Публікації

Рівняння з відомими

Віктор Янукович у перших 100 днів після обрання президентом встиг підписати Харківські угоди з Росією, які передбачали продовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ в Криму в обмін на знижку на ціну газу для України. Сьогодні ситуація кардинально інша, і лідери європейських держав проводять зондаж ґрунту на предмет готовності Володимира Зеленського йти на компроміси з Кремлем.

Нічого особистого – лише бізнес

Хоча зазвичай президенту будь-якої країни дають 100 днів на входження до курсу справ, у випадку з Україною це правило не спрацьовує. Не діяло воно і після обрання президентом Петра Порошенка, який напередодні інавгурації став співзасновником Нормандського формату, а за три тижні після початку виконання обов’язків глави держави підписав політичну складову Угоди про асоціацію. Володимир Зеленський отримав запрошення відвідати Париж та Берлін – столиці країн-учасниць Нормандського формату, які 5 років тому взяли на себе відповідальність за врегулювання конфлікту на Донбасі.

Під час спільного брифінгу з французьким колегою 17 червня український президент отримав перший урок практичної дипломатії. Еммануель Макрон заявив про готовність Володимира Зеленського до переговорів з сепаратистами, на що той був змушений виправляти французького очільника та наголошувати, що готовий до виконання Мінських домовленостей. У великій політиці «тонкощі перекладу» під час публічних заходів можуть зіграти важливу роль, і про це не варто забувати.

Еммануель Макрон публічно висловився проти розірвання відносин між Радою Європи та Росією, мовляв, необхідно захищати інтереси пересічних росіян. У перекладі з дипломатичної це означає наступне: шанси на відновлення повноважень російської делегації у ПАРЄ дуже високі. Минулого тижня президент Асамблеї Ліліан Морі Паск’є зустрілася з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим та представниками Федеральних Зборів, що є достатньо промовистим кроком. Наприкінці червня відбудеться чергова сесія ПАРЄ, під час якої українська делегація намагатиметься чинити опір планам європейського істеблішменту та Кремля, проте шанси на успіх є відверто невисокими.

У країнах Західної Європи сформувалося потужне лобі, яке наполягає на відновленні економічних відносин з Росією, розмір споживацького ринку якої не варто недооцінювати, як і вплив на світовому енергетичному ринку. До речі, віце-президенту Єврокомісії Марошу Шефчовичу у Москві запропонували підтримати ідею мирової угоди «Нафтогазу України» з «Газпромом» який більше року відмовляється виконувати рішення Стокгольмського арбітражу. Європейська економічна еліта сформулювала потужний запит на нормалізацію відносин з Кремлем, і завдання політиків – забезпечити збереження обличчя ЄС у цьому процесі. Його вирішення потребує неабиякої гнучкості, проте перспектива отримати економічне зростання за рахунок покращення відносин з Росією виглядає вельми привабливою.

Росія у затінку

У Кремлі добре розуміють ситуацію, тому вправно поєднують практику використання батога та пряника. Україні там розповідають про «мільйони співвітчизників», яких мають намір захищати та «антиросійську політику президента Порошенка», від якої Володимира Зеленського закликають відмежуватися. Про анексію Криму та власну активну участь у роздмухуванні війни на Донбасі у Москві воліють публічно не згадувати. Європейським партнерам по переговорах та США російські очільники розповідають про багатополярний світ та відданість демократичним цінностям, за потреби роблячи прозорі натяки на наявність власних інтересів та потужного ядерного арсеналу.

Минулого тижня Росія отримала досвід ефективної співпраці з ЄС та США у зміні влади у сусідній з Україною Молдові. Там утворилася ситуативна коаліція проросійської партії соціалістів та проєвропейського блоку ACUM, спрямована проти найпотужнішого олігарха Молдови Влада Плахотнюка. Долю нетривалого протистояння вирішив візит посла США до штаб-квартири Демократичної партії, фактичним лідером якої є Плахотнюк. Він оперативно вилетів за межі Молдови, хоча і пообіцяв швидко повернутися. Для України ситуація є неприємною з тієї простої причини, що сусідню країну у Кремлі традиційно розглядають як полігон для реалізації сценаріїв, які потім намагаються втілити у нашій державі.

У Кремлі добре розуміють, що військовий наступ на Донбасі може спричинити не лише значні людські жертви, але і негативну реакцію світової спільноти, тому робитимуть ставку на розхитування ситуації в Україні зсередини. Цьому сприятимуть і парламентські вибори, на яких проросійські сили постараються отримати помітне представництво у Верховній Раді. З огляду на вояжі їх керівників до Росії (під різними приводами) шанси на це є, і доволі помітне. Хоча електорального заповідника Януковича у нашій державі більше не існує, проте його політичні спадкоємці намагатимуться повернутися на Печерські пагорби як ті, до яких керівництво України буде змушене прислухатися

Непростий вибір

Попередні парламентські вибори в Україні пройшли у 2014 році, і нинішня парламентська кампанія виглядає серйозним випробуванням для українського суспільства. Роки протистояння з Росією не зміцнили демократичні цінності, навпаки, підштовхнули політичний клас на магістраль використання популістських гасел у своїй риториці. Давайте не будемо обманювати себе, що у такий спосіб ми наближаємося до європейських політичних стандартів, адже засади демократичного устрою у нашій державі відрізняються від більшості країн на континенті не у кращий бік. З іншого боку, лише демократичні процедури можуть зміцнити Україну зсередини.

Навіть в умовах використання Росією електоральних процедур як нового різновиду гібридної зброї Україна не може відмовитися від проведення виборів. Шкода, що вітчизняні політики часто не усвідомлюють власну місію та намагаються плисти за течією, а не створювати суспільний тренд на посилення позицій держави у світі. Навряд чи варто розраховувати, що Україна отримає на міжнародній арені преференції виключно через виконання гопака чи народних пісень – нам конче необхідно демонструвати світові власні сильні сторони. Це, власне, і є рівняння з відомими, яке необхідно щодня розв’язувати українській владі.

Директор Інституту Євген Магда