Публікації

Пост в блог на “УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВДІ” директора ІСП Альони ГетьманчукМіністр закордонних справ Польщі з чистою совістю підписав вчора на пару з Кондоліззою Райс угоду про розміщення в Польщі елементів багатостраждальної ПРО.\
З чистою совістю, бо і в американців вдалось виторгувати немало, і електорату продемонстрували, що, на відміну від президента Качиньського, Дональд Туск і його команда на такі речі так просто не погоджуються, і населення в своїй більшості вже не проти й майже не згадує, що на початку переговорного процесу взагалі-то хотіли отримати за неоднозначну послугу Америці безвізовий режим з США. Власне, на думці населення щодо розміщення, як кажуть поляки, «тарчі антиракетової» я б акцентувала увагу окремо, оскільки вона демонструє: навіть найбільш непопулярна ідея може за рік стати популярною, якщо, по-перше, її підтримають політики, котрі викликають у суспільстві довіру (як Дональд Туск), по-друге, населенню професійно пояснять, що від цього матиме країна, по-третє, на найвищих політичних щаблях є консенсус щодо самої ідеї, по-четверте, влада вміло скористається геополітичними реаліями (у даному випадку конфліктом Росії та Грузії). Аби не бути голослівною, навожу цифри: рік тому, тобто влітку 2007 року, 56% опитаних виступали проти американської ПРО, 28% цю ідею підтримували. Сьогодні, згідно з результатами соцопитування німецького холдингу GFK, 58% польських респондентів підтримують договір між Польщею і США, 37% – ні. Чи можлива в Україні подібна ситуація в контексті ПДЧ й НАТО? Не впевнена.

Саме з натівської Польщі мені довелось спостерігати за конфліктом в Грузії. Здивувало мене кілька речей. Перша. Кажуть, що безпека – це як здоров’я: коли вона є – мало хто її цінує. У Польщі я побачила, що питання безпеки тут актуальні навіть незважаючи на те, що Польща вже дев’ять років як член НАТО, і, в принципі, у разі чого може завжди розраховувати на відому п’яту статтю Вашингтонського договору про те, що напад на одну із країн розцінюється як напад на весь блок. Мені постійно доводилось чути роздуми польських знайомих на кшталт: «Грузини захищають Горі, а хто захистить Гданьськ?». Захистить, звісно ж, від Росії. Власне, й умови, які виставила Варшава в обмін на згоду по ПРО, демонструють: Польща хотіла від США гарантій безпеки ще більше, аніж її може дати навіть НАТО.

У Варшаві мене постійно атакувала думка: якщо поляки в НАТО настільки переймаються безпековими питаннями, чому українці без жодних захисників зовні настільки фривольно себе почувають після того, що відбувається у Грузії? І це притому, що у нашому випадку вірогідність подібної агресії значно вища, ніж у випадку Польщі. І притому, що після ситуації в Грузії в українців є повне моральне право дати нарешті відповідь на закиди Путіна, який протягом останнього року постійно публічно допитувався на зразок: «Хто загрожує Україні, що вона повинна вступати в НАТО?». Неначе так і провокував на відповідь про Росію… Тепер цю відповідь можна сміливо озвучувати як в діалозі із самою Москвою, так і з нашими «староєвропейськими» партнерами з НАТО. Так, деякі з них ще не встигли психологічно переварити ситуацію, як, наприклад, пан міністр Штайнмайєр, котрий, кажуть добрі люди, вчора на екстреному засіданні міністрів закордонних справ Альянсу знову намагався заступитись за Росію, а деякі, стверджують ті ж співрозмовники, помітно змінили свою тональність у розмовах на натівську тему з українськими високопосадовцями.

По-друге, здивувало мене у Польщі й блискавичне об’єднання президента й прем’єра навколо єдиної позиції по Грузії. Для тих, хто не дуже обізнаний з польськими реаліями, уточню: йшлось про консолідовану позицію відкритих політичних опонентів. Лєх Качиньський, який заради Грузії перервав свою відпустку, вилітаючи в Тбілісі, здається сам не вірив, що міністр закордонних справ, з яким він останнім часом взагалі на ножах (і всі в Польщі про них знають), погодився супроводжувати його до Грузії. Так і сказав в аеропорту: дуже втішений такою поведінкою Сікорського. Грузинська криза стала серйозним консолідуючим моментом у холодній війні між президентської канцелярією і урядом Польщі. В Україні цього не відбулось, і питання «чому» залишається все ще актуальним.

По-третє, під час кризи у Варшаві всіляко робили акцент на тому, що відновлення лідируючої ролі Польщі в регіоні – не за горами. Як свідчення цього – візит чотирьох президентів до грузинської столиці. Авторство цього візиту в Польщі приписувалось саме тамтешньому президенту, а як доказ – той факт, що президенти (в тому числі і Ющенко) летіли висловлювати солідарність Саакашвілі на літаку президента Качиньського. У Варшаві постійно доводилось чути, що нинішній президент Польщі бажає повторити миротворчі успіхи свого попередника – просто Квасьнєвський скористався Помаранчевою революцією, а Качиньський прагнув скористатись грузинською ситуацією. До речі, зусилля Качиньсьского на грузинського напрямку підтримали 55% поляків.