Публікації

Як і обіцяла в минулому «Щоденнику», пишу про нейтралітет чи позаблоковий статус України, навколо якого останнім часом з’явилось більш ніж достатньо спекуляцій.І, судячи з усього, інформаційний маховик з цього приводу буде лише розкручуватись під цілком прогнозованим гаслом – «нейтралітет як альтернатива членства України в НАТО». \
Уже зараз нещодавні прихильники слов’янського братства проводять мітинги «в поддержку внеблокового статуса Украины» (як це робили прогресивні соціалісти в день запуску кампанії «НАТО – так!» у Палаці «Україна»). І тут, до речі, гріх не відмітити деякий прогрес: про об’єднання з Росією і Білоруссю в якісь привабливі для ностальгуючого електорату союзи вже не йдеться, лише про «позаблоковий статус».

Звичайно, нейтралітет, за який вони виступають на мітингах чи намагаються проштовхнути у вигляді законопроекту в парламенті (привіт Нестору Шуфричу), – теж специфічний, бо фактично означає перебування під крилом Росії. Інакше, чому б в Москві так вперто наполягали на фіксації постійного нейтралітету для Молдови, а тепер відверто натякають: якщо країна клянеться не вступати в жодні блоки, то навіть проблему такого «осколка імперії» як Придністров’я, можна вирішити, а якщо «форсованими темпами» рухається до НАТО, то й Крим із Севастополем по дорозі може втратити. Дарма, що в Молдови нейтралітет і так зафіксований у Конституції країни, в українському Основному Законі такого положення немає. На останньому вимушена особливо наголосити, бо багато скептиків євроатлантичного майбутнього України – як з депутатськими значками, так і без них – полюбляють посилатись саме на неіснуючу статтю про позаблоковий статус України в Конституції. Це, насправді, перший суттєвий момент, яким вводять в оману тих українців, які схильні керуватись по життю відомим принципом «моя хата скраю». Дехто з критиків може, звичайно, згадати Декларацію про державний суверенітет України, де фіксувався намір «стати в майбутньому нейтральною країною», але тут відразу варто нагадати, що це було в 1990 році, коли Україна знаходилась ще в складі Союзу.

Другий момент – в Україні існує дещо збочене уявлення про те, що собою той «омріяний» нейтралітет являє. Наприклад, багато прихильників такого статусу навіть не здогадуються, що нейтралітет України закриє для неї двері не лише в НАТО, як того домагаються «позаблоковики», а й в Європейський Союз. Так-так, відтоді, як ЄС обзавівся власною оборонною складовою, яку в Брюсселі планують лише посилювати, будь-яка «порядна» нейтральна держава повинна відмовити собі і в цьому інтеграційному задоволенні. Отож, зрозуміло, що ті, хто добивається нейтрального статусу, хочуть позбавити Україну шансу рухатись як до членства в НАТО, так і в Євросоюзі.

Третій момент – постійні апеляції до Швеції, Австрії, Швейцарії та Фінляндії: мовляв, в НАТО ці країни не вступають, а як чудово живуть. Мене, чесно кажучи, взагалі дивують порівняння України зі старими європейськими демократіями, оточеними в основному такими само європейськими демократіями з ЄС і НАТО. Тим більше, що на сьогоднішній день їхній нейтралітет є досить умовним, хоча б тому, що всі названі країни беруть активну участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру». Швеція також має серйозний військовий контингент у складі операції Альянсу з реконструкції Афганістану. «Нейтральних» шведських військових доводилось зустрічати мені на початку цього року і в Косові. На мої питання про те, що вони роблять поруч з «натівцями», один з них весело нагадав про розсекречену років десять–п’ятнадцять тому угоду, в якій Швеція ще у 1949 році «присягалась» Штатам в разі війни стати на їхній та натівський бік.

Фінляндія, яка зараз активно «підганяє» свої військові стандарти під стандарти Альянсу, взагалі може бути для України чудовим прикладом того, як дорого коштує нейтралітет для країни. Маю на увазі те, як у 1938 році фіни, аби відвести убік радянську загрозу, приєднались до Копенгагенської декларації про абсолютний нейтралітет, і вже через рік… опинились у стані війни з СРСР. Як результат – втрата частини території, а пізніше – ще й радянська військова присутність, панування відомої ідеології і всі інші до болю знайомі речі. Таким чином, ті українські політики, які полюбляють ставити Фінляндію у приклад Україні, повинні спочатку детально ознайомитись із поняттям «фінляндизація», коли використовуючи нейтральний статус меншої держави більш потужна встановлює своє над нею домінування.

Швейцарська модель нейтралітету повинна особливо зацікавити чоловіків до 42 років. У нейтральній Швейцарії ця категорія мешканців країни має постійно бути готовою до участі у військових зборах, які періодично забирають у них по кілька тижнів життя.

Але якщо військові збори й історичні приклади українських прихильників нейтралітету не лякають, то вони повинні бути готовими до того, щоб пояснити своїм співвітчизникам інше: чому Україна має платити шалені гроші за таке дороге задоволення, як нейтралітет. Так, точних підрахунків, у скільки нам обійдеться позаблоковий статус, зустрічати не доводилось, але те, що це буде однозначно більше 5-и гривень на рік, які, за експертними оцінками, сплачуватиме Україна-член НАТО, – факт безсумнівний. Уже сьогодні оборонні витрати на одного естонця (Естонія – член НАТО з чотирирічним стажем) становлять $101, тоді як на одного шведа (не члени НАТО) – близько $800 (!). Отож, нейтральний статус у нинішніх умовах – це, передусім, здатність самостійно подбати про свою безпеку за власний кошт. Що можуть собі дозволити країни-члени НАТО – найкрасномовніше демонструє Ісландія: в неї немає армії взагалі, але вона «спить спокійно», бо знаходиться під «парасолькою» колективної безпеки НАТО. Як, до речі, і Люксембург, війську якого вистачає одного батальйона.