Публікації

Ті, хто думали, що в Україні будуть перші президентські вибори, на яких окремі, хоч і не найбільш рейтингові кандидати, відкрито підтримуватимуть інтеграцію України до НАТО – схоже, помилялись. Віктор Ющенко, який начебто на всенародне свято волевиявлення йде для того, щоб не зраджувати своїх виборців, повним ходом почав їх зраджувати, коли останнім часом навідріз не вживає не те, що слова НАТО, а навіть словосполучення “євроатлантична інтеграція”.Це тим більше дивно, що в Україні сформувалось стійке коло прихильників інтеграції в Альянс, і політику, який просував цю ідею кілька років поспіль, було б просто гріх не скористатись голосами цих 20-30%…\
Кульмінацією такого президентського переосмислення стала вчорашня прес-конференція з Міхеїлом Саакашвілі, коли Президент, уподібнившись Віктору Януковичу і Юлії Тимошенко, заявив наступне: “Ми говорили (з Саакашвілі-Авт.) про безпекові виклики і національну безпекову політику України і Грузії. Українська сторона засвідчує, що основою нашої безпеки є інтеграція країни до панєвропейської, загальноєвропейської політики колективної безпеки. Ми глибоко переконані, що це безальтернативна дорога для будь-якої європейської держави”.

Що таке загальноєвропейська політика колективної безпеки? Це мається на увазі євросоюзівська Європейська політика безпеки та оборони? Чи Договір про європейську безпеку, пропагований Дмітрієм Медвєдєвим, про який я писала в попередньому блозі? Але на фоні вчорашніх заяв президента навіть російський колега виглядає прогресивніше, згадуючи зі своїх виступах про “Євро-Атлантику”, на яку його безпекові ідеї начебто мають розповсюджуватись…

Можливо, президент просто користується іншими термінами, коли насправді має на увазі НАТО? Тоді було б добре, щоб і нам євроатлантистам розповів, аби бути в курсі його нових, в не записаних в передвиборній програмі, лексичних трендів. І щоб закордонні партнери про це знали…

Якщо ж допустити, що президенту порадили відмовитись від згадок про НАТО його американські радники, аби не напружувати електорат і не дратувати далі Росію, то дивно, чому вони йому не порекомендували обмежити свої зустрічі з грузинським президентом, який лякає середньостатистичний український електорат не набагато менше, ніж ідеї євроатлантичної інтеграції. Тим паче, не відрадили проводити черговий раунд українсько-грузинського братання у день, коли до Ялти мав прибути російський прем”єр, в якого, за деякою інформацією, ще до відомих подій в Грузії склалась стійка особиста антипатія лише до двох пострадянських лідерів – Лукашенка і Саакашвілі. З приводу останнього в дипломатичних колах розповідають історію, що ВВП не злюбив його після того, як в кулуарах одного із самітів Саакашвілі в грайливій для нього манері вголос поцікавився “Де ж цей Ліліпутін?”, а російський президент начебто почув це. Звісно, якщо дата приїзду грузинського лідера була запланована раніше, аніж ялтинська зустріч – питань жодних. Але якщо це зроблено Секретаріатом Президента навмисно, то це трохи смішно.

Я, звичайно, нічого не маю проти того, щоб український та грузинський президент дружили. Але питання, яке все частіше напрошується після кожної з десяти за останні два роки зустрічей Ющенка з Саакашвілі, одне: чи є сенс робити країну заручницею особистої дружби двох чоловіків? Не президентів, а саме двох хоч і непересічних, проте громадян України та Грузії, яким приємно разом, але країнам та їхнім реальним, а не віртуальним відносинам, від цього користі небагато? Про проект Керч-Поті говорять роками, Україна не володіє в Грузії жодним стратегічним об”єктом, міжурядова українсько-грузинська комісія, подейкують в дипломатичних колах, не працювала чотири роки, у той час, як, наприклад, з Білоруссю збиралась лише двічі за цей рік.

І ще: якщо виходити з того, що відносини між Росією та Грузією стали певною мірою відображенням відносин між Росією та США, то зовсім необов”язково перетворювати відносини між Україною та Грузією у відображення відносин між Україною та Росією. Коли той, хто хоче продемонструвати щось Росії зустрічається з Саакашвілі, а той, хто хоче полюбити Росію, не лише дистанціюється від грузинського президента, а ще й публічно підігрує абсолютно неадекватним ремаркам російського прем”єра на адресу президента Грузії та його краватки, як це робила Тимошенко в Ялті…