Публікації

b-00000118-a-00000095
Щоденник євроатлантиста. Що собі думає Обама?

18:53 18-9-2009

Американський президент продовжує планомірно вбивати свій рейтинг серед владних еліт країн Центрально-Східної Європи.Сімнадцятого вересня, в річницю нападу Радянського Союзу на Польщу (що досить символічно), стало відомо, що Штати відмовляються від розміщення елементів ПРО в Польщі та Чехії.\
Про те, що нова адміністрація все ж принесе цей проект на вівтар російсько-американського перезавантаження, «Главред» писав ще напередодні візиту Обами до Москви. Звісно, можна сказати (і я думаю, що представники американської адміністрації будуть доказувати це до хрипоти в голосі), що з Росією такий крок Білого Дому жодним чином не пов’язаний. Дійсно, близькі до Обами експерти в неформальних розмовах з автором цих рядків давно не приховували, що «елементи американської ПРО в Польщі та Чехії – чисто ідеологічний проект адміністрації Буша, який не має нічого спільного з реальними загрозами». Плюс зіграла свою роль фінансова криза, яка примушує оптимізувати витрати на різні коштовні задуми американців, заплановані ще за кращих часів в економіці.

І всі ці аргументи американської сторони виглядали б переконливо, якби відмова від елементів ПРО не значилась серед двох ключових умов, які росіяни виставляли Америці в обмін на оголошене президентом США перезавантаження. Хтось зможе тепер пояснити Росії, що Штати це зробили не для того, аби задовольнити російське керівництво? А хто зможе пояснити Чехії, а особливо Польщі, що відмова від ПРО не означає, що Штати вирішили її коштом покращити свої відносини з Москвою? Бо якщо в адміністрації з самого початку вважали цей проект нежиттєздатним, то чому «морочили» голову полякам, а дочекалось лише того моменту, коли тема ПРО стала фактично предметом торгу між США та Росією? І як повинні тепер польські політики дивитись тепер в очі власним виборцям, котрих вони переконували (і зрештою переконали), що елементи ПРО на польській території посилять безпеку країни, а не підірвуть її? І хто зможе (і чи захоче) пояснити Україні та Грузії, що наступними в списку ритуальних пожертв США не будуть вони та їхні інтереси? Йдеться не лише про інтеграцію в НАТО, але й про гарантії безпеки з боку США в разі загрози територіальній цілісності України? І чому міністр оборони Роберт Гейтс при президентові Бушу схвалював цей проект, а при президентові Обамі вважає його недоцільним? Що насправді суттєвого змінилось у світі? Іран припинив розвивати свою ядерну програму?

Не буду лукавити: сама неодноразово обговорювала як з колегами-євроатлантистами, так і з деякими західними дипломатами можливий американсько-російський обмін сумнівно-доречного проекту ПРО в Польщі та Чехії на щось цінне та корисне, зокрема й для України. І ваша покірна слуга, і мої співрозмовники були впевнені: якщо США й спишуть ПРО як недоцільний проект передусім для них самих, то подадуть це як надзвичайний компроміс в діалозі з Росією, який автоматично передбачатиме й максимальну поступку від Росії. Та й сам Обама, як стало відомо з начебто надісланого ним на початку року Медведєву листа, пропонував російському колезі своєрідну оборудку – ПРО в обмін на допомогу по Ірану. Чи є підстави думати, що росіяни оцінять жест американських друзів настільки, що захочуть вимазувати руки й вводити справжні (а не декларативні) санкції проти країни, з якою вони провертають супер-успішні й супер-грошовиті оборудки? І чому Штати вирішили прикрити проект ПРО в Центрально-Східній Європі загалом, а не, наприклад, відкласти його в часі, аби хоч трохи тримати Росію в не дуже розслабленому стані?

