Публікації

b-00026758-a-00001794
“Так що це було?”. Європейці про події на Донбасі

18:12 4-11-2015

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукНу що ж, тепер маємо цифри, як саме війну на Сході бачать в ЄС. Ми ще у червні замовляли для TNS опитування в шести найбільш населених країнах Євросоюзу (Німеччині, Франції, Польші, Великобританії, Італії та Іспанії) і з”ясували, що перша асоціація, яка у громадян цих країн виникає при слові “Україна” – це асоціація з війною. Ми не заспокоїлись і вирішили копнути глибше. А саме – зрозуміти, як насправді сприймають цю війну європейці: як війну Росії з Україною; як громадянську війну; як війну Росії з Заходом чи збройний конфлікт, інспірований Росією. Опитали цього разу на дві країни більше, включивши трендові наразі Нідерланди та, для балансу, дружню Швецію. Тобто в сумі вийшло 8 країн і 75% населення Євросоюзу.\
Детально з результатами можна ознайомитись на сайті Інституту світової політики та “Європейської правди”, я тільки прокоментую деякі основні висновки.

Гібридна війна породила гібридні сприйняття. Частина європейців взагалі не змогла охарактеризувати, що відбувається в Україні, частина одночасно вибирала кілька опцій, навіть якщо вони суперечили одна одній: наприклад, і громадянську війну і війну Росії з Україною в один захід.

Відповідно, хороші новини так чи інакше зміксувались з поганими новинами для України. Громадяни ЄС в своїй більшості вказали на те, що на Донбасі відбувається “збройний конфлікт, інспірований Росією”. Таких – 60%. А в україноскептичних Нідерландах – навіть 65% (що помітно дисонує на фоні тієї ж Франції з її 46%). Це хороша новина.

Погана новина у тому, що опція “громадянська війна” теж виявилась дуже затребуваною. Її побачили в Україні 53% опитаних.З несподіваного: найбільш вважають, що в Україні відбувається “громадянська війна” – німці. Я особисто думаю, що багато хто голосував за цей варіант, маючи на увазі “громадянську війну, інспіровану Росією” – доволі поширене сприйняття в німецьких академічних та експертних колах. Тобто навіть ті, хто вважають, що в Україні наявні елементи громадянської війни, списують це на Росію.

Ще одна хороша новина полягає в тому, що лише 20% громадян ЄС схильні вважати, що конфлікт в Україні інспірований Заходом. Тобто, розповіді про те, що у всьому винен Захід, а росіяни просто захищаються, виявились менш успішними, ніж того добивалась російська дезінформаційна машина. Найбільше побачили вину Заходу в Україні італійці, а найменше – шведи. Це дуже важливий пункт, оскільки самобичування європейців (мовляв, ми самі винні, бо не враховували інтереси Росії, розширювати НАТО, запропонували Угоду про асоціацію etc) в окремих країнах ЄС досягло нереальних масштабів і дуже шкодить Україні.

Якщо ж говорити про вплив війни на сприйняття України як потенційного члена ЄС, то тут висновок теж не дуже веселий: статус “жертви агресії” жодним чином не відображається на шансах отримати статус “кандидата на членство в ЄС”. Балканський підхід, коли заради того, щоб більше не було війни в Європі, з’явилась готовність країнам Західних Балкан запропонувати статус кандидатів в ЄС, з Україною явно не пройде. Бо на Балканах всі сторони хотіли в ЄС, а в нашому випадку – тільки Україна. Росія не хоче бути в ЄС, Росія хоче бути замість ЄС.

Ми також виявили, що найскептичнішою країною щодо України з опитаних нами в ЄС виявились Нідерланди. Тут мешкає найбільше тих, хто вважає, що Україна – навіть не Європа. Більше, ніж, скажімо у Франції. Шведи, у свою чергу, найбільш скептичні серед усіх опитаних країн з приводу того, що українці сповідують європейські цінності. Для Швеції з її традиційною дипломатією цінностей нічого дивного, в принципі, нема.

Ну і другий етап нашого дослідження показав, що “боротьба з корупцією” залишається абсолютним лідером серед перешкод, які, на думку європейців, Україна має подолати, аби претендувати на членство в ЄС.

Підсумовуючи, змушена констатувати наступне:

– достатньо підстав говорити про те, що про Україну за останні півтора року в ЄС більше дізнались, але недостатньо підстав говорити про те, що їй різко почали симпатизувати.

-Європейці втратили довіру до Росії, але вони не здобули довіри й до України: динаміка в плані боротьби з корупцією і олігархами залишається невидимою. Із серії: Росія – головний біль, але Україна головний біль теж. Причому головний біль, який може перерости в хронічну мігрень.

– ключові асоціації європейців з Україною, які стосуються саме України, а не історичної зв’язки чи війни з Росією, можна перерахувати на пальцях однієї руки: Кличко в Німеччині, Бандера/УПА в Польщі, синьо-жовтий прапор у Швеції. Все інше, так чи інакше, в контексті Росії

– найпопулярніший сучасний міф Росії про Україну – фашисти у владі в Києві – мав тимчасовий успіх в деяких країнах ЄС, але в цілому не прижився. Це чітко доводить: навіть пропаганда за мільярд доларів рано чи пізно опиняється безсилою, якщо їй протистоять залізобетонні факти.

– Україна в осяжній перспективі навряд чи стане подарунком для наших партнерів і союзників в ЄС, але сьогодні питання зводиться до того, щоб підтримка України не стала для них прокляттям. Електоральним і репутаційним.