Публікації

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для «УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ»Учора, після закриття виборчих дільниць, вечеряла з одним західним спостерігачем. Питання у нього було традиційне: як нам реагувати на результати виборів? Причому реагувати так, аби і на всі виявлені порушення чітко вказати, і Україні в майбутньому не нашкодити. Я себе спіймала на думці, що подібну головоломку з вуст не одного поважного західного політика (дипломата) чую з періодичністю ледве не кожні два тижні.Причому, парадоксально, але таку лояльно-дипломатичну позицію займають представники тих країн, які найбільш захоплено ставились до Помаранчевої революції в Україні і найбільш критично сприймали прихід Януковича до президентської адміністрації (на кшталт Польщі, Литви, Швеціі). А ще – традиційно відстоювали позицію, що Україна має повне право претендувати на членство в Євросоюзі.

Саме вони сьогодні готові заплющити очі на недоліки в політиці української влади, аби на українській демократії не поставили у західних політичних елітах великий хрест. «Якщо Україна сьогодні випаде із демократичної обойми, то потім нам буде дуже важко її відмити. А допомогти їй в якихось євроінтеграційних справах стане взагалі неможливо», – кажуть в неформальних розмовах наші давні друзі з Євросоюзу.

Натомість – представники країн, які ніколи не робили трагедію з приходу до влади Віктора Януковича (на кшталт Німеччини) сьогодні готові серйозно пройтись по всіх хибах молодої української демократії. Демократичні порушення в Україні Януковича для них стають таким же прекрасним приводом не робити поступок в євро інтеграційних питаннях, як політична нестабільність в Україні за часів Ющенка. Таким собі маневром для відведення очей від питань по лінії Україна-ЄС. Крім того, Україна є гарним плацдармом, на якому вони можуть до безтями демонструвати свою відданість демократичним принципам у регіоні. Бо ж зрозуміло: зробити це на дружній Росії – відважиться хіба раз у рік Меркель. І про це говоритимуть ще півроку як про справжній виклик.

За деякою інформацією, нещодавня жорстка резолюція Європарламенту по ситуації в Україні не була прийнята завдяки деяким відомим польським євродепутатам. Вони дали зрозуміти промоутерам прийняття подібного документу, що готові будуть підтримати його, якщо подібна резолюція стане реальністю і щодо Росії. Зрозуміло, що цих польських політиків в останню чергу можна назвати друзями Партії Регіонів чи персонально Віктора Федоровича. Проте, їхня аргументація проста: ми підтримуємо не Януковича, ми підтримуємо Україну. Щось подібне мені довелось чути нещодавно також від одного литовського політика, котрого я попросила прокоментувати візит Януковича до Литви. «Ми приймаємо не Януковича, ми приймаємо Україну», – сказав він тоді.

Янукович може лише порадіти з того, що є президентом саме такої країни як Україна. Для багатьох країн Заходу заявити, що демократія в Україні померла – означає визнати, що всі їхні багаторічні зусилля зробити з неї демократичний орієнтир на пострадянському просторі виявились абсолютно марними. Що «м’яка сила» Євросоюзу програла російській теорії сфер впливу. Що свободи, які роками підтримували в Україні Сполучені Штати, стали жертвою а-ля путінської стабільності.

Сьогодні тих, хто б публічно відважився похоронити українську демократію на західних просторах значно менше, аніж тих, хто навіть відверто не долюблюючи Януковича бажає не нашкодити в цілому Україні. Саме тому Захід спокійно проковтне всі порушення на місцевих виборах і буде чекати від українського президента «реабілітаційних» поствиборчих кроків. Обіцяних реформ, наприклад.