд Трамп і Володимир Путін можуть заявити про продовження ще на 5 років (до 2026 року) дії угоди СНО-3 по скороченню стратегічних ядерних арсеналів. Проте малоймовірно, що разом із пролонгацією СНО-3 буде також вирішено почати роботу над наступною угодою про подальше скорочення стратегічних ядерних озброєнь. Для цього РФ вимагає обмежень на розгортання систем ПРО США і перехід до багатосторонніх переговорів. Мало надій і на те, що очільники РФ і США реально зможуть просунутися в вирішенні взаємних претензій щодо виконання угоди РСМД.

Малоймовірно, що саміт лідерів Білого Дому і Кремля стане початком великого діалогу про загальну архітектуру безпеки в Європі. Але, звичайно, такого розвитку подій виключати також не можна. Тим паче про необхідність напрацювання нових правил в сфері безпеки в Європі, хоч і дуже загально, говорив Володимир Путін під час останньої телефонної лінії. Адже саме діалог в питаннях архітектури безпеки в Євроатлантичному регіоні може насправді дозволити вирішити проблему із окупованим Донбасом. Навіть РФ за найкращого сценарію не може сподіватися на реалізацію свого плану максимум – не просто визнання США сфери російського виключного впливу над такими країнами як Україна, а й створення дієвих інструментів гарантування такого впливу. На практиці це мало б відбуватися за рахунок імплементації Мінських домовленостей так, як цього би хотів би Кремль. Максимум, що можуть запропонувати РФ навіть найбільш налаштовані на вирішення протиріч американські експерти – це відмова США і ЄС від подальшої європейської і євроатлантичної інтеграції країн Східного партнерства у обмін на вирішення штучно створених РФ заморожених конфліктів для попередження такої інтеграції. Іншими словами – фіксацію нинішнього по суті статус-кво.

Такий стан речей гарно відображає реалії балансу сил між Заходом і РФ. Так, США і їх союзники не можуть змусити Кремль просто вийти з Донбасу. Але і Москва не може сподіватися на реалізацію свого вищезгаданого плану максимум. Проте повторюся: дискусії на тему архітектури безпеки Євроатлантичного регіону точно не стануть предметом першого повноцінного саміту лідерів США і РФ. Дональд Трамп і Володимир Путін лише гіпотетично можуть дати старт такому процесу після саміту.

Як наслідок, майбутні повноцінні переговори лідерів США і РФ точно не стануть місцем, де на вівтарі нормалізації відносин між двома країнами буде принесено в жертву українські національні інтереси. Навіть за найгіршого сценарію можливе лише фіксування статус-кво в регіоні паралельно із вирішенням заморожених конфліктів. Але це вже буде предметом дискусій майбутніх зустрічей. А поки що нас чекає повторення Сінгапурського саміту – буде багато пишних заяв і красивих фото, але точно не рішень, які зможуть вивести російсько-американські відносини з піке.

Заступник директора Інституту Микола Бєлєсков

Опубліковано на сайті segodnya.ua