Публікації

Боротьба українського православ’я за самоуправління вийшла на фінішну пряму

Не виключено, що вже у середині жовтня Вселенський патріархат надасть Томос про автокефалію Української православної церкви попри спротив цьому Російської православної церкви.

Ритуальні дії

Чисельність та вплив українських православних примушують Вселенський патріархат поспішати повільно у питанні надання автокефалії. Вже зрозуміло, що Варфоломій І не прагне бути руйнівником, проте налаштований на відновлення історичної справедливості, порушеної Московським патріархатом у далекому вже XVII столітті. Створення помісної православної церкви в Україні перетворить Київ на потужного гравця у православному світі, хоча і не спричинить одномоментного зникнення російського впливу на церковні справи нашої держави.

В останній день серпня у Фанарі зустрілися Вселенський патріарх Варфоломій та предстоятель Російської православної церкви Кіріл. Для останнього візит до колеги був значною мірою вимушеним, не думаю, що в РПЦ не розуміли позиції Константинопольського патріархату. Проте російська церква, серед іншого, виконує геополітичні забаганки Кремля, тому Кірілу довелося на власні вуха почути про готовність Вселенського патріархату надати автокефалію українському православ’ю. Заперечення союзного Росії голови Сербської православної церкви Ірінея ситуацію не змінили.

Право Варфоломія І видавати Томос про автокефалію підтвердив і синаксис Константинопольського патріархату, який пройшов 1-3 вересня. У Фанарі намагаються діяти послідовно та розважливо, беручи до уваги не лише позицію РПЦ, але і ситуацію в Україні. Саме тому до Києва було направлено двох екзархів (повноважних представників) – архієпископа Даніїла Памфілонського та єпископа Іларіона Едмонтонського. Обидва є вихідцями з Західної України, які служать за океаном. Це рішення Фанару спричинило різку реакцію з боку РПЦ, представники якої почали погрожувати розривом євхаристичного спілкування з Вселенським патріархатом.

Український акцент

Наближення надання Томосу ставить перед українським православ’ям низку важливих завдань. Виконавши домашню роботу у питанні звернення до Вселенського патріархату, не можна схибити в організаційних питаннях. Процес створення помісної православної церкви в Україні, який має відбиток передвиборчої логіки, не повинен порушувати свободу совісті. Ця вимога виглядає необхідною запорукою ефективних змін релігійного ландшафту країни.

Прихильники УПЦ МП (або інакше кажучи – РПЦ) не мають намірів капітулювати. Варто розуміти, що про механічне злиття православних церков не йдеться, і РПЦ збереже власний вплив в Україні протягом тривалого часу. Більше того – до видання Томосу та юридичного оформлення канонічної Української православної церкви складно прогнозувати, яку кількість вірян та парафій вона об’єднає. Здійснювати ці процеси у дусі християнської любові доволі складно, проте це виглядає єдино можливим варіантом розвитку подій.

Противники автокефалії мають потужні інформаційні та фінансові ресурси, очевидно, що Росія їх підтримуватиме. У цьому контексті відносно недавні заяви народного депутата Вадима Новінського про загрозу громадянської війни у випадку видання Томосу УПЦ набувають неоднозначного звучання. Не лише парламентарію, але і іншим учасникам бурхливих процесів змін в українському православ’ї бажано думати над наслідками своїх заяв. Україна на початку 90-х років переживала непростий процес поділу храмів між УПЦ (КП) та УПЦ (МП), зрозуміло, що зараз у центрі уваги опиняться насамперед Києво-Печерська та Почаївська лаври, які контролює Московський патріархат.

Ніде правди діти: президентська кампанія стала каталізатором боротьби за самостійність Української православної церкви. Роль Петра Порошенка виглядає вагомою, і він вправі розраховувати на політичні дивіденди в разі успіху. Проте учасникам процесу становлення помісної православної церкви дуже важливо дотриматися чистоти процедури, забезпечивши мирний та законний характер історичного процесу, свідками якого всі ми є. Будь-які прагнення застосувати силу спроможні спричинити ефект дискредитації процесу набуття самоврядності УПЦ.

Євген Магда, директор Інституту