Публікації

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ”Про те, що посла Франції начебто мають відкликати з України за критику судового процесу над Тимошенко в дипломатичних колах чутки ходили з минулого понеділка. За чотири дні до того, як новину про це з посиланням на загадкові джерела в дипкорпусі розповсюдили одночасно дві українські інформагенції. Мені самій вдалось уникнути спокуси щось написати з цього приводу ще тиждень тому, бо якось не вірилось, що Франція може піти на такий доволі серйозний в дипломатичній практиці крок, аби – з якогось дива – просто заспокоїти вразливу українську владу, котру чомусь заява Фора особливо зачепила. Хоча насправді він лише передав узагальнену думку Заходу: у справі Тимошенко більше політики, аніж права. До того ж, із безпосереднього спілкування з самим Фором пригадала, що місія в нього в Україні і так має закінчитись: якраз нещодавно про це з ним говорили.Жак Фор – можливо, найкращий посол Франції в Україні за всі роки незалежної України. І, можливо, один з найефективніших європейських послів загалом. Не тільки тому, що дійсно професійний і відкритий. А тому, що небайдужий до того, що в цій країні відбувається (на відміну, від 99,9% своїх колег і начальників у Парижі). Він ніколи не боявся висловлювати вголос своїх побоювань, хоч і знав, як на них можуть відреагувати на Банковій, Михайлівській чи Грушевського. Так, наприклад, він явно очікував запрошення на розмову від МЗС України на початку року, коли дав більш ніж відверте інтерв’ю для “Дзеркала тижня”. Але, як не дивно, єдиною відповіддю на те інтерв’ю стало… несподіване вирішення проблем деяких французьких компаній в Україні, про які посол згадував у тому ж таки інтерв’ю.

Було також помітно, як серйозно засмутила посла історія з Юрієм Луценком та його голодуванням. Йому явно не подобалась ця ситуація, але він як дипломат публічно промовчав, вирішив подивитись, як далі розвиватимуться події. А події розвивались зовсім не на користь подальшому мовчанню. Хоча в українській владі, можливо, і хотіли б, щоб посол спокійно сидів, попиваючи “Бордо”, у себе в резиденції та брав глибоко до серця все, що відбувається в країні перебування… Тим більше, що в українських навколо політичних-дипломатичних колах давно вже склався стереотип про французів: українська демократія в Парижі нікого не цікавить, їм потрібна тільки стабільність. Хто-хто, а вони ніколи не будуть сунути свого носа в українські внутрішньополітичні розборки…

Я чудово розумію українську владу: не використати такий збіг на свою користь – від’їзд посла із висловленою ним реплікою про справу Тимошенко – було б просто гріх. Дійсно, чому б не розкрутити на повну котушку історію про відкликання, доказуючи всім і кожному, що насправді це була особиста думка посла Фора, а в самому Парижі дотримуються іншої позиції? Тим більше, що й Франції, як в Україні і, скажімо, Німеччині стратегічні зовнішньополітичні рішення приймаються не в МЗС, а в офісі президента (канцлера). Дивує інше: чому українська сторона продовжує до сьогодні розкручувати скандал з висилкою Фора навіть після того, як МЗС Франції вирішило зробити окрему від Єврокомісії заяву по арешту Тимошенко. Заяву, яка показово йшла АБСОЛЮТНО у руслі того, про що раніше казав посол Фор. Невже незрозуміло після того, що в Парижі є лише одна позиція? Як, до речі, і в інших столицях світу.

Я можу лише поспівчувати сьогодні своїм друзям українським дипломатам, яким дають завдання відшукувати в новітній європейській історії аналогічні справи, відкриті проти колишніх перших осіб. Дипломатам, яким доводиться хапатись за кожен натяк і факт, аби довести, що Янукович все робить цілком по-європейському, а Захід в нинішній ситуації зовсім не стоїть на боці Тимошенко. Фактично, замість того, щоб рівнятись на кращі приклади, українська влада витягує на поверхню найтемніші плями в сучасному Євросоюзі й розпіарює їх по максимуму. Така собі євроінтеграція під гаслом “Україна рівняється в ЄС на найгірших”. У питаннях володіння медіа-активами – на Італію, у питаннях корупції – на Румунію, у питаннях демонстрацій – на Британію etc. Досі дивуюсь, як ще на Угорщину Орбана часів його другого прем’єрства ніхто досі не посилався… Гра, насправді, досить небезпечна, бо навряд чи подібні нав’язливі аналогії можуть викликати симпатію у тих країн, які Україна Януковича постійно ставить на один щабель із собою. Навряд чи українській владі додасть балів у Парижі те, як посол Сергєєв в одній заяві згадав справу Тимошенко поруч із справами проти Домініка де Вільпена та Жака Ширака.

Так чи інакше, скільки б не було заяв про відкликання Фора, озвученими речниками МЗС, реальність є набагато суворішою: не існує сьогодні ЖОДНОЇ більш-менш впливової столиці світу – від Брюсселя до Вашингтона, від Токіо до Москви – в якій би вірили, що справа проти Тимошенко не є політичною розправою. У міжнародному плані адміністрація президента програла гру з Тимошенко і на Заході, і на Сході. Потрібно це визнати. І ніякі розповіді про висилку посла Фора тут вже не допоможуть.