Публікації

В Україні майже не помітили сміливий хід польського прем`єр-міністра Дональда Туска не балотуватись в президенти, маючи найвищий електоральний рейтинг в своїй країні. А даремно.Він, на відміну від Віктора Януковича, добровільно відмовився від реваншу за програні Лєху Качиньському вибори в 2005 році. І він, на відміну від Юлії Тимошенко, вирішив не втікати від не зовсім вдячної прем`єрської роботи в президентський палац, аби не бути звинуваченим в тому, що кинув реформи на півдорозі.\
Туск мав набагато більше прав балотуватись у президенти ніж Янукович та Тимошенко разом взяті. Він зробив так, аби поляки могли знову пишатись своєю країною та владою після зовнішньополітичних травм, спровокованих недолугими діями братів Качиньських. І він зробив так, аби Польща стала ЄДИНОЮ країною Євросоюзу, в якій минулого року спостерігався економічний ріст.

Дональд Туск у виборі між палацом, який дає йому престиж, та владою, яка не дає йому престижу, але надає змогу щось змінити, вибрав реальну владу. В українській ситуації, як бачимо, престиж важливіший за реальну владу. Схоже, ніхто не хоче бути українським Бальцеровичем – посідати лише пост віце-прем`єра, але зробити для країни більше і закріпитись в історії міцніше, ніж деякі президенти.

Не буду приховувати: я не є щасливою з того, що переміг Янукович. Мені навіть соромно, що так відбулось. І шкода, що складається враження, наче п’ять останніх років ми прожили даремно. Враження, що насправді Янукович мав перемогти ще в 2004-му. Проте, аби доказати, що Помаранчева революція не була даремною хоча б тому, що українські політики не лише навчились проводити вибори, котрі визнають демократичними ВСІ без винятку міжнародні місії спостерігачів, але й поважати їх результат, Юлія Тимошенко повинна, як її польський товариш Дональд Туск, припинити боротись за престиж.