Публікації

Коли мова заходить про географію можливого великого міждержавного військового протистояння у світі, то перш за все на думку приходить Центральна та Східна Європа чи Східна Азія. Проте, як показують останні події в Сирії, саме ця майже повністю зруйнована громадянською війною країна може стати місцем, де міждержавні протиріччя вийдуть із-під контролю. В останні кілька тижнів відразу в декількох місцях Сирії зіткнулися абсолютно різні країни із своїми інтересами:

• Удар 10 лютого ВПС Ізраїля по Сирії у відповідь на використання Іраном розвідувального безпілотного літального апарату. Даний випадок обернувся втратою ізраїльського винищувача F-16 і додатковими ударами ізраїльських ВПС по Сирії. Загалом же громадянська війна в Сирії ознаменувалася посиленням присутності Ірану в цій країні, що суттєво збільшує можливості для прямого зіткнення із Ізраїлем.
• Контрудар Міжнародної коаліції проти ІДІЛ по сирійських/російських силах в провінції Дейр ез-Зор 7 лютого. Вашингтон чітко показав, що будь-які спроби Дамаска чи Москви спробувати вийти на лінію розмежування по річці Євфрат отримають відповідь. Також цей інцидент продемонстрував можливість втягнення США і РФ в лобове зіткнення в Сирії через дії їх регіональних клієнтів.
• Наступ армії Туреччини в районі Афріна на позиції курдських загонів самооборони, який почався наприкінці січня 2018 року. У випадку, якщо турецька армія досягне поставлених цілей і буде просуватися на Манбідж, є ризики можливого зіткнення турецьких солдат і американських сил спеціального призначення, які тренують курдські загони самооборони.
• Врешті решт збиття російського Су-25 3 лютого і триваючий наступ сил Дамаску за підтримки Ірану і РФ у провінції Ідліб. Значні військові успіхи режиму Бараша Асада у цій провінції можуть знову повернути на порядок денний питання зіткнення Анкари і Москви, оскільки для першої збереження повстанцями контролю над провінцією Ідліб є критичним із точки зору можливості Туреччини і далі грати вагому роль в процесі врегулювання конфлікту.

Однак на сьогодні Сирія так само далека від припинення бойових дій, як і в 2013 чи 2015 роках. Женевський і Астанинський формати переговорів щодо громадянської війни в Сирії не дали жодних результатів. Режиму Башара Асада завдяки інтервенції РФ із вересня 2015 року і допомозі Ірану вдалося змінити на свою користь ситуацію на полі бою, що зробило Дамаск менш поступливим в переговорах. Сирійська опозиція, попри низку поразок і відступів, так само залишається безапеляційною щодо необхідності відставки очільника країни під час перехідного періоду.

Паралельно із цим гостро постає питання що робити із фактичною курдською автономією, яка виникла на півночі і північному сході країни за підтримки США. Гіпотетично вирішити всі протиріччя могла б федералізація країни, але є сумніви чи на неї погодилися всі гравці. Іще одна курдська автономія точно не задовольнила б Анкару. Аналогічно Дамаск більше налаштований на повне відновлення контролю над країною на фоні перемог і беззастережної підтримки Тегерану. Власне іще одним нагальним питання є те, що робити в Сирії із загонами, які спонсорує Іран – збереження їх постійної присутності точно не сподобається Тель-Авіву. Іншим відкритим питанням алгоритм задоволення бажання РФ зберегти свою військову присутність в Сирії.

Тим самим заплутані протиріччя і позиції, які часто є взаємовиключними, ставлять під сумнів настання тривалого миру у Сирії. За відсутності всеохоплюючого політичного врегулювання конфлікту і серйозних зусиль його досягнути всі залучені гравці і далі стоятимуть перед можливістю виходу ситуації із-під контролю із усіма негативними наслідками для світу.

Автор: Микола Бєлєсков, заступник виконавчого директора ІСП