Публікації

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ”Останнім часом мені часто ставлять питання: “Чи так само гостро реагував би Захід, якби подібний суд йшов сьогодні над Януковичем, а не Тимошенко?”. Думаю, реагував би так само критично, але не з таким запалом. Потрібно зізнатись: у Юлі в світі є кілька козирів, яких немає у Януковича. Деякі з цих козирів не мають жодного відношення до неї персонально. Деяким – навпаки: присутнє абсолютно емоційне забарвлення.\
Спочатку про перший набір аргументів “за”. Ну, насамперед, з якого б боку дивитись на справу Тимошенко, криміналом у ній і не пахне. Те, за що її тримають і СІЗО в Україні навіть в законослухняній європейській країні на кшталт Німеччини було б гарною темою для передвиборних дебатів, але навряд чи для судового процесу і, тим більше, утримання у в’язниці.

По-друге, як би активно Янукович і Ко не розігрували в Україні Європу – з незалежними судами і непримиренним ставленням до корупції – всі, кому потрібно, на Заході знають, що незалежних судів тут просто не існує, а єдиний результат супер крутої боротьби з корупцією в Україні поки що – це збільшення хабарів. Суди для західних країн – справа дуже показова. Арешт Тимошенко майже збігся у часі з початком судового процесу над Хосні Мубараком, колишнім президентом Єгипту, який тоді якраз розпочався у Каїрі. Потрібно було тільки чути та бачити, як, захлинаючись від гордощів за єгипетську “молоду демократію”, західні коментатори розповідали на провідних світових каналах, яким чудовим індикатором позитивних змін у Єгипті є незалежний суд на Мубараком. Суд над Тимошенко теж є чудовим індикатором, але вже негативних змін в Україні, оскільки правосуддя тут, на відміну, від (хто б подумав!) Єгипту зовсім поки не торжествує.

По-третє, звинувачення Тимошенко стосується до газових угод 2009 року. Питання: як Європа може засудити підписання цих угод, якщо вони де-факто зупинили газову війну між Україною і Росією і, тим самим, відновили поставки газу до європейських споживачів? Сюжет насправді дуже простий: Європа мерзне, Путін скаженіє, Ющенко святкує, і тут з’являється Юлія Володимирівна, їде до Путіна, терпить приниження (у кулуарах довго тоді ще переказували, наскільки короткою з російського боку була розмова) і рятує Європу від холодної зими. Європейцям тоді було ВСЕ ОДНО, якою буде ціна на газ для України і яким саме чином домовляться українці з росіянами. Важливо було тільки те, аби зупинили весь цей газовий кошмар. Принаймні, за словами одного високопоставленого дипломата, президент Франції Саркозі тоді висловлювався якраз у цьому дусі. А після того, як Юля все владнала, Саркозі відразу сказав своїм підлеглим на кшталт: з Ющенком більше ніяких контактів, а Юлю запросіть з візитом до Парижа. Так, зрештою, і сталось.

А тепер про інші фактори, більш емоційні.

Як би того не хотів Янукович, громадська думка на Заході грає на Юлиному боці з часів Помаранчевої революції. Я не збираюсь казати, що всі знають чудово пам’ятають прізвище Тимошенко, але більшість моїх “непрофесійних” співрозмовників у Європі при згадці Юлі починають у повітрі над головою образно викладати косу. Багато з них пам’ятають, що вона мала якесь відношення по Помаранчевої революції, а Помаранчева революція – це позитивна асоціація. Янукович був проти Помаранчевої революції – асоціація негативна. Сказати, що зараз на Заході тільки те й роблять, що спостерігають за судовим процесом проти Тимошенко – було б неправдою. Наприклад, мені довелось спостерігати, як реагували на арешт Юлі в Італії (саме перебуваючи на території італійського готелю ваша покірна слуга і дізналась про її затримання). Коли про те, що Юлю затримали, оголосили в новинах італійського FM-радіо (до речі, лише на вісім хвилин пізніше, аніж новина про арешт Юлі з’явилась на “Українській правді”) італійці, німці, австрійці і французи продовжували томно попивати біле вино біля басейну – одним словом насолоджуватись нормальним європейським життям. Ніхто не кинувся мене розпитувати, що трапилось, і що далі буде з демократією в Україні. Але на факт залишається фактом: всі мої європейські й американські співрозмовники з числа тамтешніх полісімейкерів та інших професійних спостерігачів за Україною вважають, що при всьому бажанні адміністрації президента України сюжет, який закріпився у свідомості 90% західного населення, яке хоч трохи цікавиться міжнародною політикою загалом і Східною Європою зокрема, “переписати” вже не вдасться. Сюжет цей виглядає дуже просто: борець за демократію, ікона Помаранчевої революції, “проєвропейський” політик і просто красива жінка з білявою косою на голові сидить у в’язниці через “злого диктатора”, проросійського політика, який хоче з України зробити чи то Росію, чи то Білорусь. Кожен, хто відійде від подібного сюжету, ризикує автоматично поставити під сумнів власну відданість демократії. Це при тому, що багато західних експертів розуміють, що Юля – ніякий не символ демократії і європейського вибору України. Але найцікавіше полягає у тому, що Янукович після Помаранчевої революції так, здається, і не усвідомив, наскільки його минуле стріляє у його ж власне майбутнє. Бо те, що сьогодні робиться з Юлею, стає для нього в іміджевому плані Помаранчевою революцією-2: через якийсь час ми знову зможемо спостерігати, як минуле (тобто теперішнє сьогодні) стрілятиме у майбутнє Януковича. А хто знає, де тоді буде Янукович і чи не потребуватиме і він якої-небудь адвокаційної кампанії із Заходу?

По-друге, у всіх західних країнах цілком розуміють, що таке помста в політиці і бажання позбутись власного конкурента. Західний світ бачив багато креативних схем, як політиків з популярним рейтингом залишали кинутими і приниженими на обочині великої політики. Останній яскравий приклад – історія з Домінік Стросс-Каном. Чого не можуть там збагнути – це того, що подібні речі робляться настільки тупо і персоналізовано. І не можуть зрозуміти дивного українського бажання не просто позбутись конкурента, а знищити його дотла. Так щоб згорів, і попелу від нього не залишилось. Ну занадто це вже дика схема для цивілізованого Заходу…

Ну, і на десерт. Не будемо забувати, що Юля Тимошенко, з-поміж іншого, приваблива жінка, а європейські дипломати і політики вищого ешелону – чоловіки похилого віку. Це, звісно, не означає, що всі вони симпатизують Юлі, але є певні підстави вважати, що цей фактор все ж грає свою роль, зокрема й у певних колах Євросоюзу. Не знаю, співпадіння це чи ні, але мені особисто не доводилось бачити на захист Юлі заяви (листа, статті) жодної впливової і відомої європейської жінки, окрім, можливо, неофіційної радниці Тимошенко Ханне Северінсен. Але, зрозуміло, деякі ключові фактори, чому Захід займає саме таку позицію у справі Тимошенко, були названі на початку мого посту.