Публікації

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ”Януковичу все-таки щастить. На фоні Лукашенка він продовжує виглядати майже демократом. Чи, точніше, на фоні того, що творить білоруський президент після президентських виборів у Білорусі. Вчора, наприклад, білоруський президент публічно визнав, що особисто ініціював розгін мітингу та зачистку опозиції. Ніхто, звісно, в цьому не сумнівався, але уявіть собі, щоб якийсь український президент про таке сказав би вголос. Також – для тих, хто випав з контексту останніх білоруських подій – Лукашенко відкрито звинуватив Польщу і Німеччину у підготовці конституційного перевороту на його вотчині: мовляв, саме в цих країнах писались сценарії повалення влади в РБ, і саме ці країни переправляли опозиції на це кошти. Якщо Польщі до таких звинувачень “бацьки” не звикати (на попередніх президентських виборах, наскільки пам’ятаю, Лукашенко розповідав про польських бойовиків, які на американські гроші готували революцію в Білорусі), то Німеччина в ролі організатора “кольорової революції” на пострадянському просторі фігурує в новітній історії вперше. Деякою мірою, зробила претензію на місце США.Німців і поляків відверто шкода: саме їхні міністри Сікорські та Вестервелле відвідували Мінськ напередодні виборів та ініціювали діалог з Лукашенком єдино-зрозумілою для нього мовою – мовою готівки. Йшлось, як ви, очевидно, пам’ятаєте про 3 мільярди євро, якими ЄС допоможе Білорусі у випадку більш-менш пристойних виборів. Тобто, головні промоутери формули “залучення замість ізоляції” сьогодні є головними ворогами Білорусі. Висновок – дружба з Лукашенком виявилась такою ж неефективною, як і війна з ним. Німеччина та Польща – будемо називати речі своїми іменами – програли, ініціювавши таку дружбу. Більш правими виявились американці, які не повелись на всю цю історію з перевихованням “останнього диктатора” Європи.

Що стосується резолюції, прийнятої Європарламентом вчора з приводу білоруської ситуації, то вона була б дійсно жорсткою, якби санкції, запропоновані в ній, стосувались не Білорусі, а… України. Бо “найстрашніші” речі, які згадані в цьому документі – візові обмеження для білоруських чиновників та представників правоохоронних органів, заморожування закордонних рахунків, можливий кінець співпраці з МВФ – мають дуже сумнівний ефект у випадку Білорусі, але у ситуації з Україною могли б дійсно спрацювати, враховуючи схильність українських чинуш та політиків від бізнесу поєднувати життя в Україні з проживанням у власних маєтках де-небудь на Лазурному Березі. Чи, наприклад, їх велику схильність заробляти гроші у Росії, але зберігати в країнах ЄС – такий собі позитив багатовекторності у дії. Чи вікендові шоппінги у Парижі та Мілані. Чи круїзи на яхті по Середземномор’ю. Що ж до Білорусі, то в минулому році, як правильно зауважив у своїй аналітичній записці один, на мій погляд, з найкращих в Європі експертів з білоруських питань Балаш Ярабік, перший білоруський багатій тільки потрапив у список мільярдерів журналу “Форбс” (йдеться про Владіміра Пефтієва). Українці, як відомо, фігурують там давно – причому щонайменше в кількості п’яти осіб.

Поки що вимушена констатувати: Євросоюз – навіть у вигляді свого “найрадикальнішого” органу Європарламенту – не готовий перейти до реальних санкцій для Білорусі. І це притому, що витворяє Лукашенко після виборів. Більше того, єдиний дійсно дієвий інструмент впливу на “бацьку” навіть не згаданий у резолюції Європарламенту. Йдеться про те, щоб Євросоюз запровадив ембарго на імпорт в європейські країни нафтопродуктів з білоруських НПЗ. За оцінками експертів, саме їх продаж до країн ЄС поповнює білоруський бюджет щонайменше на 40%. Чому Євросоюз навіть не говорить про це вголос – питання відкрите.

У той же час, я б дуже рекомендувала українським стратегам ознайомитись з текстом цього документу. Він є гарним підкажчиком того, як працює логіка європейців відносно країн в “східному партнерстві”. І, як зауважив у розмові зі мною один з поважних європейських дипломатів, якщо сьогодні Євросоюз не обговорює візових санкцій щодо окремих українських чиновників чи заморожування рахунків, то завтра ситуація може швидко змінитись. Тим більше, що сьогодні у Брюсселя в плані віз є інший важель впливу: вже не відносно одного євросоюзівського співрозмовника доводилось чути, наскільки напористо українські колеги проштовхують у неформальних бесідах скасування візових обмежень… ні, не для пересічних мешканців України, а для власників службових паспортів. Дійшло до того, що перед візитами до України деяких міністрів закордонних справ країн ЄС, українські посли окремо з ними зустрічаються, аби проговорити саме це питання. Вимушена сказати, що європейців вкрай дратує подібна напористість українських колег: не тільки тому, що в ЄС прекрасно знають, кому і яким чином в Україні видаються службові паспорти, але й те, що українська влада, публічно декларуючи на благородні наміри відкрити Європу для всіх українців, насправді сьогодні дбає лише про обраних…