Публікації

Не знаю, як хто, а ваша покірна слуга до повторного канцлерства Меркель психологічно підготувала себе давно.Єдине, що хотілось побачити після недільного голосування в Німеччині – так це лідера вільних демократів Гідо Вестервеллє в ролі віце-канцлера та міністра закордонних справ замість Франка Вальтера Штайнмайєра – достойного наступника свого колишнього боса Шрьодера. \
Після голосування такий сценарій розвитку подій стає більш ніж реальним, оскільки ХДС цього разу збирається створювати коаліцію саме з лібералами, котрих якраз Гідо Вестервелє і очолює. Не буду приховувати: мої симпатії до вільних демократів пов’язані з тим, що вони єдині з трьох ключових партій розглядають Україну у своїй програмі як майбутнього члена Євросоюзу. Причому, як запевняли мене на днях поважні німецькі співрозмовники (у тому числі і колишній міністр закордонних справ Йошка Фішер, інтерв’ю з яким читайте у найбижчому номері журналу «Главред») – це не просто передвиборна риторика, в яку колись грались і християнські демократи, протиставляючи Україну та Туреччину, а позиція, котра дійсно близька тамтешньому ватажку вільних демократів.

Водночас, ми повинні прекрасно розуміти, що в нинішній коаліції цілком і повністю заправлятиме Меркель, а отож Вестервеллє і Ко свої п’ять копійок навряд чи зможуть повноцінно вставити. З іншого боку, треба зауважити, що наявність менш слабкого партнера в коаліції з Меркель, ніж соціал-демократи, може якраз Україні зіграти і на руку: аби в дуеті зі Штайнмайєром не пішло тріщини, Меркель повинна була постійно підлаштовуватись під нього, в тому числі і в зовнішньополітичних питаннях. Тепер, прогнозують деякі наші німецькі співрозмовники, пані-канцлер зможе дозволити собі більше зокрема й на американському (Вестервеллє завжди виступав за укріплення зв’язків зі Сполученими Штатами ) чи східноєвропейському напрямку, діяти без оглядки на проросійські сентименти есдеків.

Відносно вільніше, звісно. Бо ж не будемо забувати, що Християнсько-Демократичний Союз (CDU), яким керує пані канцлер, в Німеччині ще жартівливо розшифровують як Клуб німецьких підприємців (Club Deutscher Unternehmer). Що це означає? А те, що партія Меркель не може не враховувати інтереси німецького бізнесу, а вони, як відомо, з Росією пов’язані чимало. З Україною теж справи йдуть непогано (про що свідчить хоча б те, що у середу, 30 вересня будуть з помпою презентувати у Києві відкриття філії «Дойче Банку»), проте зовсім в інших масштабах. Так чи інакше, саме в коаліції зі слабшим, ніж соціал-демократи партнером, ми побачимо справжню Ангелу Меркель.

А для того, аби краще зрозуміти, що собою представляє новий-старий канцлер Німеччини, я, з вашого дозволу, дозволю собі провести кілька паралелей між нею та іншою кандидаткою на найвищий пост в іншій країні – Юлією Тимошенко.

Звісно, по-перше, і те, що можна помітити навіть неозброєним оком пересічного мешканця України чи Німеччини – це образ. Тимошенко в Україні – це образ політика-«поп-зірки» (слова одного німецького дипломата, не мої) з усіма атрибутами, властивими найяскравішим представникам шоу-культури. Меркель – це менеджер, котра не плутає світські виходи з партійним з’їздом чи міжнародною конференцією.

Для Тимошенко стать – це ще одна зброя на полі бою з чоловіками-політиками, котру вона часом успішно, а часом не дуже використовує ще з тих часів, як ходила на переговори до колишнього глави «Газпрому» Рема Вяхірєва в короткій спідниці та ботфортах. І її неодноразові посилання на те, як вона в черговий раз має боротись за місце під політичним сонцем в жорстокому світі ні на що не придатних чоловіків – складно навіть в найбільшій фантазії уявити з вуст Меркель (як, до речі, і з вуст, наприклад, Хілларі Клінтон).

