Публікації

Коментар Сергія Солодкого, першого заступника директора ІСП, для газети “День”Коли ми говоримо про західні або внутрішньо-українські дестабілізуючі реакції на російські провокації, то треба усвідомлювати, що вони цілком можливо є частиною спецоперацій. Я б не став применшувати роль російських спецоперацій щодо нав’язування свого дискурсу в західне суспільство через в тому числі західні мас-медіа. Гадаю, що страшні не стільки прямі канали інформаційного впливу, наприклад, Рашатудей, як інші непрямі засоби впливу, запущені Кремлем. До них відносяться окремі симпатики до Кремля серед політичних кіл, як право-радикального так і лівого толку. Існують деякі лідери громадської думки серед експертів, журналістів, громадських діячів особливо із табору колишніх совєтологів, тобто тих, кого прийнято називати «корисними ідіотами». Чи ефективний наш опір подібним тенденціям? Очевидно, що самій Україні з цим не впоратись, але так само очевидно, що у нас є союзники на Заході, з якими необхідно співпрацювати і випрацьовувати відповідні контрзаходи. Ці люди адекватно розуміють загрози, які надходять від РФ, від російських спецоперацій, і називають речі своїми іменами, що дуже важливо, адже розмитість визначень дає тло для проросійських маніпуляцій.\
На жаль, не завжди таке розуміння перетворюється в дію. І це не тому, що наші прибічники не хочуть нічого робити, а тому, що не знають, що робити, оскільки інформаційна сфера досить делікатна, особливо в західному суспільстві, для якого характерна свобода і повага до журналіста. Тому тут потрібно діяти урядам, і саме уряди відпрацьовують засоби протидії російській пропаганді, щоб при цьому не завдати удару по своїй головній цінності — свободі слова. Це справді складно для Заходу, який вимагає чіткого артикулювання загроз і громадянської єдності. Для прикладу того, що на Заході такі загрози розуміють, можу назвати ініціативу «Стратегічні комунікації». Представники цієї ініціативи збирають з усіх європейських мас-медіа фейкові новини і дезавуюють їх відповідним чином. Вони так само випускають інструкційні відеоролики, які пояснюють, як можна розпізнати російську пропаганду і російську маніпуляцію фактажем, вигадуванням фактів.

Треба замислитись, чому окремі провокації і спекуляції мають популярність в суспільстві і про них всі знають, а про їх спростування — ні? Це особливість людської природи, яка не докопується до істини, а ведеться на щось гучне і поверхове. Відповідно російська пропаганда розкручує певні речі, на які всі звертають увагу, і враховує специфіку та слабкості людської душі. Варто зазначити, що зерна маніпуляцій російська пропаганда посіяла досить давно і тепер нанизує на підготовлений ґрунт нові сценарії навіювань. Прикро, що навіть після відвертої агресії РФ, окупації територій та втрат у багатьох українців так і не виробилось відповідного антиманіпулятивного імунітету. Повертаючись до західних ЗМІ, то я сам був свідком неодноразових помилок навіть у поважних виданнях, наприклад, в NYT, коли Аксьонова називали прем’єр-міністром Криму. Але західні ЗМІ чутливо реагують на зауваження і часто виправляють свої помилки. І там вже йдеться не завжди про маніпуляції Кремля, а про елементарну неуважність, неакуратність, нездатність розібратись у глибинних питаннях, а отже, безграмотність журналістів. Звичайно, в Україні мають бути ті, хто повинні відповідно реагувати і надсилати зауваження редакторам ресурсів. Це і реально, і необхідно робити.

Але мушу сказати, що в західних країнах все ж таки продовжують пошук інструментарію протидії російській пропаганді. Хоча це не завжди публічно помітно. Вони також звертаються і до українських експертів, але, знову ж таки, не завжди наші поради годяться для ліберальних суспільств. І безумовно в своєму лібералізмі ці суспільства уразливі до російських інформаційно-маніпулятивних токсинів.

Також зверну увагу, що в Росії є великий досвід з роботи та підкупу ключових осіб на Заході. У мене є велике дослідження на тему, як ще радянська Росія працювала із західними елітами, починаючи з 20-х років минулого століття. І західні лідери про це знають.

Оригінал статті “Iнструкцiя з використання “корисних ідіотів” на сайті газети “День”