Публікації

Після Бухарестського саміту минуло два місяці. Ніби небагато, і до грудневого засідання міністрів закордонних справ ще є час, та якщо врахувати, скільки дипломатичної роботи було зроблено за два місяці до бухарестської зустрічі, і скільки зараз, то виникає чимало резонних питань з приводу того, чи дійсно українська заявка на ПДЧ залишається в силі.Звісно, багато кому не до НАТО, коли в країні казна що, але грудень наближається, і дискусія з приводу ПДЧ в Брюсселі відбудеться – хочуть цього противники України в Альянсі чи ні.

Щоправда, один високопоставлений дипломат з країни-члена НАТО, прогнозуючи результат грудневої зустрічі, сказав мені днями таку річ: «Якщо ситуація в Україні буде такою, як була напередодні Бухаресту, то і відповідь буде такою, як була в Бухаресті». Коли ж я спробувала уточнити, чи не вважає він, що перед Бухарестом ситуація була ще досить непоганою, порівнюючи з сьогоднішньою, він лише, загадково усміхаючись, ствердно кивнув. Крім того, як свідчать мої натівські співрозмовники, збереження коаліції і політична стабільність – це не умова для отримання ПДЧ, як вважають деякі поважні українські політики, це річ, без якої ніхто навіть не буде серйозно обговорювати це питання. Такий собі трамплін, від якого відштовхуватимуться.

Відповідно, і переконувати головних опонентів переходу від Плану дій до Плану дій щодо членства не буде сенсу – кілька реплік міністра Штайнмайєра чи французького прем»єра Фійона ( у якого, до речі, теж конфлікт зі своїм президентом, але по-французьки коректний), про відсутність командної гри, недостатньо чітку позицію уряду, чвари між Президентом і прем»єром, що унеможливлюють скоординовані дії на євроатлантичному напрямку та замасковану інформаційну кампанію, – і ПДЧ можна буде сміливо сказати «ауфідерзейн» не те, що в грудні, а й в квітні наступного року на ювілейному саміті у милих серцю чи не кожному українцю Франції та Німеччині.

А переконувати потрібно буде вже найближчим часом не будь-кого, а Ангелу Меркель. Двадцять другого червня вона має намір відвідати Київ. Дехто з українських високопосадовців анонсував і візит Ніколя Саркозі. Більше того, на Печерських пагорбах ходили чутки, що це має бути саме спільний візит німецького та французького лідерів, які тим самим хочуть показати Україні, що їхній опір ПДЧ в Бухаресті не має нічого спільного з грою за російськими правилами. Проте, «добрі люди» з Парижу, а саме одного профільного відомства, розповіли мені, що цей візит навряд чи відбудеться до головування Франції у Євросоюзі, котре, як відомо, розпочинається 1 липня. Та й на сайті у французького президента, якщо подивитись його програму на червень місяць, зазначена тільки одна міжнародна зустріч – з Джорджем Бушем 14 червня (до речі, американський президент буде у ті ж дні відвідувати й Берлін). Отож, в Києві, здається, видають інколи бажане за дійсне.

Хоча, насправді, якщо розібратись, то спільний візит Меркель і Саркозі – ідея навряд чи адекватна з євроатлантичної точки зору. І справа не лише в тому, що фрау канцлер явно не долюблює свого французького колегу. І не тільки в тому, що в присутності Меркель Саркозі має схильність тихенько погоджуватись з тим, що каже «Ангела». Просто, вони вдвох за лічені хвилини зможуть закидати українських євроатлантистів першого ешелону такою кількістю аргументів на користь того, що до ПДЧ Україна й близько не готова, відразу стане зрозуміло: краще «працювати» з кожним окремо. Тим паче, що до кінця червня тема для предметної розмови навряд чи з»явиться: хіба що Ангелі Меркель знову, як у Бухаресті, розкажуть, що Україна шість разів проголошувала незалежність, і п»ять з них невдало.

Цікаво, що розмови про візит Меркель та Саркозі фактично збіглись в часі зі змінами, які ближчим часом відбудуться на рівні послів Німеччини та Франції в Україні. І Рейнгард Шеферс, якого під час підготовки до Бухарестського саміту деякі колеги назвали «міцним горішком» за його залізобетонну позицію в цьому питанні, і Жан Поль-Везіан швидко залишать Україну. І якщо перший поїде, за нашою інформацією, послом до Франції, то другий піде на пенсію, а його заступить нинішній керівник континентальної Європи МЗС Франції Жак Фор. Ті, хто зустрічався з ним, описують його як вкрай обережного в оцінках та формулюваннях. Чи будуть ці пертурбації на користь ПДЧ для України – поки говорити рано. Зрозуміло одне – самі по собі візити нічого не вирішать, поки в Києві не з»явиться перелік конкретних кроків, які Україна, готуючись до грудневої зустрічі, зробила після Бухарестського саміту.