Для Меркель стать – це просто факт, і як жоден інший топовий політик у Німеччині (чи США) вона буде всіляко дистанціюватись від цього факту в досягненні мети. Навпаки – намагатиметься своїм зовнішнім виглядом (тими ж традиційними для Меркель та Клінтон брючними костюмами) підкреслювати елемент чоловічності в собі, а не жіночності. Проте, в Україні своя специфіка, і стиль Тимошенко, як бачимо, не викликає відрази серед населення.

Інше питання – як сприймає тимошенківський стиль «поп-зірки» Ангела Меркель? Адже якщо Юлія Володимирівна стане президентом, їй доведеться мати справу з німецькою колегою досить часто, і було б не дуже справедливо, якби на вирішення того чи іншого питання впливали мережива на сукнях, котрі не зовсім вписуються в західний політичний протокол. З цим питанням я зверталась до деяких німецьких політиків та експертів, котрі достатньо добре знають пані Меркель. Їх консолідована думка зводилась до того, що такий стиль дійсно навряд чи викликає захоплення у пані канцлера.

Меркель – не боєць на передовій. Не особа, котра особисто кидається в бій, як тільки почує гул гармат на тому чи іншому фронті. На відміну від Тимошенко, німецький канцлер вступає в гру лише на фінальній стадії і тільки в особливо складних ситуаціях.

Меркель – не настільки харизматична, як Тимошенко. І в красномовстві їй є чого повчитись в української колеги. Освіта фізика наклала відбиток і на роботу нинішнього канцлера: конкретика, конкретика і ще раз конкретика. Від кількох представників ХДС раніше доводилось чути, що навіть на більш-менш неформальних зустрічах Ангела Меркель не дозволяє собі ліричних відступів, а просить відразу говорити по справі. Юлії Тимошенко, виглядає, більш до вподоби стиль, коли можна і пару жартів кинути, і емоції зайвий раз виплеснути, і поцілунками обмінятись. Останнє федеральний канцлер особливо не любить, і яскравою ілюстрацією цього був випадок, коли німецькі дипломати змушені були писати листа своїм французьким колегам, де акуратно попросили, щоб Саркозі запозичив манеру галантного Ширака і при зустрічі цілував Меркель не в щічку, а в руку.

Меркель здатна приймати непопулярні рішення, Тимошенко занадто чутлива до настроїв населення. Гарною ілюстрацією є участь Німеччини в операції в Афганістані, котру засуджують більшість німців, а після нанесення німецького авіаудару в провинції Кундуз, після котрого загинуло близько ста афганців, взагалі вимагають виводу третього за величиною німецького контингенту в Афганістані. Що сказала на те Меркель? Та нічого. Сказала, що ніякі графіки виводу 4200 німецьких вояків складати не збирається. Уявляєте щось подібне з Тимошенко напередодні виборів? Як свідчить історія з НАТО, прем’єрка відразу б сховалась у кущі соціологічних опитувань.

Є, звісно, й дещо спільне між обома політиками. І Тимошенко, і Меркель виявились не дуже вдячними щодо тих, хто їм фактично дав стартовий квиток у велику політику – перша до Павла Лазаренка, друга до Гельмута Коля.

Вони обидві майже позбавлені ідеології, а в своїх діях керуються виключно прагматичними міркуваннями. Щоправда, якщо в Тимошенко весь потік прагматичності спрямовується передусім на те, аби зайняти президентське крісло, в Меркель – дуже часто на те, аби не зачепити інтереси великого німецького бізнесу.

Меркель не сприймає, коли на неї тиснуть зовні. Це, не виключають німці, було однією з причин, чому пані федеральний канцлер настільки войовничо чинила опір запрошенню України та Грузії до ПДЧ в НАТО. Тимошенко теж зіпсувала стосунки не з одним чиновником і політиком, коли їй намагались збоку підказати, що і як треба робити.