Публікації

Що потрібно зробити Україні, щоб встановити справжні відносини стратегічного партнерства з США? Про це говоримо із заступником директора Інституту світової політики.

У студії Громадського радіо — заступник директора Інституту світової політики Микола Бєлєсков.

Сергій Стуканов: Я відкриваю новину за грудень 2008 року, себто майже 10 років тому. Новина звучить так: «Хартія про стратегічне партнерство підписана Україною та США». Підписали її тоді Кондоліза Райс та Володимир Огризко. Церемонія відбулася в Державному департаменті США. Заступник помічника державного секретаря США Девід Меркел тоді зазначав, що ідеться про те, щоб відкинути заявку Москви на сферу впливу вздовж російських кордонів. Багато хто тоді сподівався, що хартія про стратегічне партнерство унеможливить агресію проти нашої країни, але цей статус забезпечено не було. Що таке стратегічне партнерство в міжнародних відносинах? З якими країнами США мають стратегічне партнерство? Також США мають статус основного союзника поза НАТО з кількома країнами. Що це значить?

Микола Бєлєсков: Стратегічне партнерство як окремий інструмент налагодження і розвитку відносин між державами є універсальним інструментом, його використовують всі країни світу. Основний союзник поза НАТО — це виключно американський інструмент, який існує з кінця 80-х років. Стратегічне партнерство — це теж доволі нове явище, оскільки саме в контексті міжнародних відносин це словосполучення почали застосовувати в середині 90-х років.
Престижніший, напевно, статус основного союзника поза НАТО, оскільки він надає певні невеликі преференції у військовій сфері, він стосується виключно військового співробітництва, військово-технічної співпраці, але відносини стратегічного партнерства зазвичай стосуються широкого кола питань.
Якщо подивитися на практику США щодо цих двох інструментів, то стратегічними партнерами проголошено до 30 держав, зокрема Туніс, до 20 країн є союзниками США поза НАТО.
Формально мати статус союзника поза НАТО було б більш престижно, але з іншого боку, як показує практика, все залежить від того, як сторони наповнюють цю співпрацю. Можна мати статус основного союзника поза НАТО, але не мати ні військово-технічного співробітництва, ні активної взаємодії в сфері безпеки, а можна бути просто стратегічним партнером і мати всі ці елементи.

Сергій Стуканов: Читаємо новину на сайті президента України від 26-го січня 2018 року: «Україна та США домовилися відновити роботу комісії стратегічного партнерства за наслідками зустрічі президента України із державним секретарем США Рексом Тіллерсоном». Давайте спершу поверхово пробіжимося по тих 10 роках від хартії до 2018 року.

Микола Бєлєсков: Тут треба заглиблюватися років на 20. До 2008 року була ще одна спроба, у 90-х роках, інституціоналізувати нашу співпрацю. Після того, як Україна погодилася на ядерне роззброєння, були підписані перші програмні документи.

Сергій Стуканов: На ваш погляд, які аспекти на даний момент мали б стати в центрі уваги роботи комісії стратегічного партнерства, якщо засідання цього року все-таки відбудеться?

Микола Бєлєсков: У двох попередніх спробах, коли намагалися інституціоналізувати співпрацю, проявлялися негативні тенденції, які не можна повторити. Наприклад, кожного разу, коли було засідання, американці нагадували, що, зокрема, у сфері економіки треба створити відповідний клімат для ведення бізнесу, провести реформи аграрного сектору, енергетичні реформи. Україна бере зобов’язання, проходить рік чи півроку, зустрічаються знову, і американці знову повторюють ці ж речі.
Дуже важко уявити справжні відносини стратегічного партнерства без розвитку економічного виміру. Основна проблема українсько-американських відносин у тому, що безпека, військові питання завжди займали більше місця, економічний вимір був слабшим. Тут все залежить від України. Без того, щоб генерувати економічне зростання на рівні 6 — 7% ВВП щороку, ми не станемо містким внутрішнім ринком для американських товарів, як це хотіла би бачити адміністрація Трампа. З іншого боку, таке економічне зростання важко уявити без прямих іноземних інвестицій. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.
Пропонуємо переглянути повне відео:

Опубліковано на сайті “Громадське радіо“