Публікації

Іван Мединський, PhD, аналітик Інституту світової політикиУкраїна – реципієнт (отримувач) чи контрибутор (вкладник) регіональної безпеки? Останнім часом на адресу країни лунають критичні зауваження, що вона перетворюється на носія загроз, не здатного зробити належний внесок у євроатлантичну безпеку. Між тим, більш ніж очевидно: Україна за останні півтора року показала, що здатна не лишезахистити себе, але й готова поділитися цими знаннямизі своїми стратегічними партнерами. Головне завдання цього мемо – розпочати дискусію про якісно нову додану вартість України для Євроатлантики, що може доповнити вже відомі переваги (зокрема, унікальне геостратегічне розташування, високі витрати на оборону та економічний потенціал).
З моменту заснування двостороннього співробітництва на початку 1990-х Україна зарекомендувала себе як надійний партнер, що довів свою відданість цінностям і стандартам НАТО через участь у спільних військових операціях, антитерористичних місіях та реформування сектору безпеки. За останні два десятиліття Україна продемонструвала свою прихильність принципам трансатлантичної безпеки, беручи участь у широкому діапазоні операцій під егідою НАТО. Так, українські військові взяли участь у миротворчій місії в Косово (KFOR), місії ISAF в Афганістані та тренувальній місії в Іраку. Україна надала кораблі для боротьби з піратством під час операції “Океанський щит” біля берегів Сомалі та для боротьби з тероризмом в рамках операції “Активні зусилля” в Середземному морі. Вона стала першою країною, що не є членом Альянсу, яка надала свої війська для Сил реагування НАТО (NRF). Україна надала унікальні послуги в сфері повітряних перевезень, а також брала активну участь у спільних навчаннях з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Два роки конфлікту на сході України не тільки згуртували громадськість та уряд у питанні більш глибокої інтеграції в структури НАТО, але й перетворили Україну в набагато сильнішого партнера з унікальним досвідом в гібридній війні, який міг би мати вирішальне значення для покращення обороноздатності Альянсу. Додана вартість України для євроатлантичної безпеки, зокрема, полягає в наступному:
• Досвід участі в гібридній війні. Хоча термін гібридна війна викликав чималу дискусію, безсумнівним є те, що агресія Росії проти України має елементи традиційної, асиметричної, інформаційної та кібер-війни. Два роки проб і помилок у боротьбі з сепаратистськими утвореннями, вторгненням російських військ, що не мали розпізнавальних знаків, дезінформацією і кібер-атаками, дали Україні унікальний досвід, який може бути використаний у розробці стратегій для захисту потенційних об’єктів як всередині Альянсу, так і в регіоні в цілому. Відкриття в Україні Центру вивчення гібридної війни дозволило б більш ретельно досліджувати нинішній конфлікт і розробляти стратегії запобігання аналогічних ситуацій.
• Контрпропаганда. Значна частина успіху російського просування в Криму та східній Україні належить інформаційним технологіям, що спрямовані на формування підтримки серед місцевого населення напередодні та під час конфлікту. Відверта дезінформаційна кампанія, що ллється з внутрішніх та міжнародних ЗМІ Російської Федерації, призводить до вербування прихильників не тільки в конфліктних районах, а й серед громадян західних країн. Іншим аспектом успіху Росії в інформаційній війні можна вважати недоліки культурної та мовної політики українського уряду щодо своїх громадян, які зараз живуть на окупованих територіях. Проте наявний досвід реагування українських ЗМІ, громадянського суспільства і в меншій мірі уряду на російську машину пропаганди допоможе забезпечити готовність структур НАТО, таких як Центр стратегічних комунікацій, до аналогічних випадків інформаційної війни.
• Швидка військова модернізація і вплив стійкості суспільства. Україна за короткий проміжок часу реформувала свої застарілі збройні сили в мобільні та краще обладнані військові з’єднання, які більш здатні відповідати на нові загрози. Процесу модернізації неабиякою мірою сприяла активна участь громадських активістів. Фінансова допомога від діаспори та пожертви від українців у себе вдома, взаємодія між бізнесом і суспільством у сфері підтримки збройних сил, стійкість українського війська і волонтерів можуть слугувати прикладом швидкого реагування на кризу. Цей досвід може бути корисним для членів Альянсу, що межують з Росією.
• Можливості розвідки на східному кордоні та в Чорноморському регіоні. Геополітичне положення й особливі відносини з сусідами дозволяють Україні краще розуміти безпекову динаміку в регіоні Чорного моря. У той час як взаємодія в сфері цивільного контролю над сектором розвідки між НАТО та Україною почалась ще у 2006 році, нинішній конфлікт надає імпульс для переходу на новий рівень співпраці.
• Енергетична безпека. Україна залишається стратегічним партнером Альянсу у сфері енергетичної безпеки Європи. Хоча ціни на нафту і газ зменшуються, а Європа взяла курс на поновлювані джерела енергії, природні ресурси будуть, як і раніше, відігравати важливу роль в коротко- і середньостроковій перспективі. У світлі невизначеності щодо альтернативних маршрутів доставки енергії з Росії, стабільна і надійна газотранспортна система України має бути невід’ємною складовою європейської архітектури енергетичної безпеки.