Символічно, що рішення про відмову Обама повідомив чеському та польському прем’єрам Фішеру та Туску (до останнього, начебто, додзвонився тільки з другого разу, і добре, що дзвонив Туску, а не Качинському, бо останній міг би взагалі кинути слухавку під час розмови) напередодні своєї зустрічі з Медвєдєвим в Нью-Йорку, яка має відбутись у Нью-Йорку вже на наступному тижні. Такий собі презент другу Дімі від щедрого товариша Барака. Презент, котрий любителями аналізувати “хто в Росії головний” може буде розтлумачений як черговий акт в підтримку президента Медведєва. Своєрідний натяк: Путін скільки не діставав американців з ПРО, а вони на компроміс ніяк не йшли, а прийшов Медведєв і відразу про все домовився. Дійсно, що тільки не зроблять американські друзі, аби не розбивати міф про ліберала й потенційного демократа Медвєдєва, котрого треба підтримати у його вимушеному співіснуванні з диктатором Путіним. Інша справа, чи оцінить такий крок російський президент, адже все, що ми чули від нього на адресу США на минулому тижні – це наїзди на Вашингтон з приводу того, що він з року в рік “блокує” вступ Росії до СОТ (те ж саме говорив й Путін). Це при тому, що ще зовсім недавно в промовах російського керівництва на тему членства в СОТ читалось одне: “больно надо”.

Зрозуміло, що такий не зовсім приємний поворот для країн Центрально-Східної Європи зможе примусити й Україну хвилюватись з приводу довговічності тих же положень Хартії про стратегічну партнерство між Україною та США, підписаної з американського боку (як і документи по ПРО з Чехією та Польщею) рукою Кондолізи Райс. Отож, було б дуже навіть бажаним, якби американський президент знайшов кілька хвилин часу для українського колеги на Генеральній Асамблеї ООН, щоб особисто підтвердити життєздатність Хартії. І прикро, що на момент написання цього матеріалу в Білому Домі надавали перевагу не говорити навіть про можливість рукостискання між Ющенком та Обамою. У неформальній розмові з “Главредом” високопоставлений американський чиновник висловив невпевненість з приводу навіть обміну кількома фразами між двома президентами. “Ми хотіли б сподіватись, що їм вдасться привітатись”, – так закручено сформулював він той максимум, на що може надіятись український Президент. Є підстави вважати, що він саме на це й надіється (плюс фотознімок). Йому ж, мабуть, теж вже доповіли обізнані люди, що агенда Обами в Нью-Йорку не передбачає розмов з українським лідером. Натомість, за нашою інформацією, в американського президента заплановано чотири двосторонні рандеву (одне з них, як я вже згадала, з Медвєдєвим) та круглий стіл з африканськими лідерами. Реальна можливість для Ющенка засвітитись в компанії з Обамою – це так звані протокольні зустрічі. Отож, якщо минулого року Ющенку, аби побачитись з кандидатом в президенти Обамою під час перебування українського Президента на Генасамблеї ООН запропонували перелетіти на інше узбережжя США, а саме, як стверджують наші обізнані співрозмовники, в Каліфорнію (що Віктор Андрійович, звісно, не зробив), то цього року фактично натякають на те, аби полювати за американським лідером в коридорах ооновського зібрання. Станом на вчорашній вечір ситуація виглядала таким чином, що з Дмітрієм Медвєдєвим, котрий ледве не дипломатичну паузу оголошував у відносинах двох країн, у Ющенка було більше шансів пересіктись в Нью-Йорку, аніж з Бараком Обамою. Що тут ще можна сказати про американських друзів? Добре, що хоч Мадлен Олбрайт, яка якраз очолила групу експертів з підготовки нової стратегічної концепції НАТО, начебто не відмовляється, за нашою інформацією, від зустрічі з Президентом на тому березі Атлантики (хоча підтвердження на момент написання матеріалу ще теж не було).

Інший нюанс – США ніяк не можуть оголосити ім’я майбутнього посла Сполучених Штатів в Україні Джона Тефта, незважаючи на те, що агреман на нього Київ вже направив. І зробив, до речі, це досить оперативно. Американські дипломати люблять казати, що ніякої затримки з амбасадором нема, і що нових американських глав місій бракує й в інших країнах регіону, проте, наприклад, у Грузії новий посол вже приступив до роботи, незважаючи на те, що його попередник Тефт залишив Тбілісі пізніше, аніж Вільям Тейлор Київ. Дуже хотілось би сподіватись, що затримка з номінацією суто технічна, і в жодному разі не пов’язана з тим, що прізвище Тефта як посла США в Україні може зіпсувати настрій Дмітрію Медвєдєву на зустрічі з президентом Обамою.