Публікації

Пост в блог на “УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВДІ” директора ІСП Альони ГетьманчукЯкби арешту генерального директора російського “Уралкалія” Владислава Баумгертнера в Мінську не було, його б треба було вигадати. Так прекрасно цей арешт демонструє глибину братських відносин між Росією та своїми партнерами по Митному Союзу, так чудово ще раз показує, що Митний Союз – це не сховище від проблем з Москвою, це і їх джерело. Ну а сам бацька Лукашенко, без якого, зрозуміло, російський топ-менеджер потрапив би після зустрічі з прем’єр-міністром Білорусі на свій літак, а не в слідчий ізолятор, поки що явно претендує на звання найкращого агітатора. Проти Митного Союзу, звичайно.\
Те, що у Білорусі з Митним Союзом не все складалось від початку, знає кожен більш-менш політично підкований українець. Чи принаймні, хто хоча б час від часу заходить на You Tube, в якому неможливо було оминути прекрасний хіт Лукашенка про те, як білорусів в Митному Союзі “просто обманули”, і що аплодисментів з білоруського боку на адресу їхнього членства в МС нема.

Ще до арешту Баумгертнера між Росією та Білоруссю регулярно спалахували якщо не торгівельні війни, то їхні міні-версії. Але всі ці конфліктні ситуації не виносились в публічне поле, оскільки подібні штуки дуже пошкодили б Митному Союзу в іміджевому плані – особливо напередодні створення Євразійського Союзу. І особливо на фоні операції “Зірви Вільнюс для України”, даючи українським колегам цінний аргумент “проти” Митного Союзу, а не “за”. До того ж, як пояснив мені нещодавно мій колега, експерт Білоруського інституту стратегічних досліджень (BISS) Андрій Єлісєєв, сільськогосподарське лобі, наприклад, може собі дозволити виносити проблемні питання на високий рівень і добиватись їх вирішення, а виробники з багатьох інших секторів – не можуть. Тихенько мовчать і терплять негаразди братської дружби.

От лише деякі конкретні приклади торгівельних сутичок між Білоруссю та Росією вже після запуску Єдиного економічного простору з початку 2012 року.

1. Складнощі з участю білоруського підприємства “Белкоммунмаш” в тендері на закупку трамваїв, які оголосила влада Санкт-Петербурга.

2. “Повітряна війна” між “Белавіа” та “Аэрофлотом”

3. Обструкції з боку російських виробників молока через перевищення з боку білоруських партнерів квот на поставку молочної продукції на російський ринок і продаж її за цінами, які нижчі за ті, про які було домовлено. У цілому, сторони щорічно узгоджують об’єми поставок молочної і м’ясної продукції з Білорусі в Росію, але ці домовленості не завжди виконуються.

Білорусь теж страшно дратує, що Росія постійно домінує у процесі визначення ввізних митних ставок. Білоруси зацікавлені, щоб підняти такі ставки й захистити свого виробника від продукції, яка виробляється за межами Митного Союзу. Хоча, каже Єлісєєв, навряд чи це б врятувало не реформовану білоруську економіку, яка все частіше не витримує навіть “внутрішньої” конкуренції в межах самого ЄЕП і вимушена постійно вдаватись до протекціонізму. Так, в ЄЕК поступило вже кілька звернень російських виробників з цього приводу. Найяскравіші приклади білоруського протекціонізму – сільськогосподарська техніка та рибна продукція. Оскільки, білоруські склади завалені виробленою, але нереалізованою продукцією, навряд чи Білорусь змінить тактику й відкриє свій ринок навіть для братської Росії.

Тепер, після загострення конфронтації, російські наїзди на Білорусь викликають ще більш відверте дежавю й аналогії з нашими розборками. Російський уряд, як багато хто з вас знає, вже дав команду міністерствам і відомствам “більш інтенсивно” зайнятись питаннями ризиків ввозу в Росію сільськогосподарської продукції з Білорусі (відповідна заява віце-прем’єра Дворковича). Росіяни раптом злякались поставок продукції через Білорусь в Росію з третіх країн (це з тої ж опери, як і Путін бідкався, що через Україну хлине в Росію всякий закордонний непотріб).

Очевидно, після нових розпоряджень результати діяльності Митного Союзу будуть ще красномовнішими. Хоча, чесно кажучи, вони і так не дуже радісні. Лише дві третини продукції в рамках ЄЕП Митного Союзу підпадає під режим вільної торгівлі. Все інше – з тими чи іншими бар’єрами. За перше півріччя цього року зовнішня торгівля Росії виросла на 1,4% з країнами… Європейського Союзу, зовсім не Митного. З Митним Союзом, навпаки, впала – на 6,3%. І найцікавіше – налаштована на підписання Угоди про асоціацію Україна і член Митного Союзу Білорусь можуть похвалитись одним і тим же результатом у своїх торгівельних відносинах з росіянами – а саме -20%. І для чого платити більше, питається? Причому платити навіть не грошима, а статусом члена Митного Союзу.

На рівні населення теж особливого захоплення Митним Союзом не спостерігається. Особливо у тих, хто може собі дозволити собі купити більше, ніж набір прославленої білоруської “молочки”, але не має можливості це зробити в Білорусі – на європейські товари ціни занадто кусаються і вибір занадто обмежений. У Білорусі все відвертіше говорять про масовий відтік покупців за кордон. У минулому році КОЖЕН ТРЕТІЙ мешканець Мінська робив покупки за кордоном, зокрема в Литві й Польщі. Торгівельний центр “Акрополіс” у Вільнюсі став культовим місцем для білорусів навіть з досить невисоким рівнем доходів – таким собі новим вікном у Євросоюз. Молоді литовці, продавці в “Акрополісі”, жартують, що завдяки навалі білоруських покупців вивчили російську мову. Подібна картина спостерігається і в польському Бялистоку.

Так чи інакше, головна проблема Митного Союзу для Білорусі сьогодні в іншому: залежність цієї країни від Росії стає настільки загрозливою, що навіть у випадку гіпотетичного приходу до влади в Білорусі після Лукашенка еліти з дещо іншим баченням національних інтересів, зробити це в середньостроковій історичній перспективі буде майже нереально. В України інша ситуація, ніж була в Білорусі, коли її “вступили” в Митний Союз – у нас все ще залишається альтернативний варіант. У Лукашенка вибір на сьогодні вже зводиться не до того, як відстояти політичний та економічний суверенітет свої країни, а як відстояти та позбавити російських конкурентів останній промисловий гігант і наповнювач казни, який ще не перейшов у руки росіян – “Беларуськалий”. Причому арешт російського топ-менеджера показує, з яким відчаєм відбувається це відстоювання.